Пише до Вас цей лист православний священик з Білорусі. Протягом усього свого свідомого духовного життя мене завжди хвилювала проблема розколу всередині Церкви. Тут я не даремно підкреслив цей вираз, тому що вважаю, що трагедія 1054 року є не єретична схизма, а адміністративне роз'єднання між Західною і Східною Церквами.
Один із французьких богословів, великий прихильник примирення між християнами, о. Iв Конгар писав, що кожен контакт із християнином іншої конфесії є великим дарунком для нас самих. Саме такий контакт з іншою віруючою людиною ставить перед нами самими питання: Ким ти є? У що віруєш? І як ти віруєш? Таким чином, інші допомагають нам по правді бути самими собою.
Життя в громаді однієї Церкви, при збереженні розмаїтости обрядів, богослов'я і духовних традицій, є для мене ідеалом, якого треба прагнути. Я не хочу нікого перетягувати у свою Церкву, я лише бажаю разом з іншим християнином спільно жити в любові і спільно трудитись для слави Божої, щоб світ, дивлячись на любов і примирення нинішніх послідовників Христа, увірував в Євангеліє. Хотілося б, за словами Його Святости Папи Римського Івана Павла ІІ, “...творити кращий ранок єдиних Церков. Нехай він показує світові правду про глибокий зв'язок, що фактично існує між нами!”
Моє особисте переконання: і Римо-Католицтво, і Православ'я у своїй повній сутності є одним і тим самим сповідуванням спільної віри в Христа Розіп'ятого і Воскреслого.
