– Уніятську Церкву завжди в Україні вважали зрадницькою Церквою, оскільки її єрархи віддалися ворожому Риму. Але сьогодні Унійна Церква постійно виступає як справжня Церква України… То що у Вашій Церкві є такого, що Ви мусите бути в Україні, яка саме і страждала завжди від католиків, і навіть саме слово «католик» було лайливим?
Патріярх Любомир: Складне ствердження Ваше... Мені здається, що немає підтвердження того, що Українська Греко-Католицька Церква була зрадником. Вона завжди була з українським народом. Її коріння сягають до Володимирових часів. Коли наш нарід був під фашистською окупацією, Церква залишалася з людьми і була інтегральною частиною нашого народу. Християнство прийшло в Україну через Константинополь, через Болгарію, тому ми вважаємо себе інтегральною частиною православ’я – у значенні східної візантійської традиції, а не в сьогоднішньому конфесійному значенні цього слова. Ми завжди були тут, і почуваємося цілковито вдома…
– Як Ви думаєте, чому УГКЦ є таким своєрідним каменем спотикання на карті України? Чи не пов’язано це лише з політичними міркуваннями? Коротко кажучи, є два вічні фронти: Москва і Рим, Схід і Захід! Коли врешті з’явиться міст порозуміння та братньої любови?
Патріярх Любомир: Думаю, що ми є каменем спотикання тому, що доказуємо своїм існуванням, що можна бути водночас і добрим християнином, і спадкоємцем східної православної традиції та українцем. В цей спосіб ми заперечуємо твердження тих, які кажуть, що тільки православний може бути добрим українцем і що кожний українець має бути конфесійно православним. УГКЦ бажала б бути не тільки мостом, а й посередником між латинською традицією та візантійською традицією. На мою думку, непорозуміння між Римом та Москвою, як представниками двох традицій, спричинене незнанням одне одного: Схід не знає Заходу, Захід не розуміє Сходу. Греко-католики повинні завдати собі труду допомогти тим двом традиціям, з якими вони мають контакт, розуміти одне одного і зблизитись одне з одним.
– Як Ви вважаєте, чи можливе в Україні об’єднання всіх Церков східного обряду в єдину Церкву? Якщо так, то які умови потрібні для такого об’єднання?
Патріярх Любомир: Я особисто переконаний, що таке об’єднання є можливим, і навіть більше – воно є обов’язковим. Шлях до об’єднання нелегкий, непростий, але повинен починатися прийманням одне одного як людей. Усі ми, хоч до якої гілки Київської Церкви належимо, є християни, але передусім ми – люди; люди, які чекають Бога, яким Господь Бог дав дар віри і які хочуть тою вірою жити. І кожний з нас має однаковий життєвий шлях – народження, дитинство, молодість, юність… І коли ми приймемо одне одного як людину, тоді шлях до дальшого спілкування, до справжнього зближення у вірі стане набагато легшим і скоріше доведе до остаточного з’єдинення.
– Ви говорили про потребу богословського осмислення можливости відновлення євхаристійного співслужіння між греко-католиками і православними в Україні. Чи ведуться тепер у Греко-Католицькій Церкві богословські дослідження з цього питання? Чи планується створення спільної православно-греко-католицької комісії для вивчення цього питання і прийняття спільного рішення?
Патріярх Любомир: На жаль, ще ми не почали якихось серйозних дискусій щодо цієї матерії. Це дуже складна справа, яка вимагає і солідного наукового відчуття, і розуміння конкретних обставин нашого життя. Але рано або пізно така богословська дискусія мусить початися.
– Які стратегічні плани Вашої Церкви? Які завдання на найближчі роки, яку мету Ви ставите перед собою?
Патріярх Любомир: Наша Церква поставила собі як клич для праці на майбутні роки святість об’єднаного народу. Ми бажаємо в цьому ключі опрацьовувати нашу стратегію на майбутні роки та її послідовно здійснювати.
