У квітні 2006 р. на Першому каналі Польського ТБ було показано фільм Proboszcz Majdanka (“Парох Майданека”), присвячений великій постаті УГКЦ минулого століття – блаженному священномученикові Омелянові Ковчу, довголітньому парохові Перемишлян (1922-1942), а пізніше жертовному пастиреві співв'язнів львівської тюрми на Лонського та концентраційного табору “Майданек”. Цю 50-хвилинну кінострічку вже мали нагоду дивитися мешканці Любліна, Томашева-Люблінського, Холма, Замостя, Перемишля, Ряшева й Варшави.
Таким моральним велетом, як бл. Омелян, кожен народ може гордитися. Українці-християни мають бути вдячними Господові за дар особи бл. Омеляна, який своїм прикладом вчить нас, зокрема, правильному національному патріотизмові. Його вчення – яке є, власне, прикладом втілення Христової науки в життя – слід би засвоїти як полякам, так і українцям. З одного боку, бл. Омелян вказує на те, чого дехто з поляків не сприймає й досі, а саме: що українці – такий самий повноправний народ, як і інші народи; що вони мають право на самовизначення; що вони не “грязь Москви, варшавське сміття”, а їхня земля не Ma ł opolska Wschodnia і не Kresy ; що, врешті-решт, вони мають право обороняти своє (пам'ятаймо, що бл. Омелян був капеланом УГА в 1919 р., але капеланом “цивілізованим”, чи пак “лицарським”). Бо, з другого боку, він знав те, чого не раз і досі не можуть затямити деякі українці: “Святій справі не можна служити закривавленими руками”. Так писав слуга Божий Митрополит Андрей у відозві з приводу вбивства оунівським терористом директора ґімназії Івана Бабія (1934 р). Священик Львівської митрополичої єпархії отець Омелян добре засвоїв науку свого єпархіяльного архиєрея, а передусім – вчення самого Христа. Він не піддався ілюзії, що Україну можна відбудувати в союзі з Гітлером; життя своє віддав за перемишлянських євреїв і в'язнів концтабору, за їхнє спасіння; відверто засуджував грабунок українцями майна поляків у 1939 р. Навіть важко собі уявити, якою гострою була б його реакція на масові вбивства українцями польського мирного населення на Волині і в Галичині, коли б він був у ті часи на волі (30 грудня 1942 р. отця арештувало ґестапо). У фільмі жінка-очевидиця розповідає, як о. Омелян у церкві зі сльозами в очах здіймав руки до Господа з молитвою, щоб Той не допустив ненависти між християнами, між людьми загалом. Навпаки, духовний заповіт блаженного, що простежується і в його перемишлянських проповідях, і в ґрипсах з концтабору, звучить так: “За ворогів – моліться!”.
Справді, велика це постать. Справжній святий, послідовник Ісуса Христа, до того ще й повнокровна людина, повнокровний чоловік, якого не змогли досі (і, надіймося, вже не зможуть) різні “побожні письменники” зобразити в цукерково-сентиментально-безликому костюмі.
Це все у фільмі простежується. Ясно, що жоден фільм не в силі показати всю велич святого, але польська кінострічка про греко-католицького “пароха” концтабору Майданек, безперечно, належить до дуже вдалих. Слід віддати належне талантові і вкладеній праці творців фільму. Режисер, п. Ґжеґож Лінковський (нар. 1957 р.), визнаний художник у ділянці документального фільму, доказом чого є численні нагороди, – не новачок як у релігійній тематиці загалом, так і у східно- християнській зокрема. (Кілька років тому він створив фільм Bracia tego samego Boga – про православний монастир в Уйковичах біля Перемишля, де головними героями є його засновники, отці Никодим і Атанасій). Майстерні зйомки п. Єжи Рудзінського по-мистецькому показують глядачам краєвиди околиць Перемишлян і Унева, фрагменти богослужень у монастирській церкві та молінь у синагозі, сцени з концтабору та з транскордонних урочистостей у Корчмині / Стаївці, що їх організовує з 2004 року о. митрат д-р Степан Батрух. Музична обробка фільму, яку здійснив українець п. Влад Курилюк, гармонійно доповнює ці картини; велика частина музичного супроводу – це прекрасний спів монашого хору Унівської лаври. Фотографічну обслугу під час зйомок забезпечив п. Даріуш Костецький.
Досягнення творців фільму було визнане членами жюрі цьогорічного Фестивалю католицьких фільмів у Нєпокалянові (Польща), де Proboszcz Majdanka отримав другу нагороду.
Розповідь у цьому фільмі веде вже згаданий о. митрат Степан Батрух, греко-католицький парох Любліна. Виступають і свідки, що знали блаженного особисто: покійні вже єромонах Гедеон з Унева та сестра Марія (Ляхер), колишні парохіяни о. Ковча з Перемишлян і Коросна, професор Варшавського університету п. Роман Ґловацький (син заступника коменданта польської поліції в Перемишлянах, родину якого оточив опікою бл. Омелян за “перших совітів”) та єдина ще жива дочка священномученика – п. Лідія Бриґідир, яка живе в Канаді. До розповіді з людських уст приєднується “розповідь” образів – краєвидів і сцен.
Фільм про священика-героя, який зміг перемогти в собі інстинкт самозбереження та схильність відповісти на ненависть і кривду ненавистю й бажанням пімсти (бо добровільно залишився в концтаборі зі своїми останніми на землі “парохіянами”, а в останньому ґрипсі просив молитися за творців цього табору й гітлерівської системи загалом), не закінчується моментом фізичної смерти о. Ковча, а відкриває глядачеві перспективу в майбутнє. Ми бачимо, як, бажаючи за прикладом бл. Омеляна валити міжнаціональні й міждержавні мури, нинішній – на щастя, не концтабірний уже – парох Любліна організовує транскордонні зустрічі в Корчмині, де на один день українські й польські охоронці кордону ріжуть колючий дріт і відкривають кордон для місцевих жителів з Корчмина і Стаївки – сіл, що колись були одним селом. При цьому зображення ікони бл. Омеляна неначе символічно відкриває цей перехід через кордон.
І ще одна кінцева сцена: на території концтабору Майданек, де зараз музей, перед створеною в'язнями колоною з трьома вірлами моляться два католицькі священики (з УГКЦ – о. Батрух, з РКЦ – о. д-р Векслєр-Вашкінель, народжений у єврейській родині) та представник єврейської спільноти. Слова псалма лунають трьома мовами – українською, польською та давньоєврейською. Потім камера підноситься вгору, і перед очима глядача постає вид не лише на концтабір, а й на місто Люблін та на небо – неначе для підкреслення зв'язку між блаженним і теперішньою дійсністю. Відчувається, що майданецький священномученик постає в цій останній сцені небесним покровителем сучасного Любліна, який заступається за людей, зокрема за тих, що продовжують його благородну діяльність.
Фільм про бл. Омеляна створено на замовлення Першого каналу Польського телебачення, тому це ТБ залишає за собою всі права на нього. У продажу немає легальних копій цього фільму. Проте це не закриває глядачам з-поза Польщі можливости ознайомитися з цією стрічкою. По-перше, сателітний канал Польського телебачення TV POLONIA покаже її, мабуть, восени цього року. По-друге, завершується вже праця над створенням двох іншомовних версій фільму – англійської та української. Таким чином, Proboszcz Majdanka стане, надіймося, доступним для глядачів в Україні та діяспорі.
