„Чому б не зібратись разом і не глянути одне одному в очі?”
Розмовляв П. Д.
13 травня 2006 року у Київському міському будинку вчителя відбувся Круглий стіл „Спільне свідчення Церков київської традиції в контексті сучасности”. Організаторами цього заходу виступили мирянський рух „Схід і Захід у єдності під покровом Пресвятої Богородиці” та Всеукраїнське громадське об'єднання „Поступ жінок-мироносиць”.
Проведення Круглого столу мало на меті обмін досвідом служіння між мирянськими організаціями традиційних Церков України та налагодження співпраці для спільного свідчення про Христа в сучасному українському суспільстві. Зокрема, відбулось обговорення соціяльного, молодіжного, місіонерського та інформаційно-просвітницького напрямів служіння. Було акцентовано увагу на можливих формах співпраці в кожному з напрямів. Учасники зійшлися на думці, що надійшов час створити християнський центр, який би сприяв примиренню, порозумінню та налагодженню співпраці між вірними Церков київської традиції через проведення спільних зустрічей, збирання та поширення інформації тощо. Зокрема, було обговорено проєкт концепції громадської організації під назвою „Центр християнської співпраці”.
Ще однією важливою темою обговорення стала ідея поширення досвіду спільної молитви за єдність Церкви в Україні [див. текст молитви на звороті обкладинки]. Було висловлено сподівання, що молитовні групи вірних з різних частин єдиної за часів Володимира Великого Церкви незабаром існуватимуть у багатьох містах, містечках та селах України. Саме ці групи стануть місцем, де вірні традиційних Церков України будуть сприяти відновленню цієї єдности своїм спілкуванням та молитвою.
Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю з п. Святославом Варення, членом Київського православного молодіжного братства святих Бориса і Гліба, членом Координаційної ради мирянського руху „Схід і Захід у єдності під покровом Пресвятої Богородиці”, парохіянином церкви Ікони Богородиці Неопалима Купина (УПЦ-КП) у Києві.
Яка генеза цього Круглого столу і руху, який йому передував?
Цей рух бере свій початок з єднання українського народу на київському Майдані восени 2004 року. Тоді люди єднались у своєму щирому прагненні відстояти свободу. Той народний протест супроводжувався радістю, любов'ю, надією, самопожертвою. Не пролилося жодної краплі крови. Все це сприймається християнами як дія благодати Духа Святого.
Особливо піднесене духовне єднання відчувалось під час спільних молитов до Отця Небесного і молитов за Україну. Свідченням такого духовного єднання став подячний хрест, установлений на горі біля Жовтневого палацу.
Усі ці події оновили людей і надихнули до протидії будь-яким проявам зла та гріховности – як у суспільному житті, так і в церковному.
Саме це натхнення і пам'ять про духовне єднання на Майдані зібрали невелику групу християн із Харкова та Львова 13 травня 2005 року на Софійському майдані для спільної молитви за єдність українських Церков. Ініціяторами цього зібрання стали православний християнин Ігор Пушкар та греко-католицький священик о. Юстин.
Відтоді щомісяця на Софійському майдані моляться разом вірні п'яти традиційних Церков: УПЦ-КП, УАПЦ, УПЦ (МП), УГКЦ та РКЦ в Україні.
В результаті проведення таких молитов виникла ідея організувати Круглий стіл, де вірні українських Церков могли б обговорити й інші способи, які єднали б їх у спільному служінні Богові та ближньому.
Поширити досвід регулярної спільної молитви за єдність і в інших областях України – ще одна мета цього Круглого столу. Зрештою, „молися і працюй” – це є дві взаємопов'язані дії.
З огляду на дискусії, які відбулися під час Круглого столу, якими саме Ви бачите реалії мирянського руху в Церквах київської традиції і яким би Ви хотіли його бачити в ідеалі? Які його можливості та обмеження?
Під час обговорення виявилося, що учасники Круглого столу відкриті до співпраці в багатьох напрямах церковного служіння. Це стало можливим через ту атмосферу довіри, відкритости, порозуміння і прагнення до єдности, що панувала між його учасниками. Однак така атмосфера панує не всюди. Багато вірних наших Церков іще перебувають під впливом ідеологічних чи історичних негативних стереотипів. Крім того, часто прагнення до єдности не виходить за межі окремої парохії чи помісної Церкви. Не вистачає розуміння того, що любов має проявлятись однаково до всіх братів і сестер у Христі, хай до якої Церкви вони належать – своєї чи іншої помісної Церкви-сестри; тим більше коли це Церкви одної культурної та духовної традиції.
Щодо перспективного бачення, то, безумовно, цей мирянський міжцерковний рух має поширитись по всіх єпархіях наших Церков. Адже всі свідомі християни не можуть змиритися з такою протиприродною церковною роз'єднаністю. То чому б не зібратись разом, глянути одне одному в очі і помолитись за те, щоб Господь спрямував нас до повної єдности у любові? Це зовсім не складно. А там, де спільна молитва, іде знайомство і спілкування, а відтак і співпраця. Саме для налагодження такої співпраці та заохочення до неї учасники Круглого столу почали організовувати Центр християнської співпраці.
З оргкомітетом Центру можна зв'язатися за тел. 096-423-70-18.
Щодо обмежень. Мирянський рух поки що не може, наприклад, ініціювати спільні літургії православних і греко-католиків. Ми всі цього прагнемо, але це має бути соборним рішенням Церков.
Які реалії церковного життя в Україні дають Вам підставу оптимістично сприймати цю мирянську ініціятиву? А що, навпаки, не викликає оптимізму?
Оптимізму додає пожвавлення спілкування на офіційному рівні між нашими Церквами за останні роки, наприклад у рамках Наради представників християнських Церков України. Відзначу, зокрема, останнє спільне звернення учасників Наради щодо проголошення 2006 року Роком захисту духовного світу дитини. Ще більшим позитивом є прагнення до співпраці в рамках Міжцерковної комісії з питань християнського виховання та освіти, про створення якої заявили предстоятелі традиційних Церков України в 2005 р. Згадаю і слово Блаженнішого Любомира „Один Божий народ у краї на київських горах” із закликом до діялогу, і недавній лист Патріярха Філарета до Блаженнішого Любомира щодо перспектив співпраці та церковного возз'єднання. Додає оптимізму й офіційний діялог, який ведеться між УПЦ (МП) та УАПЦ.
Не викликає оптимізму надмірна заполітизованість церковного життя в Україні.
Чи можете назвати визначальні тенденції в різних регіонах України щодо ставлення мирян та священиків до ідеї єдности Київської Церкви?
Я спостерігаю дві тенденції у ставленні до ідеї єдности. Перша – тенденція до однодушности, коли миряни і священики різних Церков тісно живуть одне поруч з одним, разом беруть участь у прощах і святкуваннях. Вони відчувають свою спільність, однаковість свого обряду і рівноцінно сприймають одне одного, бажаючи церковної єдности. Така тенденція, на мою думку, притаманна західному регіонові України, де існує тісне співжиття всіх Церков.
На жаль, ситуація у центральному та східному регіонах інша. Тут кількість віруючого населення менша, трохи інші традиції і досить слабкі контакти між вірними різних Церков – немає безпосереднього знайомства і живого спілкування. Як наслідок, тут часто переважає тенденція теоретично-політичного ставлення мирян і священиків до ідеї єдности Київської Церкви. Ця ідея сприймається як спроба об'єднання всіх навколо одної домінантної церковної юрисдикції, а не як природна потреба відновити повне церковне спілкування і колишню гармонію єдности Київської Церкви. Саме в цих регіонах потрібні жертовні люди, які зважились би першими прийти до вірних іншої Церкви, відкритись їм у любові і налагодити братерські зв'язки. “Блаженні миротворці, бо таких є Царство Небесне!”
Яке ставлення до цього руху з боку єрархії різних Церков київської традиції? Чи є священики, які підтримують мирян у їхніх пориваннях?
Єрархи Церков київської традиції переважно схвально поставились до мирянської молитовної ініціятиви. Зокрема, наші поривання до спільної молитви на Софійському майдані підтримали Блаженніший Любомир, Патріярх Філарет та Архиєпископ Ігор (Ісіченко) (УАПЦ). З боку Предстоятеля УПЦ (МП) ставлення до цього молитовного руху поки що не визначене, хоч ми і звертались до нього через керуючого справами Київської метрополії.
Звичайно, цей молитовний рух підтримується і окремими священиками. Це поки що священики УГКЦ та УПЦ-КП, які в міру можливости приходять до нас, очолюють молитву та підтримують мирян мудрим словом і своїм досвідом.
Якою Ви бачите динаміку розвитку церковної єдности поміж Церквами київської традиції?
На мою думку, процес відновлення церковної єдности буде тривалим і складним. Головне, щоб у цьому процесі брав участь весь народ Божий у повноті – як єрархи, так і миряни.
Розмовляв П. Д.