Патріярх Любомир: «Я не пригадую таку святочну хвилину, як нині»
Підготував Петро Дідула
«За всі роки мого вже не так короткого життя я не пригадую, щоб я колись пережив таку святочну хвилину, як нині», – промовив до святочного зібрання у стінах Українського Католицького Університету Патріярх Любомир Гузар, Великий канцлер УКУ. Цього дня вся спільнота і численні гості УКУ святкували державну акредитацію університету. На запрошення ректорату прибули 12 єпископів – учасників Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ – на чолі з Патріярхом Любомиром.
Спершу відбулась зустріч ректорату УКУ з єпископатом УГКЦ, де було представлено єпископам різні сторони життя університету, динаміку його розвитку, зокрема його навчально-наукову та душпастирську діяльність. Єпископи ознайомилися з різними проєктами, які вказують на особливе становище Університету як медіятора між Церквою та суспільством.
Потім усі члени університетської спільноти і гості зібрались у приміщенні каплиці УКУ. Розпочалась урочистість, яку провадив ректор УКУ о. д-р Борис Ґудзяк.
До присутніх звернулися спершу студенти та випускники УКУ. Тарас Байтцер, студент IV курсу Львівської духовної семінарії Святого Духа і водночас студент УКУ, між іншим, сказав: «З цією подією відбувається великий злам тої нашої ментальности, коли у священикові вбачали особу зі слабкою освітою, особу, яка стоїть на марґінесах освітніх та навчальних процесів. Перед нами відкриваються двері шкіл та університетів, до яких ми тепер маємо доступ. Тим самим слово Боже, християнське свідчення мають щораз ширший доступ до українців, особливо до молоді. Це великий дар, який вимагає від нас іще більшої відповідальности».
Святкування державної акредитації співпало із днями, коли УГКЦ відзначає 60-ту річницю Львівського псевдособору. У своєму слові ректор УКУ пом'янув усіх, хто «славно страждав» і тим самим творив духовний фундамент для майбутнього університету. Він згадував про засновників університету – Митрополита Андрея та Патріярха Йосифа, про єпископів-мучеників, священиків, які поклали своє життя за Христа, зокрема тих, які свого часу навчалися чи викладали у Богословській академії. Зі словами вдячности отець-ректор звернувся до присутніх на цих урочистостях свідків церковного підпілля: о. Мирона Підлісецького, о. Дам'яна Богуна, о. Михайла Якимця, п. Мирона Щировського та п. Орисі Малярчук. Він подякував також тим, хто в різний спосіб допомагав здобути це державне визнання: численним меценатам з-за кордону, Інститутові східних студій ім. Митрополита Андрея Шептицького (Канада), Інститутові українознавчих студій при Гарвардcькому Університеті, Папському Орієнтальному Інститутові, Канадському інститутові українських студій, Центрові ім. Петра Яцика, Львівському національному університетові ім. Івана Франка, Львівській обласній держадміністрації в особі її голови п. Петра Олійника, управлінню освіти Львівської области в особі його голови Павла Хобзея, консорціуму восьми українських університетів, які змагаються за вузівську автономію, зокрема Києво-Могилянській академії, Університетові економіки та права «Крок» й Чернівецькому національному університетові.
Ректор ЛНУ проф. Іван Вакарчук, який відіграв значну роль у державному визнанні УКУ, у своєму вітальному слові, між іншим, сказав: «Це визнання поглиблює наші давні приятельські взаємини. Ті, хто вже закінчив УКУ, зможуть отримати державні дипломи через відповідну процедуру, яку Міністерство освіти та науки поклало на наш університет... Ваш приклад надихав інших у тому, як треба поступати, коли є глибока віра в ідеали». Проректор ЛНУ проф. Марія Зубрицька свій виступ побудувала на образі «перейденого Рубікону»: «Ми зробили це разом. Ми здолали Рубікон. І в цьому відбувається торжество історичної справедливости. Це свідчить про те, що ми дійшли до певного моменту нашої внутрішньої культури, де засвідчено спроможність солідаризуватися, бути разом».
Слова особливої вдячности отець-ректор адресував усім студентам УКУ, які прийшли сюди вчитися, знаючи про те, що їхні дипломи держава не визнає, тому вони не матимуть під час навчання жодних студентських привілеїв, а їхня майбутня перспектива щодо праці є непевною: «Без вашої віри в університет, без відданої праці, без ваших безсонних ночей, без прагнення знати і пізнавати свою віру цей університет не міг би проіснувати і дня», – сказав ректор присутнім у каплиці студентам та випускникам УКУ.
У своїй проникливій промові ректор УКУ о. д-р Борис Ґудзяк розкрив історичне значення цієї великої події: „ Сьогодні ми є свідками великого прориву – християнська думка знаходить належне місце в науковому та суспільному житті Україні, де народ глибоко зранений драматичною історією XX століття. Від початків нашої історії до такої епохальної події, як Помаранчева революція, Церква і християнські принципи були стержнем української самобутности. І тепер наше суспільство потребує, як повітря, прийняти той потенціял, що його дає релігійне життя. Але щоб цей потенціял був уповні використаний, його слід постійно піддавати критичному осмисленню. Саме тут і розкривається завдання богослова. Для нас тепер важливо ще більше розвинути і закріпити школу богословської думки... Світ надзвичайно складний. На тлі релігійних питань відбуваються різні конфлікти. Ми є свідками демографічного спаду та кризи моральних принципів у европейській спільноті. Не виключено, що Україна, яка значною мірою саме завдяки церковному опорові пережила тоталітарні режими, може стати місцем, де формулюється нова світоглядна пропозиція для Европи XXI ст. Богослов'я має відіграти у цьому процесі важливу роль. Україна повинна заговорити богословським голосом – тонко, критично, творчо, з доброю усмішкою та з усвідомленням складности глобальної світової ситуації. Формування такої школи, яка не закриває очі на біль сучасної людини, на її глибинні духовні прагнення та на соціяльні, економічні несправедливості, є ключовим завданням УКУ».
На завершення урочистости слово взяв Великий канцлер УКУ, Патріярх Любомир Гузар. Визнавши, що це найбільш святочна хвилина в усьому його житті, він продовжив: “Ми сьогодні дуже тішимося, радіємо, бо так важко, так трудно було дійти до тієї хвилини. Але ніщо, що легко приходить, не цінується... Тут було вжито образ перейденого Рубікону. Хочу додати, що це не означає, що ми перейшли на інший берег і зупинилися табором. Це означає, що розпочався марш, похід. І цього ми повинні бути дуже свідомі. Факт визнання богослов'я спонукає нас іще інтенсивніше працювати, щоб богословська наука просякала усі види нашого життя».
Підготував Петро Дідула