Сучасний світ щораз більше стає світом професіоналів. Останні зазвичай замикаються у своїх світиках, де панують своя мова, свої жарти, свої цінності. Доступ інших людей до них обмежений, якщо взагалі можливий. Євангелізація в сучасному світі мало зачіпає цих людей. І вони з великими труднощами сприймають Євангеліє, оскільки для них це є щось таке, що вимагає абсолютної посвяти не тому, що безпосередньо пов'язане з їхньою професією.
Технічний прогрес вимагає від людини освоювати професію у дуже стислий термін. Якщо раніше фах передавався з покоління в покоління, а процес опанування ремеслом тривав десяток років, то тепер більшість професій вимагають дедалі менше часу для їх освоєння. І час перебування на вершині фаховости значно поменшав. У таких сучасних професіях, як програмування, банківська справа, маркетинг тощо, професіоналом стають за 5-10 років. Пік кар'єри продовжується років п'ять. Потім через зміну технологій все ще енергійні професіонали вже у 35-40 років часто відходять на задній план. Їх охоплює біль, розчарування, озлоблення, пустка. І все це тому, що людина покладалась лише на себе, на свій інтелект, на свої можливості. На жаль, ця група людей, які так потребують слова втіхи і надії, залишається поза увагою церковних служителів. Священики радо посвячують офіси фірм, але при цьому мало уваги звертають на людей, які працюють у цих фірмах. Може, тому, що євангелізувати цих людей ой як нелегко.
Виникає питання: чи можна поєднати християнське життя з професійним зростанням? Щоб посвятити життя Богові, не треба лише виконувати якісь обов'язки перед Церквою. Насамперед це посвячення встановлює відношення Бога до нашого щоденного життя. Людина, яка сповідує Христа, ставиться до всього, що її оточує, з великою побожністю. Можна мати будь-яку професію і вкладати в неї всі зусилля, але при тому слід розуміти, що майстерність – це дар, яким не треба володіти, його треба навчитися приймати. Згадаймо, як справжні майстри колись вибирали собі учнів. Коли майстрові приводили кількох хлопців до майстерні, він вибирав собі учнем того, який за цілий день не задав жодного запитання, але постійно придивлявся до рухів майстра, ніби слухав нечутну іншим музику майстерности.
Особі, яка хоче досягти високого рівня майстерности, не досить лише докладати зусиль до опанування професії; вона мусить благоговійно ставитись до того, що є предметом її майстерности. Благоговіння – це особливий дар; маючи його, людина віддає шану Тому, Хто створив те, що її оточує.
Призначення людини полягає в тому, щоб із чистим серцем та світлими думками одухотворювати своє щодення. Посвячення Богу свого життя в будь-якому вимірі людської дійсности дає можливість вийти за межі часу і простору й усвідомити, що кожна справа, яка твориться людськими руками, має свій вимір у вічності.
о. Пахомій КОВАЛЬОВ