На свіжу могилу невтомного діяча української культури в сучасній Румунії.
Нагла і несподівана смерть Степана Ткачука (6. І. 1935 — 27. VII. 2005) від серцевого нападу осиротила не тільки його дружину Вірджінію, дочку Даніелю і всю українську громаду Румунії, а й увесь її український літературний світ. Покійний був справжнім епіцентром українського культурного життя в Румунії й невтомним та плодовитим поетом і перекладачем.
Народився він 6 січня 1935 року в селі Даніла Сучавського повіту на Буковині. Від 1954 року жив у Бухаресті, де в 1990 році його обрали першим головою Союзу українців Румунії.
Степан Ткачук був кремезний мужчина, бо замолоду був спортивним борцем, але це була людина лагідна, погідної вдачі. Інженер за фахом, він мав велику любов до літератури і ще в молоді літа цілковито віддався світові духу, світові літератури.
Літературний доробок бл. п. Степана Ткачука нараховує 48 книжок поезії, прози і перекладів. Перша збірка його поезій «Розколоте небо» з’явилася ще 1971 року, 1974 року він видав збірку оповідань «Сузір’я предків», а 1979 — вийшов друком його перший роман «Нічия пора!». Писав він також поезії румунською мовою і перекладав українську поезію на румунську. Він уклав і видав (1995) тритомну антологію української поезії в перекладі румунською мовою. Безумовно, це був найвидатніший популяризатор української літератури в Румунії. Його переклади української поезії — як клясичної, так і сучасної (переважно шістдесятників) — залишаються неперевершеним внеском у ділянку художнього перекладу.
Як президент Спілки українських письменників Румунії він заохочував своїх колег писати українською мовою та закликав до громадсько-політичної діяльности ще перед революцією проти режиму Чаушеску, пильно й наполегливо працюючи для блага українського і румунського народів. Смерть застала його саме за такою працею — при роботі в Союзі українців Румунії. Поховано бл. п. Степана Ткачука в Бухаресті. Дружина покійного, пані Вірджінія, планує згодом перепоховати тлінні останки поета в його рідній буковинській землі.
Маловідомим є той факт, що за часів войовничого атеїзму поет писав т. зв. «захалявні» вірші про українську Церкву й активно сприяв плеканню релігії на терені Румунії. Автор цих рядків знає це з власного досвіду. У 1980-х роках я відвідував Степана Ткачука в Бухаресті і на його прохання привіз йому з Риму 12 примірників Біблії та 12 молитовників з УКУ. Ідея саме 12 книжок, до речі, була свого роду маскарадою для митників на кордоні — якби питали мене, чому я везу так багато релігійної літератури, я би відповів, що належу до такої секти, де всі щодня мусять читати молитви з кожної з 12 книжок. На щастя, до цього не надто блискучого викрутасу я не вдавався — митники до сумки з книгами навіть не заглянули.
У Бухаресті поет звірився мені, що пише позацензурні вірші під псевдонімом Богдана Лавра. Один з таких віршів, «90 молитов», присвячений Патріярхові Йосифу Сліпому, з’явився у лондонському місячнику «Визвольний Шлях» у лютому 1982 року.
Інтелектуальне життя Румунії навіть за часів Чаушеску, попри різні обмеження та репресії, все ж було більш сприятливе для культурних діячів, ніж у совєтській Україні. Можливості закордонних подорожей були кращими, ніж в Україні. З того користали деякі культурні діячі Румунії, між ними й Степан Ткачук. У 1984 році він відвідав США, де виступив із доповідями про життя українців у Румунії та відбув кілька літературних вечорів, створивши собі коло приятелів — головно буковинців зі старшої генерації. Особливо вдалим був його виступ в університеті Ла Саль у Філядельфії, де він потоваришував з американським поетом Джозефом Мередітом, деякі вірші якого згодом переклав на румунську мову (разом з автором цих рядків).
Помер Степан Ткачук 27 липня 2005 року в Бухаресті. Він був лавреатом премії Спілки письменників Румунії та премії Літературного фонду ім. Івана Франка (Чикаго), а також членом Національної спілки письмeнників України. В його архіві в Бухаресті зберігаються численні рукописи його недрукованих творів і обширна й дуже цінна кореспонденція з видатними носіями української культури. Про архів поета можна сказати його ж словами, які він промовив про рукописи Євгена Сав’юка — одного із зачинателів української літератури в Румунії: «Знаю, що поетова рукописна спадщина досить величенька. Тож конче треба з неї вилонити на світло дня і донести до душі читачів найдостойніше, що вийшло з-під його пера. Було б шкода, щоб справжні поезії нудилися між обкладинками зашнурованих папок».
Вдова бл. п. Степана Ткачука, пані Вірджінія Ткачук, бажає поставити гідний пам’ятник своєму дорогому мужеві у формі музею, де зберігатимуться його книжки та інші пропам’ятні речі для майбутніх поколінь. Цей благородний задум заслуговує на всеукраїнську поміч і підтримку. Товариство Св. Софії в США відкрило спеціяльний фонд для допомоги п. Вірджінії в реалізації цього задуму.
Просимо усіх людей доброї волі жертвувати на меморіяльний музей Степана Ткачука. Пожертви можна висилати до Св. Софії: 7911 Whitewood Rd. , Elkins Park, PA 19027 (їх можна відтягнути від податків) aбо просто до вдови Степана Ткачука на адресу: Virginia Tkaciuk, Veronica Mikle 22, Blok M5B, 3 etage, apt. 72, Bucaresti, Romania.
