Цьогорічний приїзд Папи Венедикта XVI до Кракова аж ніяк не міг обійтися без аналогій та порівнянь. Усім було цікаво, як прийме Польща нового Римського архиєрея – „неполяка”, ба навіть німця. У багатьох своїх прогнозах аналітики забували, що християнство – наднаціональна релігія. І в цьому випадку плоди П'ятдесятниці далися взнаки. Над Краковом ширяв дух спільноти і радости, що долав мовні та національні бар'єри. Опинившись у річищі натовпу, чи радше самодисциплінованих братніх колон, що мирно пливуть краківськими вулицями, мимоволі повертаєшся думкою до події півторарічної давности – Помаранчевої революції. Цей самий Майдан, що навчив нас єдности й толеранції, тепер зустрічаю тут: із піснею та молитвою на устах. Отож, якщо для паломників з Польщі цей візит був наче реквієм Іванові Павлу ІІ, то для мене зустріч з Папою була радше спогадом Помаранчевої революції.
Ще ніколи я не спала просто неба на полі, де в молитві чувають сотні тисяч душ. Лягаю горілиць на болотисту землю і молюся в небо, поки перші краплі дощу не починають стрибати по щоці. Злива. Несподівана та холодна. Як очищення. Як покаяння. Романтика чувань і зоряного неба захоплює, але зорі вже затягнуті чорними хмарами, і, поки ти клячиш у болотянистій траві, вогкість та холод прокрадаються під поли твого пальта. Ось справжня жертва, ось справжня романтика. Аж тут розумієш, що означає бути бездомним і не мати де прихилити голову. Мрієш хоча б про телефонну будку, в якій могла б чувати цієї дощової ночі. І Бог посилає захисток – простору терасу перед адміністративним будином на сусідній вулиці. Поки розкладаєш спальник, хтось приносить тобі горнятко гарячого чаю. Невідомо хто і невідомо звідки. Просто так, невідома людина, якої вже, мабуть, більше ніколи й не побачу. Ну чим не Майдан?
І хто після цього може відкидати християнську agape? Хто скаже, що слова з Діянь апостолів (4:32) [ “Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось із того, що кому належало, але все в них було спільне” ] не можна реалізувати сьогодні? Лише Святий Дух – Він єдиний – може об'єднати покоління і народи. Це Він витав тоді над помаранчевим Києвом, а тепер над жовто-білим Краковом. Нехай же Він і сьогодні пробуджує наші серця до єдности і скріплює нашу віру. Саме до цього і заохочує нас Папа Венедикт XVI своїми словами: „Витривайте міцні у вірі!” – у вірі, яка недооцінена та висміяна сучасним утилітаризованим світом; у вірі, яку щодня втрачає секуляризована европейська культура; у вірі, яка є даром Святого Духа.
„Довіряю Тобі, Господи!” – нехай же ці слова св. Фаустини будуть нашим життєвим кредо сьогодні, завтра і до кінця нашого життя.
Ірина КУЛЬЧИЦЬКА