„Радикальне православ’я” кидає виклик конфесійній зашореності та пристосуванству
Петро ДІДУЛА
Існує велика різниця між баченням світу як території, де конкурують системи, де різні групи завдають шкоду одна одній і де неможливо уникнути суперництва, та баченням світу як особливого місця... де ви можете побачити свою потребу бути в мирі з Богом та Божим творінням, а також побачити, що саме вам потрібне, щоб бути в мирі із самим собою і щоб визнати потребу в милосерді...
Рован Вільямс
Джон Мілбенк – засновник одного з найбільш обговорюваного сьогодні богословського руху “Радикальне православ'я”, професор Ноттінґамcького університету (Великобританія), людина-енциклопедія. Богослов, який веде плідний діялог із сучасними філософами постмодерної течії (J. Darrida, M. Foucault), до України вперше приїхав на запрошення Інституту екуменічних студій, що працює в Українському Католицькому Університеті, щоб узяти участь у конференції „Радикальне православ'я: християнська відповідь постмодерній культурі”.
Рух “Радикальне православ'я” створив духовну та богословську базу для зустрічі багатьох християнських традицій у діялозі з іншими, нехристиянськими релігіями. До радикальної православної групи входять англіканські, католицькі та православні богослови, які ставлять собі мету відновити статус богослов'я як королеви наук. До роботи цієї групи залучено фахівців із таких академічних дисциплін, як політологія, соціологія, культурологія, економіка, природничі науки тощо. Учасники руху шукають нове поєданння філософії та богослов'я, віри та розуму в сучасному світі. Дослідження учасників руху допомагають зрозуміти, як будувати демократичне суспільство, розбудовувати ринкову економіку тощо у світлі навчання Церкви.
Слово “православ'я” в назві цього руху не має конфесійного забарвлення, тобто не вказує лише на східне християнство. Якщо у традиційному розумінні цього слова насамперед наголошують на межах і відмінностях між конфесіями, то представники цього православного руху ставлять собі питання: що є спільного для усього християнського світу, і чи не є найбільш суттєвим саме те, що його об'єднує?
Пригадую дуже яскравий момент із виступу директора Інституту екуменічних студій д-ра Антуана Аржаковського, коли він поставив питання про те, чи можна назвати чужими для історії Православ'я твори Антоніо Вівальді, Оґюста Родена та Вінсента Ван Гога; і навпаки, чи є такими, що не мають нічого спільного з Католицькою Церквою, візантійські фрески Каріе Джамі, роман “25-та година” румунського письменника Віргіла Георгіу чи фільм “Андрій Рубльов” режисера Андрія Тарковського. “У Франції молитва ‘Отче наш' в обробці Римського-Корсакова природно посіла своє місце в репертуарі латинських парохій. Туристи, що шукають духовного відродження, дедалі частіше поспішають до коптських і православних монастирів Єгипту. Отже, існує европейська духовна історія Православ'я”, – стверджує у своїй доповіді Антуан Аржаковський.
Культурні явища є виявом активної дії Святого Духа, Який не може бути замкнутий у конфесійних кордонах; ні католики, ні православні, ні протестанти не можуть їх приватизувати, відділити від всеохопної християнської правди.
Поняття “радикальне” стосовно православ'я у назві згаданого руху не пов'язане з будь-якою формою фундаменталізму. У цьому слові насамперед вбачають форму реалізації людської віри в Бога. Воно вказує передусім на потребу рішучого повернення до істинного християнства, в якому не може бути поділу та взаємного упередження.
Загалом треба визнати, що ця конференція стала надзвичайно цікавим явищем церковного, богословського життя в Україні – насамперед тому, що тут цілий дискурс богословської думки, добре розвинутої і впливової на Заході, було перенесено на український ґрунт. Відбулося взаємне знайомство ви- значних представників богословських шкіл Заходу і українських богословів, зокрема ознайомлення одне одного з напрямами богословського пошуку, термінологією, характером думання тощо. В цьому горнилі духу і думки, не сумніваюся, заіскрило чимало прозрінь, відкриттів, захоплень, зацікавлень. Для української богословської школи, яка стрімко розвивається, ця зустріч була надзвичайно важливою, зокрема для учасників конференції: о. д-ра Івана Дацька (Мюнхен), д-ра Антуана Аржаковського (Львів), д-ра Костянтина Сіґова (Київ), д-ра Володимира Турчиновського (Львів), о. Епіфанія Гнатіва (Львів), Олександра Філоненка (Харків), о. д-ра Петра Ґаладзи (Оттава) Зрештою, і для представників руху “Радикальне православ'я” – проф. Джона Мілбенка (Лондон), Дід'є Ранса (Париж), о. Т'єрі де Русі (Париж), о. д-ра Майкла Плекона (США), Брентона Ґеллагера (Оксфорд, Великобританія) – зустріч з українськими богословами дала чимало поштовхів для роздумів. Про це вони самі казали за різної нагоди.
