Коментар о. д-ра Бориса Ґудзяка до листа Митрополита Кир Йосифа (Сліпого)
Так і вчинили слухняні монахи студити більш ніж півстоліття тому – вони просто вмурували “ці слова”, що були написані з нагоди празника Зіслання Святого Духа, у стіну Унівської обителі. Нещодавно принагідно і чудесно відкриті, вийняті з капсули, позначені десятиліттями листки з конверти зі скупою адресою “о. Клименту-ігумену, с. Унів” сьогодні промовляють до нас чисто і живо, віддзеркалюючи незламну особу автора і просто, дохідливо проникаючи до суті найважливіших питань конкретного туземного життя і цілої вічности.
Який то був час? Два роки по жахливій війні, в якій згинуло 8 мільйонів жителів української землі (2,5 млн. військових і 5,5 млн. цивільних). За словами Митрополита Йосифа, “ріки крови і гори трупів”. Наприкінці війни 19 мільйонів українців залишилися бездомними. Лютував голод… А на Західній Україні безоглядна груба сила утверджувала радянську владу. Брутально зліквідовано УГКЦ. Усі єпископи на чолі з Митрополитом Йосифом – хто рік, хто вже два – каралися в тюрмах і таборах. Блаженний священномученик Григорій Хомишин зазнав мученичої смерті (28. 12. 1945), яка вже чекала на блаженних священномучеників Теодора Ромжу (27. 10. 1947) і Йосафата Коциловського (17. 11. 1947). Такою була доля правлячих архиєреїв чотирьох греко-католицьких єпархій в Україні. А вірні? Щодесятий, без огляду на вік чи стан здоров’я, опинився в ув’язненні чи на засланні. Терор і травма. Стадо без пастирів. Звідки черпати надію?
І тут із пітьми житейського провалля чути проймаючий голос правдивого душпастиря, який прагне зберегти й утвердити своє стадо. У зворушливих словах – розуміння повноти чаші терпінь, із якої доводиться пити кожному вірному його Церкви. Попри те слова водночас напрочуд певні, де в чому навіть бадьорі! Обіймаючи тогочасну трагедію, вони, проте, не застрягають у клешнях жорстокої епохи, а сповнені життєдайности, перемоги над злом, наснажені чудесною молитвою до Бога і любов’ю до людей. Їхня модерність просто вражаюча! За тих страшних обставин, у тій порі, Йосиф Сліпий із Сибіру молив Бога про розвиток в Україні “комунікаційних сіток”, щоб сьогодні ми могли ними по-Божому користуватися! Бракує тільки слова “Інтернет”!
Це дивовижне послання нашого Патріярха з нагоди П’ятдесятниці закликає до основного – до пізнання і прийняття Святого Духа. Захистивши в Інсбруку габілітаційну працю зі складної богословської проблеми походження Святого Духа в Пресвятій Трійці, сибірський каторжанин у доступний, катехитичний спосіб подає практичне, живе значення для кожного вірного спілкування зі Святим Духом. Його Зіслання, як і кожне церковне свято, є “новим дійсним перехрестям євангельських подій” із переживаннями сучасних людей. Отримуючи Святого Духа, християни, як свого часу Христові апостоли, “починають змінювати лице земної кулі і надавати новий напрям усій історії людства. Пізнаючи небесні, надприродні цінності та видвигaючи нові високі ідеали, стараються всіма силами переводити їх у життя”. А це “ саме в собі підносить, захоплює і бадьорить нашого духа!”
Заохота Митрополита Йосифа молитися до Святого Духа позбавлена сентиментальних тональностей. Вона наскрізь мужня, переконана, автентична і, очевидно, випливає з досвіду – нелегкого, але плідного подвигу. Пронизаний надією, лист випромінює перемогу Царства Духа, а своєю монолітністю свідчить і промовляє: “Святий Дух наповнює моє серце і душу вірою і любов’ю, помимо оточуючих попелищ і згарищ”. Звертайся до нього і ти як до Утішителя, що всюди є і все наповняє! Заклик особистий і соборно церковний: “Наші важкі переживання знесилених, пригноблених і заляканих примушують нас звернутися з усильними, коліноприклонними молитвами до Святого Духа, щоб Він як всемогучий Божий Палець скріпив її [Церкву і, очевидно, Україну] вивів її з цього оплаканого стану, з тих важких і часто-густо безвихідних умов та вдунув нову надприродну силу”.
Гріхом було б порівнювати сьогоднішні труднощі з лихоліттям 40-их. Проте і з сучасними проблемами ми не до кінця даємо собі раду. А нинішні розгубленість та відчай такі критичні! І саме щодо цього “маловір’я, ба навіть і безнадійности, нарікання на Бога, що забув за людей, що нема справедливости”, які відвертають людину від живого Бога, промовляє пересторога Митрополита про свідоме самовідлучення від Церкви. Його заперечення православної критики Греко-Католицької Церкви (коли прочитаємо уважно) напрочуд стримане, особливо якщо взяти до уваги активну участь РПЦ у подіях 1945-1946 років, внаслідок яких було розгромлено УГКЦ і сам Митрополит карався. І саме тут особливого значення набуває його заклик до чистої надприродної любови, яку дає Святий Дух у “нинішню добу ненависти, підозрінь, очорнення і наклепів, опльовувань і опоганень”.
“Ох, щоби Святий Дух злучив і Вас, дорогі Брати і Сестри, такою самою жертовною любов’ю… Щоби своїми плодами лагідности і терпеливости, доброти, милосердя і повздержности Він навчив Вас не зражувати собі людей, а навпаки – вміти з’єднувати і ворогів для Божої справи. Щоби навіть ніхто і не важився коли-небудь кидати Вам в очі ненависть до сусідів, бо ми ніколи так нікого не вчили, не ставилися і не ставимося до нікого вороже, а тим паче до наших сусідів, не сіяли ненависти і незгоди, а бажали і бажаємо всім добра і за них молимося”.
Так можна вчитися молитися від прекрасної молитви до Святого Духа, яка заслуговує не лише на увагу, а й на наслідування сьогоднішнього читача.
Дякуємо Тобі, Ісповіднику Йосифе, за заховані і знайдені слова, які ще не раз пригодяться.
