Поняття «богослов» належить до тих, які нелегко витлумачити мовою сучасности. Воно викликає асоціяції з якимись давніми образами Середньовіччя. А словосполучення «сучасний богослов» звучить мов анахронізм. Мабуть, у цьому полягає трагедія і сучасности, і богослов’я водночас.
Змінити це стереотипне сприйняття якраз і покликані богослови нового покоління. 28 — 30 серпня вони зібрались на першу в історії УГКЦ наукову конференцію «Каірос» (що в перекладі зі сторогрецької означає «час» або «пора»), яка стала місцем зустрічі представників різних богословських центрів, шкіл та поглядів. Перед цією конференцією відбулось урочисте освячення нового Богословського центру у Львові, який об’єднуватиме приміщення Львівської духовної семінарії Святого Духа, філософсько-богословського факультету Українського Католицького Університету та студійні доми чернечих чинів. Всі ці святкові урочистості, і зокрема зібрання молодих богословів, виразно вказали на майбутнє наповнення новозбудованих споруд.
Конференція розпочалася привітальним словом Блаженнішого Любомира, який нагадав про нерозривність богословського досвіду та плідного життя Церкви і показав напрями дальшого розвитку богослов’я. Більшість тих, що зібрались у новому приміщенні семінарії, були 20-30-літніми жінками й чоловіками — світськими богословами, ченцями та черницями. Вони завершили або ж завершують вищі студії, а дехто вже розпочав працю в богословських закладах УГКЦ. Загальна кількість учасників конференції сягнула більше 250 осіб; і така кількість молодих людей, які присвячують себе розвиткові богословської науки, просто вражає.
Якщо у перших десятиліттях ХХ ст. УГКЦ тішилась кількома десятками професійних богословів, згуртованих переважно у кількох невеликих осередках Львова, Перемишля та Станислава, то в другій половині століття українське богослов’я пережило виразну кризу — залишилось лише двоє-троє богословів (і то в діяспорі), які цілковито посвятили себе науковій ниві. На такому більш ніж скромному тлі зібрання двохсот п’ятдесяти богословів на початку ХХІ ст. виглядає багатообіцяючим. Оце молоде обличчя українського богослов’я й стало основною візитівкою конференції. Наше богослов’я — це не лише чоловіки, не лише клир; воно багатолике, сповнене більших можливостей та перспектив.
Перші здобутки цього нового покоління стали помітні вже в перший день роботи конференції, коли молоді богослови склали в дарунок Блаженнішому Любомирові свої перші звершення — докторські дисертації, а також довідкову літературу та періодичні видання, в яких вони брали активну участь. Це були результати їхньої праці в семінаріях УГКЦ та Українському Католицькому Університеті, де багато сміливих ідей втілились у цікаві проєкти. З поміж них варто виділити такі, як всеукраїнський проєкт «Різдво разом», розвиток спільноти «Емаус», численні літні програми, великий перекладацький доробок.
Це покоління покликане змінити саме значення терміну «богослов’я» в абетці сучасного світу. Богослов’я має стати актуальною відповіддю на виклики сучасности, на болі та радощі людей. Воно вже не може, як у минулі століття, відгородитись від світу садами, де викохувались інтелектуальні плоди, котрі поступово втрачали спільність із плодами інших наук. Воно повинне зупинити процес десакралізації, що триває останні пів століття на европейському Заході.
Богослов’я в Україні покликане торувати собі новий шлях. Яким він буде? Поки що важко відповісти на це питання. Однак деякі риси нового богослов’я можна побачити вже зараз. Воно відкрите до нових досвідів — можна сказати, «експериментальне».
Про перспективи й майбуття українського богослов’я йшлося на пленарних засіданнях конференції. Серед доповідей особливу увагу викликали доповіді о. д-ра Андрія Чировського, засновника Інституту східнохристиянських студій ім. митр. Шептицького (Оттава), та о. д-ра Святослава Шевчука, віце-ректора Львівської духовної семінарії Святого Духа. Отець Андрій поділився досвідом особистої участи у становленні академічного богослов’я в УГКЦ у кінці минулого століття, а отець Святослав передав свою візію богословської формації духовенства УГКЦ.
Секційні засідання об’єднали спеціялістів з богословських та дотичних до богослов’я наукових галузей. Усього було сформовано десять секцій, і на кожній точились цікаві, а часом і гострі, дискусії, зароджувались нові ідеї, нові пропозиції щодо вирішення різних проблем.
З певністю можна сказати, що основної мети конференції — зібрати молодих богословів, «у розсіянні сущих», і дати позитивний імпульс для їхньої праці — досягнуто. Далі вже від цього нового покоління богословів залежить, як вони скористаються цим імпульсом, тим Божим натхненням, яке виразно відсвічувалось в очах учасників конференції. Перший крок здійснено, треба йти далі... Ставши на ноги, зробивши перші кроки, українське богослов’я вчиться ступати твердо.
Маркіян ФІЛЕВИЧ