У березні минули вибори до українського парламенту та місцевих рад. Чи витримала постпомаранчева Україна іспит на демократичність виборчого процесу? І чи не повторилися певні помилки і прогрішення минулих часів? На ці питання мав дати відповідь дослідницький проєкт «Релігія і парламентські вибори – 2006». Його метою було відстежити факти зловживання релігійним ресурсом у цьогорічній передвиборчій кампанії. Моніторинг був підготовлений Суспільно-гуманітарним консорціумом «Ґенеза» (м. Львів) у співпраці з Відділенням релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України. Було охоплено понад півсотні медійних джерел трьох типів: пресові органи, аудіовізуальні ЗМІ та інтернет-ресурси за період передвиборних місяців (січень-лютий-березень 2006 року), вагома частина з яких – це релігійні мас-медіа. Також були системно вивчені передвиборні програми усіх 45 блоків і партій, які претендували на мандат народної довіри. Це дало змогу згодом зіставити задекларовані політиками позиції щодо релігії та Церкви і реальні факти, які мали місце у передвиборчій кампанії.
Як зазначає керівник проєкту – відомий український релігієзнавець Андрій Юраш, доцент кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету ім. Франка, у контексті поточних парламентських виборів 2006 року релігія, хоч і менш агресивно, якщо порівняти з попередніми виборчими кампаніями, але знову стала тим фактором, до якого звертаються багато політиків та політичних сил задля досягнення конкретних електоральних цілей.
Більшість суб'єктів політичного процесу, які згадують про релігійні проблеми у своїх програмах, декларують рівне ставлення до всіх Церков та релігійних організацій. При цьому реально ці політичні сили вибудовують спеціяльні стосунки з окремими з них.
Зокрема, Партія регіонів проголошує свої програмні тези для всіх людей доброї волі, незалежно від національности і віросповідання, обіцяє захищати їхні права на віросповідання та використання рідної мови. Однак на ділі ця політична сила залишається вірною своїм давнім симпатіям до Української Православної Церкви (Московського Патріярхату), до її священноначалія, представники якого є у списках кандидатів до Верховної Ради, а також до обласних і міських рад. Знаковими особами у цій передвиборчій кампанії стали настоятелька Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря м. Одеси ігуменя Серафима і митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел, постійний член Священного Синоду. Митрополит очолив список регіоналів до Одеської обласної ради, а матушка на мітингах із виборцями закликала голосувати за вищезгадану політичну силу.
Свою лояльність і прихильність до релігії демонструвала й Комуністична партія України. КПУ не раз заявляла, що не допустить знищення канонічного православ'я. Тим самим партія вказує на свою обізнаність у таких чужих для комуністичних ідей поняттях, як канонічність Церкви. Доречним буде навести майже анекдотичне висловлювання одного зі священнослужителів – протоєрея Василя Савчука, настоятеля храму св. Олександра Невського м. Хотина Чернівецької области: «КПУ завжди була захисником інтересів українського народу й канонічної Церкви. Але й Церква повинна допомагати правильній, канонічній фракції у Верховній Раді».
До переліку захисників канонічности православ'я слід додати і блок Наталії Вітренко «Народна опозиція». Лідерка блоку не раз виступала з різкими заявами і дуже активно співпрацювала на цих виборах із представниками УПЦ (МП). І трохи вищий цього разу рейтинг прогресивних соціялістів, якщо порівняти з минулою виборчою кампанією, можна пояснити й тим, що тепер у своїй кампанії Вітренко, окрім соціяльного акценту, робила ще й сильний церковний, зокрема антикатолицький, а особливо антигреко-католицький акцент, щоб завоювати прихильників серед віруючих людей.
Принагідно треба сказати, що обидві ці партії потерпіли поразку на цих виборах. Причому поразка комуністів куди більш вражаюча, хоч, на відміну від прогресивних соціялістів (останні отримали непрохідні 2,9%), вони й потрапили до нового парламенту, ледь здолавши тривідсотковий бар'єр (3,66%). Адже на попередніх парламентських виборах їхній рейтинг сягав 20 %.
На відміну від прогресивних соціялістів Вітренко, високу свідомість у релігійному питанні засвідчили помірковані соціялісти Мороза. Їхня программа обходить тему релігії та Церкви, а виборча кампанія позбавлена резонансних спекуляцій на зазначену тему.
Дещо іншими є схеми релігійно-політичних реляцій у «помаранчевому таборі». У своїх програмах БЮТ та «Наша Україна» виступають за співпрацю між релігійними структурами і державою. Зазвичай лідери цих політичних угруповань закликають до толеранції та взаєморозуміння і є прихильниками києвоцентричної церковної моделі. Однак подекуди були апеляції до почуттів віруючих в агітаційних матеріялах, на мітингах і виступах перед виборцями. Не приховують лідери цих блоків і симпатій до Української Православної Церкви — Київського Патріярхату, серед якої перебуває значна частину їхнього електорату. А представники духовенства УПЦ-КП балотувалися, зокрема, до рад місцевого значення за списками демократичних блоків.
Розбіжності між формальною та реальною позиціями щодо проблем церковно-політичної взаємодії характерні не тільки для політичних партій та блоків, а й для церковних структур: ледь не всі церковні лідери виступили з офіційними зверненнями, в яких закликають до неупереджености та примату моральности при виборі політичної сили, але при цьому здебільшого формують певний рівень взаєморозуміння та співпраці з конкретною політичною партією чи політичним блоком.
Дещо, може, запізно, на останньому етапі передвиборчої кампанії, однак усе ж відбулася зустріч Президента України із членами Всеукраїнської Ради Церков, результатом якої стало підписання Декларації про досягнення міжконфесійного миру та злагоди і невикористання авторитету Церков і релігійних організацій у передвиборчій агітації. Хоч окремі церковні лідери ще на початку року ініціювали подібні документи в межах своїх юрисдикцій.
Синод Єпископів Києво-Галицької митрополії Української Греко-Католицької Церкви на позачерговій сесії ще у січні прийняв постанову, де йшлося про заборону священно служителям балотуватися до органів влади і місцевого самоврядування. Глава УГКЦ також не раз звертався до духовенства і вірних з проханням про молитву за чесні вибори та з заявами про недопустимість втручання Церкви у передвиборчі процеси. Таким чином, УГКЦ вкотре засвідчила свою аполітичність та дистанційованість від політики.
Ростислав Макушак , менеджер проєкту «Релігія і парламентські вибори – 2006»
Ростислав МАКУШАК