“Святий Дух подасть і нашій Церкві світло і силу…”
Кир Йосиф СЛІПИЙ
Наприкінці 2003 року під час ремонту в Унівському монастирі оо. студитів між стіною та одвірком дверей, що вели на стрих, було знайдено згорток толі, а в ньому – лист Митрополита Кир Йосифа (Сліпого) до архимандрита Климентія Шептицького. Датований лист 1947 роком. Минув уже рік після ув’язнення автора, і лишався місяць до того, коли “по етапу” пішов архимандрит Климентій. Про це послання поневоленій Церкві не знав ніхто, крім, здається, кількох посвячених осіб, які бажали зберегти його для нас, а тому сховали. Листки послання пожовкли, подекуди посипались від вологи, але жодною мірою не втратив своєї актуальності зміст пастирського слова Блаженнішого Йосифа. Журнал “Патріярхат” публікує цей лист уперше, а поряд – коментар до нього о. д-ра Бориса Ґудзяка, ректора УКУ.
Лист Митрополита Кир Йосифа (Сліпого) до архимандрита Климентія Шептицького в День на Вознесення 1947 р. Б. Переслано з пошти Маріїнська Новосибірської області.
Дорогі! Описую Вам Зелені Свята ось тут, щоби хоч так бути з Вами і розрадити Вас. Заховайте ці слова; може, ще пригодяться.
Мир у Господі і благословення! Цьогорічне свято Зіслання Святого Духа спонукує нас присвятити третій Божій Особі Пресвятої Тройці окрему увагу – більшу, як це звичайно рік-річно бувало, – і відсвяткувати її пам’ять із найгарячішою побожністю і найщирішим наставленням нашої зболеної душі. Це велике свято Христової Церкви, її початку і зросту.
Христос заснував Церкву тоді, коли мовив до апостолів: “Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав” (Мт. 28, 19-20). Він дав теж найвищу владу святому Петрові та його наслідникам, передаючи ключі Небесного Царства (себто найвищу владу провадити людські душі до спасіння), поручаючи йому водночас пасти вівці і ягнята — духовних отців і вірних, щоб було одне стадо і один Пастир. І так, отже, Божественний Спаситель уже передше довершив заснування Церкви й означив її управу під проводом видимого глави. Але щойно зісланий Святий Дух вдунув надприродну життєву силу і надав небувалого розмаху цій новій, Божій, Вселенській Установі. У своїй прощальній бесіді по Тайній вечері Христос запевнив апостолів, що Він уповні відчуває сум, що сповиває їхнє серце з причини Його відходу, але на потіху пішле їм свого Духа, який навчить їх усієї правди: “Тепер же я іду до того, хто послав мене… Та що я вам це сказав, то серце ваше смутку сповнилося. Кажу вам, однак, правду: ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, – пришлю Його до вас. І коли прийде Він, то переконає світ у грісі, у справедливості і в засуді…” (Йо. 16, 5-8).
І справді-бо того дня, після Христового Воскресіння, зійшов Святий Дух на апостолів, заляканих жахливими подіями мук і смерті Христа та роз’яренням тодішніх верховодів ізраїльського народу на зібраних справді “страху ради юдейського”. Та коли, отхе, зійшов Святий Дух, апостоли перемінилися з боягузів у смілих і неустрашимих проповідників Христової віри і завзятих борців за її правдивість. Він наділив їх таємною, неземною силою, що осяяла і перетворила їхню душу та скріпила їхнє тіло.
Коли глянемо нині кругом себе, побачимо сильну схожість і подібність, яскраву аналогію між тим, що було тоді, і теперішнім станом нашої Церкви. Тому така конечна є гаряча, покірна й усильна молитва до Святого Духа про поміч та говійна увага до пам’яті Його Зіслання.
Церковні свята – не лише згадка і спомин давно минулих дій із життя Христа і святих, а й нове дійсне перехрестя євангельських подій із такими ж реальними щодо сутности наслідками в душі, як і колись. Уже сама пам’ять того, що сталося, є величезної ваги: 12 апостолів, слабосилих, пересічніх людей, переважно рибалок, починають змінювати лице земної кулі і надавати новий напрям усій історії людства. По містах і селах зачинають вони будувати храми, приносити з вірними Христову жертву, вчать думати новим способом, не поганськими категоріями, а згідними з наукою Христа, брати до уваги небесні, надприродні цінності, видвигати нові високі ідеали і старатися усіма силами переводити їх у життя. Це все вже саме по собі підносить, захоплює й бадьорить нашого духа. І тут свята Церква закликає не лише до роздумування над великими діями, а й до усильної молитви про потрібну поміч у подібних хвилинах теперішности. Тому й так актуальне є свято Зіслання Святого Духа, бо і на часі є поміч Святого Духа, коли загрожене існування Вселенської Католицької Церкви серед нашого народу. Наші важкі переживання примушують нас, знесилених, пригноблених, заляканих, звернутися з усильними коліноприклонними молитвами до Святого Духа, щоби Він – як всемогучий Божий Палець – скріпив її, вивів із цього оплаканого стану, з тих важких і часто-густо безвихідних умов та вдунув нову надприродну силу.
На чому ж обіпремо оцю нашу таку певну і непохитну надію на поміч Святого Духа? Відповідь коротка – на Його божестві. “Ліпше до Господа прибігти, ніж покладатись на людину” (Пс.118). Святий Дух – це третя особа Пресвятої Трійці. Він той сам Бог, що й Отець, і Син. Він так само мудрий, добрий, нескінченно вічний і всемогучий, як Отець і Син, бо Він має цю саму Божу суть і природу. Одне слово, таке саме божество, що і дві перші особи. Він споконвіку одержав цілу Божу природу і ціле Своє існування від Отця і Сина, і то так, що Син отримав її перед віками в родженні як Слово, а в диханні любови передав Він від Отця цю саму Божу природу Святому Духові. Тому всі три особи є один і той самий Бог, бо всі три особи мають одну і ту саму Божу природу, суть і сутність. Звідси-то і Святий Дух має всі Божі прикмети. Так як приписуємо Богові Отцю сотворення світу і післання Сина, а Синові – відкуплення, задосить учинення і надолуження за гріхи людського роду, так Святому Духові присвоюємо, зокрема, освячення душі, просвічення розуму світлом правди, скріплення волі любов’ю, потіхою і заступництвом, лучність і з’єднання сил, довічний духовий провід і всесильну поміч Церкві.
Отож на цій основі треба нам найперше благати про просвічення розуму, щоби Святий Дух ясно вказав і закріпив усіх разом і кожного зокрема на правому шляху святої віри в те, що лишень Католицька Церква вповні зберегла від апостольських часів Євангеліє і Передання. Хто свідомо від неї відлучується, грішить смертельним гріхом і не може бути ніколи без розкаяння спасенний. Тому благаймо передусім про просвічення та навернення заблудших і відпавших.
Святий Дух предсказав уже в Старому Завіті через пророків ізраїльському народові прихід Христа і держав його в цій вірі серед найскладніших умовин на волі і в неволі. І Христову Церкву провадив Він, немов мати дитину: збільшив святість апостолів і учителів, надихнув їх до проповідування святої віри, спонукав до писання Євангелій, послань та інших книг, а в самому проповідуванні й писанні супроводжував і беріг їх від похибок. Коли виринули розбіжності в поглядах щодо зобов’язання християн Мойсеєвим Законом, Святий Дух зібрав апостолів на Собор в Єрусалимі. І тоді вони самі виразно заявили на вступі, що їхнє рішення є рішенням Святого Духа: “Видалося Святому Духові й нам...”
Далі Святий Дух зогрівав мільйони мучеників до видержання і віддання навіть свого життя за Христа, потішав їх та піддавав їм ясні і неустрашимі відповіді. Він помагав внутрішнім просвіченням розумів Святим Отцям Церкви; церковним письменникам і вченим-богословам допомагав в усному і письмовому викладі правд віри і в їх обороні. Коли загрожували Церкві вороги (передусім єретики голошенням лженауки), Святий Дух говорив устами зібраних єпископів під проводом Вселенського Архиєрея науку правдивої віри і додавав книги до проповідування цієї науки вірним. Цей Святий Дух як від початку перебував у Церкві та провадив її, так є тепер, і так буде до кінця світу. Впродовж двадцяти століть, від самого початку існування Церкви, виводив Він її дарами не раз із найжахливіших нещасть і упадків. Він подавав раду, а за радою – і поміч. Святий Дух подасть і нашій Церкві, знесиленій усякими страхіттями та повоєнними лихоліттями, світло і силу, усуне всі упередження до Неї, які видвигають сьогодні вороги, і просвітить їх Божою правдою.
Христос назвав Святого Духа Духом істини, Духом правди, бо Він має вчити всіх правди. Він знає глибінь нутра Божої природи, знає всі Божі плани і замисли, знає правду, якою вона є в дійсності, і такої нас учить. І навпаки – оберігає вірних від неправди, чи пак від такої “правди”, яку собі не раз люди домислюють і яку подають іншим, як це можемо бачити на власні очі. Таку не-Божу правду про так зване “єдиноспасаєме православіє” стали в нас голосити деякі духовники. Не слухайте і не приймайте їхньої науки. Вони цим хочуть ліквідувати єдність з Апостольським Престолом, закріпивши в такий спосіб ще більший розбрат. Унія, яка вивела наш народ із безпросвіття і жалюгідного упадку, не була для нас чужородним твором: від часів святого Володимира, що привіз мощі святого Климентія Папи з Корсуня до Києва і чий образ умістили наші предки для почитання навіки вічні на “нерушимій стіні” в церкві святої Софії, вона золотою ниткою тягнеться впродовж усієї нашої історії як Боже діло, доконуване в нашому народі. Єдність Церкви — це не людська справа, не виплив міждержавних незгод і суперечок, а надприродне діло, яке Бог переводить не раз… [і часто людськими та і в цей спосіб ... свою мету].
В історії Церкви зливаються Божі і людські елементи так, що їх важко відрізнити. Але не бачити в Церкві надприродного діяння Святого Духа – це значить закривати очі на виразну правду і вивертати цілий устрій Церкви і її події навиворіт. Коли нинішні апостати кажуть, що доволі мук і страждань, які Рим у своїй гордості нав’язав із метою поневолення всім народам (з тою метою і нашому народові), то кожному відомо, що страждання і муки є задля збереження Христової віри. Тому той самий закид треба би зробити Христові, що визвав мільйони ісповідників і мучеників і каже всім нести свій хрест, хоч би як він в’їдався в рамена і видавався кому важким. Щоб визволитися від тих мук і страждань, треба було б послідовно скинути Христове ярмо, яке все-таки Він називає солодким і легким тягарем, і злучитися з безобразниками. І буде тоді ще ширша єдність і згода. Але які наслідки? І будуть послідною гіршим перших. Як колись цар Герострат у жадобі слави шукав її бодай у тому, що спалив величаву будівлю, так і вони руйнують Божу святиню церковної єдности з Апостольським Престолом – будівлю, яку з таким трудом у поті чола, з посвятою майна, крови і життя ставили наші батьки і яку величав і величає увесь Католицький світ. Справді, Унія може повторити за псалмопівцем: “…бо проти мене встали свідки брехливі, які насильством так і палають” (Пс. 26). Хіба ж нині не чуєте на кожному кроці заперечення Бога і правд віри та не бачите безрелігійного устою, яке всюди вже [... і повстає велика незгода]. Але Святий Дух усім своїм єством і всією своєю суттю протиставляється тому натискові часу і звертає увагу на вічне життя як на властиву мету людини. Вже на Старозавітніх скрижалях написав Він знаменні віковічні слова: “Рече безумен в серці своїм ність Бог”.
На Святого Духа, отже, наша надія. Тільки Він може вказати нам вихід і вивести з тої грози, яку ледве чи коли-небудь перепливала наша Церква. Він навчить пізнати Божі дороги і плани, які далеко не ті, що їх накреслюють у світі короткозорі люди. Святий Дух навчить нас своїми дарами мудрости, розуму і знання всієї і повної правди. Він убереже нас від манівців і бездоріжжя, на які, на жаль, зійшли нині самозванці, та не допустить до послуху їхнім демагогічним гаслам і агітаціям. Він промовить до розуму тих, що відпали, і витягне з пропасти блуду та лжі, в які вони самі попали і в які тягнуть (деякі з них у диявольський спосіб своєю ненаситною амбіцією) й інших несвідомих цього трясовиння. Святий Дух укріпить нас, отже, даром кріпости в правді Католицької віри!
Важливим чинником у нашому житті є любов.
Святий Дух — це дух любови. Як сказано вище, Він походить від Отця і Сина як подих любови, якою вони себе взаємно люблять, і, як такий, є завершенням і вицвітом любови Божих осіб. Як природна любов зв’язує людей між собою, так і Святий Дух лучить Божі особи. І тому, якщо в одній родині або в одній установі панує згода, любов і однодумність, то кажемо, що там царить один дух. Так теж у Пресвятій Трійці є один і той самий Дух. Звідси питоме Святому Духові розпалювати в серцях вірних чисту, надприродну любов, якою вони люблять Бога, ближніх і самих себе. В нинішніх часах ненависти, підозрінь, очорнення і наклепів, опльовувань і опоганень такою необхідною є поміч Святого Духа, що, як протидія цій повені, наповнює серця прихильністю, відданням, посвятою, співчуттям у нещасті ближнім і старанням допомогти їм — одне слово, тим, що називаємо християнським братолюбієм. Якою справді подиву гідною любов’ю злучив Святий Дух християн перших століть! Як вони ревно собі взаємно помагали, як рятували себе на кожному кроці на молитвах і Службі Божій у катакомбах і в буденному житті. Останнім куском хліба ділилися між собою, віддавали одне одному і останню сорочку, якщо заходила тільки потреба, і цим дивували поган. Ох, щоби Святий Дух злучив і Вас, дорогі Брати і Сестри, такою самою жертовною любов’ю і загрів до взаємної помочі і несення тягарів один одного. Щоби своїми плодами лагідности і терпеливости, доброти, милосердя і повздержности Він навчив Вас не зражувати собі людей, а навпаки – вміти з’єднувати і ворогів для Божої справи. Щоб навіть ніхто і не важився коли-небудь кидати вам в очі ненависть до сусідів, бо ми ніколи так нікого не вчили, не ставилися і не ставимося до нікого вороже, а тим паче до наших сусідів, не сіяли ненависть і незгоду, а бажали і бажаємо всім добра і за них молимося. А якщо вони нас кривдили, то ми тільки боронилися і добивалися свого права.
Світ завжди стремів до нагромадження матеріяльних дібр, до заспокоєння свого самолюбства, вдоволення і насичення своїх пристрастей. А Святий Дух відкриває нам безмежне незнане Царство Духа, надземні простори посвяти для ближніх, небесних дібр Божої благодати, помочі ангелів, злуки воюючої, страдаючої і прославленої Церкви, і загалом усього, що складає вічну щасливість. Він учить нас, що все це заслу говує набагато більше нашої любови і нашого стремління, ніж усі туземні добра. Водночас даром Божого страху ставить Святий Дух раз у раз перед очі кожної віруючої людини правду, що Бог є справедливий суддя і що Він буде жадати від кожного точного рахунку з його гадок і діл, думок і чинів усього життя, і за це буде або нагороджувати, або карати навіки.
Життя наше припало на виїмково важкі і переломні часи. Переживаючий перелом епох і справді люте врем’я! Гіркі досвіди і розчарування, діймаві нещастя валяться одне за одним на все людство. Скільки знівечених надій, утраченого майна, зруйнованого здоров’я, знищеного життя, непроглядні жертви – хто їх коли перечислить! Скільки попелищ і згарищ, рік крови та гори трупів залишила війна. Не диво, що багато і з-поміж Вас, по-людськи беручи, попадає в маловір’я, ба навіть і безнадійність, нарікають на Бога, що забув про людей, що нема справедливости, за що стільки мук і терпінь і т. д. З тої причини і не один з Вас, Дорогі, тратить віру в Божу поміч і віру в Боже Провидіння. Демон чорного відчаю закрадається до сердець і підкопує основи віри і щастя. А Святий Дух силою його зіслання боронить вірних від усяких диявольських спокус, прояснює розум, розганяє тугу і розвеселяє душу. Тому-то Христос назвав Святого Духа Параклитом, по-нашому Утішителем, оборонцем і заступником. Для прикладу, пригадайте собі, Дорогі, двох молодців, розчарованих у своїх надіях, які покладали на Христа; “дряхлі”, вони покидали Єрусалим і йшли до Емаусу. Як скоро змінилися їхні душевні настрої, коли Христос став їм роз’яснювати — “є ви нерозумні”, — що Його справа мусила саме так розвиватися, і Він мусів терпіти й умерти, бо так предсказано вже було Святим Духом у Старому Завіті.
Бувають навіть такі часи в житті людини, коли здається, що ніщо їй не може допомогти: ні розум і досвід, ні слова і сила, ні багатство і влада, ні ініціятива і підприємливість, ні пошана і знайомство з людьми — словом, жодні людські засоби. Вона попадає мимохіть у чорну розпуку, бачить, що безсильно і нестримно котиться в якусь пропасть безвиходу і рятунку. Тоді допоможе лиш Святий Дух, що завжди в силі потішити, подати помічну руку і витягнути з безодні. І хто з нас не відчував негайно в такому безвихідному положенні після гарячої молитви полегші і відтяження! Якась спасенна думка мигне в голові і зміняє як стій захмарений небозвід душі. Це Святий Дух непомітно вливає цілющий бальзам, усуває сум, потішає і бадьорить душу. Часто не задумуємося, звідки це береться і від кого походить. А це надприродний подув Святого Духа в нашій душі. І про цю потіху і поміч молім содерзновенням нині ми, заплакані, Небесного Утішителя, щоб могли вистояти в цих переходових і тимчасових терпіннях і перемогти їх побідно. А вони вже недовгі, бо Бог милосердний.
Прийміть, Дорогі, це слово поучення і потіхи, як і я, коли, пишучи його, находив полегшу в горю, хоч для писання не мав ні відповідних засобів, ні місця, ні належного спокою, а навпаки – знаходився серед безвинних погроз позбавленню здоров’я і втрати життя. Занесені нами молитви вінчаються, понад усякий сумнів, вислуханням Святим Духом усіх наших просьб.
Царю Небесний, Утішителю, Душе правди, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе дібр і життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші. Зглянься на нас, що, припавши на коліна, з повною надією благаємо Тебе: освяти, просвіти і попровадь наш народ дорогою Божих заповідей. Дай йому передусім зрозуміти вагу святої віри в єдність з Апостольським Престолом, закріпи в його серцях прив’язання до неї, яке мав він від самого початку християнства в Україні. І, хоч втягнений опісля в розбрат, вернувся до єдности, то нині знову є загрожений у тому. Щоб він міг віддавати Тобі честь і славу назавжди в святій єдності, хоч треба би понести і мученичу смерть; додай сил тим, що постійно її держаться, скріпи малодушних і тих, що сумніваються. Промов до сердець тих, що відпали, змали їхні закам’янілі сумління, опам’ятай і приверни їх на лоно Католицької Вселенської Церкви як вістунів Твого гніву і прощення. Просвіти нез’єдинених, щоби без упереджень пізнали її правдиву науку і з’єдинилися з нею на віки. Будь виховником української молоді, щоб вона виростала в дусі християнської католицької віри і дорожила Твоїми небесними скарбами. Проникни своїм Божим духом і зверни очі з землі до неба тих, що працюють на ріллі, на фабриках і копальнях, в управах, школах і в наукових установах, тих, що бережуть лад і порядок, та благослови їхній труд і працю рясними плодами. Святий Душе, Ти, що є найчистішою Божою любов’ю, уділи її всещедро українському народові, злучи нею всіх, а передусім страждаючих, до взаємної помочі. Спали вогнем любови його гріхи, вольні і невольні, усунь з його душ злі схильності, виплекай у ньому геройські чесноти і прикраси його своїми дарами та борони його перед людською несправедливістю. Приверни єпископів і священиків до свого стада; батьків і матерів, дітей і кровних – до своїх родин; поверни другів і сусідів, усіх, що опинилися далеко за горами і водами, до їхніх затишних осель.
Душе Божий, Ти, що на початку віків уносився над безплідною землею і створив на ній життя, прикрасив її дібровами і наповнив тваринами, зроси і українську землю благодатним дощем, щоби зазеленілись її ниви і принесли сторичний плід та не голодували її жителі; наповни моря і ріки рибами, ліси і гаї, гори і доли – звірятами і птицями, які хвалили б Тебе й оспівували Твою славу; прибери травою і квітами сіножаті і пасовища, щоби випасалися на них череди корів й отари овець, гарцювали табуни коней і бриніли бджоли на пасіках – як образ української трудящости, пильности і запопадливости. Заклич увесь народ до удосконалення свого життя, до розвинених комунікаційних сіток залізничних доріг, самоходів, кораблів і літаків; вкажи щасливі винаходи і відкриття та нахили народ до здвигнення на Твою славу подиву гідних пам’ятників високої культури, яка більше п’яти тисяч літ цвіла на його землях.
А тепер і на майбутнє отри, Всеблагий, пекучі сльози з його очей і гарячий піт із його чола і хорони його від журби недостатку, від тілесних болів і душевних страждань, щоб зажив він праведно і щасливо вже тут, на землі, і в кончині свого життя став безпорочним Твоїм угодником. Амінь.
