Orientale Lumen: “Літургія як фундамент для діялогу”
Рома М. ГАЙДА
(стилістику статті збережено на прохання автора) Екуменічна конференція у Стамбулі, 10-13 травня 2004 року
У розлогому Константинополі-Царгороді (Стамбул, Туреччина) відбулася неофіційна екуменічна конференція східних і західних католиків і православних, уміло зорганізована предсідником конференцій Orientale Lumen Джаном Фіґелем. Уперше Вселенський Патріярх Православної Церкви прийняв Главу Уніятської Церкви Григорія III у спільному діялозі зближення християнських Церков.
Мелхітський Патріярх Григорій III прибув у складі делегації, до якої входили п’ять владик, дві монахині-студитки, один із міністрів закордонних справ Лівану й інші миряни. Відкриваючи конференцію після молебня до Святого Духа, найвищий присутній єрарх Патріярх Григорій III звернувся до учасників словами херувимської пісні – відложити всі туземні турботи, щоби збагнути літургійну умову церковної єдности.
На конференцію прибувають люди, які цікавляться екуменічним рухом. Крім чисельної Мелхітської делегації, прибуло 25 представників від Візантійської Католицької Церкви США, 25 – від Православної Церкви Америки і Грецької Православної Церкви, 20 римо-католиків (переважно із США), горстка від протестантських Церков, одне грецьке подружжя греко-католиків з Атен. Українські Церкви представляли троє від УГКЦ, молоде подружжя з України від УАПЦ і о. Андрій Дудченко, редактор видання “Камо грядеше”, від УПЦ-МП.
Сім пленарних сесій упродовж трьох днів, розділених між готелем, двома монастирями та формальним відвіданням патріяршого двору у Фанарі, анґажували увагу 80–100 учасників. У хронологічному порядку доповідали Мелхітський Патріярх Григорій III (Глава Церкви Антіохії, Олександрії, Єрусалиму та всього Сходу), Архиєпископ Калістос (Діоклії) (Царгородської Церкви, професор-емерит східноправославних студій Оксфордського університету), Вселенський Патріярх Вартоломей (Глава Вселенської Православної Церкви Царгороду), отець архимандрит Роберт Тафт (професор-емерит Папського орієнтального інституту), о. д-р Реймонд Коллинс (бібліїст, колишній декан відділу релігієзнавства Католицького університету Америки), Архиєпископ Всеволод (Скопелосу) (Українська Православна Церква в США) та Митрополит Еммануїл (Царгородської Церкви, Париж).
Дошукуватися єднаючого богослов’я Літургії і конкретне започаткування відносин Східно-Католицької із Царгородською Церквою були подвійною ціллю конференції. Дві чільні доповіді богословів-науковців Владики Калістоса та Архимандрита Роберта Тафта, православного і католицького, черпали з літургічного багатства Сходу, зосереджуючи увагу на Євхаристії.
Євхаристія – серце Літургії
У доповіді “Не на образ чи на подобу” Владика Калістос звернув усю увагу на Євхаристію як джерело церковної єдности. Покликаючись на VII Вселенський Собор, він пригадав православним і католикам однозгідність догми про дійсну Євхаристійну присутність і дійсну Євхаристійну жертву. Христос умер раз і раз воскрес. Жертва Єдинородного Сина в Літургії не є символічним повторенням жертви історичного Ісуса, ані її літургійним зображенням чи уподібненням, а правдивою, щораз новою, автентичною, прийнятною і таїнственною жертвою Христа. Один із найбільших коментаторів Божественної Літургії мирянин богослов Микола Кавасільос на питання властивого моменту Євхаристійної жертви подає співвідношення жертви й освячення. Інакше кажучи, це є постійний потік молитов Літургії, розповідь про який продовжив у своїй доповіді “Богослов’я пиття Однієї Чаші” отець архимандрит Роберт Тафт. Вибравши Літургію святого Василія Великого, отець Тафт представив класичне богослов’я Триєдиного Бога. Починаючи від проскомидії, весь діялог до Христа, Бога Отця і Святого Духа постійно поєднує поняття дії одної із Божих осіб, які є окремі, але водночас, коли діє одна Божа особа, дві інші присутні. Тема єдности є найстаршою в анафорі святого Василія Великого, що недавно була введена до Літургії Латинської меси. Оригінальність православного богослов’я є ціль причастя змінити себе і всіх причасників, прийняти Христа і стати з Ним одним тілом. Це Євхаристійна койнонія, єдність багатьох в одному. У цьому також криється сопричастя християнських Церков.
Передаючи однозгідність двох богословів, не можу опустити їхніх зауваг. Представляючи догму Євхаристії, богослови підкреслили повноту віри в розумінні Євхаристії, яка однакова як для православних, так і для католиків. Але доктринні різниці (як, наприклад, непомильність папи) є предметом богословської опінії, тож потребують дальшої праці, а втім потрібно пошанувати канони і порядок кожної Церкви. Єдність не може бути диктована згори юрисдикційно чи трактована поверхово.
Виступ Владики Всеволода відрізнявся душпастирським підходом. На його думку, літургійні різниці лише нагадують нам про органічність як Церкви, так і її Літургії. Владика навів алегорію святого Кипріяна, в якій прихід людей до єдности відбувається подібно до того, як зерно перетворюється у хліб, а виноград – у вино. І одне, і друге вимагає натхненної людської праці. Аргументи територіяльної юрисдикції бліднуть у світлі такого Євхаристійного розуміння церковної єдности.
Слово Вселенського Патріарха
Формальна зустріч Вселенського Патріярха Вартоломея з Патріярхом мелхітів Григорієм III відбулася в патріяршій палаті другого дня конференції, після чого обидва патріярхи прибули разом на зібрання. У своєму слові Патріярх Вартоломей подав богословські основи екуменізму, дав признання конференціям Orientale Lumen за продовження діялогу, головно Римо-Католицької Церкви зі Східними Православними, та заохотив до подальшої співпраці. Але не обійшлося без пригадування упокорення Царгородської Церкви хрестоносним походом ХІІІ століття, при чому він казав не повторяти помилок минулого. Заснування чотирьох римо-католицьких дієцезій у Росії без попереднього конкордату він уважає помилковим. Встановлення в Києві “католицького патріярхату” є активним прозелітизмом. Чого, на його думку, треба було б запобігти.
На свято апостолів Петра і Павла Патріярх Вартоломей буде гостем у Папи Івана Павла II. Крім свого слова, Вселенський Патріярх вислухав тільки доповідь о. Тафта.
Деякі спостереження і враження
Хоч згадка Патріярха Вартоломея про “втручання” Католицької Церкви в життя Царгородської патріярхії і була своєрідним дисонансом, усе ж порівняно з минулими виступами більшість вважала слово Вселенського Патріярха Вартоломея позитивним. Без легковаження травми хрестоносних походів, не тільки я одна хотіла почути конкретну пропозицію злагоди нинішнього дня. Сама історія дає різні нагоди усім сторонам продовжувати гріховну схизму, а що гірше – суперечити засадам євангельської любови і прощення.
Протиставлення до існування римо-католиків у Росії чи опозиція до патріярхату УГКЦ в Києві прикриває глибші проблеми. Царгородська Церква із її цінностями сильно обмежена законами Туреччини, що загрожує її існуванню. Приспішує її падіння заборона шкіл та семінарій, вимога турецького громадянства наслідству Царгородського престолу і т.п. Нині Царгородська Церква Туреччини начислює приблизно три тисячі вірних, з них переважна більшість живе у Стамбулі, 13-мільйонному мегаполісі. Не в кращому стані уніятські і православні Церкви на Близькому Сході, де політичні пріоритети витісняють їхнє існування в Іраку, Ірані, Сирії, Ізраїлі–Палестині і Єгипті. Зберегти їхній християнський досвід як богословську і літургійну цінність є важливим в екуменічному діялозі. Тут потрібна ширша візія екуменічного руху і її поодиноких подвижників.
Гостинність Царгородської патріярхії і тон конференції вражали відкритістю і безпосередністю. Учасники мали нагоду побувати в місцях, закритих для туристів. На маленькому острівці Халькі, в монастирі Пресвятої Трійці, відбулися дві перші пленарні сесії. Колись тут діяла семінарія. Гарні будинки, городи і монастирську церковцю заповнюють оказійні гості. В монастирі на сьогодні проживає чернець, священик і митрополит. Остання сесія відбулася в Царгороді, в монастирі Балюклі, де поховані Вселенський Патріярх Атанаґорас та інші патріярхи Царгородської Церкви. Тут Літургію відслужив Владика Всеволод, а в пам’ять взаємного прощення Патріярха Атенаґораса і Папи Павла VI панахиду відслужив Патріярх мелхітів Григорій ІІІ.
Відвідини патріяршого центру у Фанарі були додатковим досвідом. Нині Фанар оточений Стамбулом. За мурами забудований комплекс: патріярший собор святого Юрія із залишками престольного трону святого Йоана Золотоустого, єдина цілоденна школа, патріярші і синодальні бюро, патріярша резиденція, окремий будиночок для варення мира в Страсний тиждень та німий пам’ятник загиблого патріярха в закритій брамі (під час війни за незалежність Греції 1821 року турки повісили Вселенського Патріярха Григорія V, відтоді брама закрита). Цікавою була приймальна зала: трон патріярха, за ним на підвищенні трон Святого Письма в інкрустованій обкладинці (дарунок Архиєпископа Всеволода), а далі – ікона прославленого Христа.
У Стамбулі є одна римо-католицька церква Святого Духа при католицькому ліцеї, які заснував Папа Венедикт XIV. З вулиці її не видно, а ззовні немає вивіски з розкладом богослужінь. У ній правив Патріярх Григорій III у співслуженні мелхітських владик та Владики Гліба (Лончини).
Уже поза рамками конференції учасники відвідали Гаґію Софію, церкву монастиря Кора із надзвичайно добре збереженим розписом у мозаїці і фресках. Її іконопис багатий і високоякісний. Для мене особливо цікавою була Влахернська церква, в якій з’явилася Божа Матір святому Юрієві Юридовому, киянинові, і своїм покровом врятувала Константинополь. За мурами її не видно. Вона відбудована у ХХ ст. за нинішними вимогами держави. Її зовнішний вигляд не різниться від сусідних будинків. Усередині скромний іконостас, а внизу – залишок колишної церкви і чудотворне джерело. Переїхавши до Малої Азії, ми відвідали Нікейську базиліку, де відбулися І і VII Нікейські Собори. Звідтіля спільний символ віри і богослов’я Євхаристії Сходу і Заходу. Мури стоять, даху немає. Де-не-де визирає блідий слід іконопису.
Висновки
Кожна екуменічна зустріч відкриває двері (хоч на щілину) для минулого перейти в майбутнє. Полеміка часом переводиться в істерію (як останньо з визнанням патріярхату УГКЦ), але попри труднощі є прогрес. Прелегенти оцінили успіхи у тривалості богословського діялогу (офіційного і неофіційного) і наочний рівень теологічного узгодження. Вони шкодували, одначе, що ці узгодження залишаються в колі богословів і не включені в катехизу Церков. Завдяки відкритим зустрічам поширюється осягнення у ширше коло віруючих і вводить зрівноважений процес запізнання спільних питань догми і доктрини.
Екуменічна зустріч у Стамбулі виявилася вдалою настільки, що там не лише йшлося про повноту віри в Євхаристії православних, “уніятів” і католиків, а й було започатковано відносини між двома східними патріярхами: одного – православного старовинного Царгороду Патріярха Вартоломея, а другого – старовинної Антіохії Патріярха Григорія III, що також православний, але в сопричасті з Римом.
Окремою підтемою було питання патріярхату УГКЦ у Києві. Крім ясно висловленої позиції Вселенським Патріярхом, була помітна відсутність Кардинала Вальтера (Каспера), Префекта Папської Ради для сприяння єдности християн. Коли Візантійську Католицьку Церкву Америки представляли 25 осіб, а Мелхітську – 15, то від УГКЦ були тільки троє – Владика Гліб, о. д-р Марко Морозович і Рома Гайда. Не раз ми обурювалися виключенням нас з екуменічного діялогу, але мусимо визнати, що ми тратимо цінні нагоди представити свою сторону і бути чинними в активному середовищі міжцерковного зближення.
Резюмуючи відбуту конференцію, пригадую слова Владики Калістоса. Зміна неминуча. Ні літургія, ні богослов’я, ні еклезіологія не можуть застигнути в часі. Проблема не у змінах, а в ментальності. Нетолерантність, твердість, відсутність великодушности сплутують суттєве із несуттєвим.
Для вироблення про нашу Церкву на підставі її конкретного спілкування візія Патріярха Любомира у його слові з нагоди повернення церковного центру до Києва дає прекрасний дороговказ, який годиться використати в таких конференціях, як Orientale Lumen.
