19 листопада мало відбутися довгоочікуване об’єднання Української Православної Церкви – Київський Патріярхат та Української Автокефальної Православної Церкви. Але цього не сталося. Дійшло навіть до суттєвого погіршення відносин між УПЦ-КП і УАПЦ. Й обидві сторони знову шукають винних – обвинувачують когось, але не себе.
Вже від початку було зрозуміло, що не йдеться про об’єднання рівних. УПЦ-КП відчувала за собою підтримку влади і висувала свої умови, не сприймаючи умов протилежної сторони. Тим більше, що УАПЦ перебувала у стані внутрішньої кризи.
На початку листопада було озвучено майже офіційні заяви від керівництва УАПЦ. Єпископ Житомирський, вікарій Київський Богдан (Кулик) назвав процес об’єднання Церков «безальтернативним приєднанням УАПЦ до УПЦ-КП під владою Патріарха Філарета». За словами владики Богдана, адміністративний метод керівництва УПЦ-КП не сприймається багатьма священиками в УАПЦ, які колись були під владою Патріярха Філарета. І цей метод проявився також під час переговорного процесу, коли Патріярх Філарет порівняв будь-які вимоги керівництва УАПЦ з небажанням повернути Церкві єдність.
На думку Предстоятеля УАПЦ митрополита Мефодія (Кудрякова), яка була висловлена в інтерв’ю РІСУ, обидві Церкви не були готові до поєднання. Тому він пропонував спочатку разом співслужити, зберігаючи відповідні церковні структури, в результаті чого за кілька років дійшло б до єдности. Проте на місцях розпочалися процеси, які засвідчили відсутність доброї волі до порозуміння. Провід УАПЦ констатував, що в деяких регіонах, зокрема на Київщині та Вінниччині, розпочався процес захоплення храмів УАПЦ священиками і вірними УПЦ-КП. За їхнім припущенням, це відбувалося не без підтримки самого Предстоятеля УПЦ-КП – причому в той час, коли переговори ще тривали.
У відповідь на ці заяви єпископат УПЦ-КП виступив зі зверненням, яке висвітлило їхнє справжнє ставлення до об’єднання. Єпископат УАПЦ було звинувачено у фарисейському зриві процесу: «На словах виступаючи за об’єднання, на ділі архиєреї УАПЦ роблять все для того, щоб воно не могло відбутися». Такою перешкодою названо, зокрема, вимогу єрархів УАПЦ проводити вибори глави об’єднаної Церкви не на безальтернативній основі – тобто обговорити й інші кандидатури, крім кандидатури Патріярха Філарета. Сам він назвав таку вимогу спробою знищити УПЦ-КП.
Далі у зверненні єпископату УПЦ-КП йдеться про те, що логіка об’єднавчого процесу має будуватись на аналізі реального стану речей, тобто на кількості архиєреїв та громад кожної з Церков – 4000 громад УПЦ-КП проти 500 УАПЦ (хоч за офіційною статистикою на початок 2005 року було зафіксовано відповідно 3500 проти майже 1200. – Т. А.). А також підкреслено, що Патріярх Філарет є одною з найвпливовіших осіб у державі, а УАПЦ поглинута розколами і ослаблена. Єрархи УПЦ-КП зробили висновок, що УАПЦ бракує такої міцної руки, якою є Предстоятель УПЦ-КП.
Не патріотичною і такою, що нічим не відрізняється від пропозицій Московського Патріярхату, було названо у цьому зверненні поширену в певних колах УАПЦ ідею щодо пошуку єдности з УПЦ в США, яка перебуває в єдності зі Вселенським Православ’ям. (митрополит Мефодій цю ідею не підтримує. – Т. А.).
Тема Москви, до речі, прозвучала з обох сторін. УПЦ-КП вважає, що за «фарисейством» позиції єпископату УАПЦ стоять московські впливи, тим більше що владики УАПЦ закликали залучити до об’єднавчого процесу й УПЦ (МП). Сам владика Мефодій у своєю інтерв’ю заявив, що Москва зацікавлена у розколі в Україні.
Найважливіша думка звернення єпископату УПЦ-КП до вірних і клиру УАПЦ, під яким підписався Патріярх Філарет, така: навіщо вам ваші владики, які проти єдности? ходіть до нас і будемо єдиними. Такий крок, вважають вони, був би мудрим, патріотичним і в «інте-ресах цілої Православної Української Церкви та незалежної Української держави».
Таким чином, у результаті не дійшло не тільки до єдности, але й до зближення. Обидві сторони поглядали на реакцію Вселенської Патріярхії: одна (УАПЦ) – з надією, інша (УПЦ-КП) – з обережністю. Однак такий фінал спроби національно-православного єднання не дозволив Константинополю, навіть якби він цього хотів, втрутитись в українські справи. Кого тут визнавати? Та й кому потрібна єдність, побудована на тискові та силі, а не на любові і смиренні?
