Збірка праць Архиєпископа Всеволода Скопельського (Вселенський Константинопольський Патріярхат), Львів, Свічадо, 2006, 336 ст.
Появу цієї книги на обрії української богословської літератури неможливо не відзначити з особливою радістю та зацікавленням. Хоча вона є перекладом з оригінального англомовного видання, проте значимим є той факт, що вона належить перу українського богослова, одного із найактивніших учасників сучасного екуменічного діялогу між вселенським православ'ям та католицизмом, УГКЦ зокрема, та провідного єрарха Української Православної Церкви в діяспорі.
У збірку увійшли тексти різноманітних виступів, доповідей, лекцій та роздумів преосвященного владики Всеволода, об'єднані спільною тематикою екуменічного діялогу між Православною і Католицькою Церквами, богословських розбіжностей між цими церковними традиціям, проблемних аспектів міжцерковних стосунків і нашої спільної, часто трагічної, історії. Зацікавлений читач знайде у цій книзі низку роздумів про найактуальніші питання екуменічного руху: роль і місце Київського християнства у поєднанні Христової Церкви, особливості сьогоднішніх стосунків між різними українськими церквами, ретроспективне історично-богословське осмислення Великого розколу 1054 р., Флорентійської та Берестейської уній, намагань поєднати розколену Київську митрополію впродовж Х VII ст., екуменічних ініціатив митрополита А. Шептицького тощо. Владика звертає особливу увагу на історичні прецеденти вирішення складних міжцерковних ситуацій у першому тисячолітті християнства та наголошує особливу важливість та певну богословську “нормативність” досвіду ще нерозділеної Церкви для сьогоднішніх об'єднавчих процесів. Значне місце у збірці відведене аналізові та критичному осмисленню сучасних церковних (католицьких і православних) офіційних документів, що стосуються християнської єдності. Автор з особливою увагою підходить до таких епохальних екуменічних актів минулих десятиліть, як взаємне зняття анафем Папою Римським Павлом VI та Патріархом Константинопольським Афінагором, спільна молитва глав обидвох Церков на урочистих літургіях в Римі і Царгороді і спільне виголошення Символу Віри.
Впродовж останніх п'ятдесяти років тема екуменізму надзвичайно популярна, а іноді вже просто “заїжджена”. Їй присвячено стільки наукових праць, конференцій, офіційних форумів та декларацій, що іноді складається враження, ніби первинний харизматичний імпульс батьків екуменічного руху давно загубився у нетрях офіційного дипломатичного пустослів'я, декларативного словоблуддя та скандалів “реальної політики” різних Церков. Офіційний екуменічний діялог з усіма його “пленумами”, “змішаними комісіями” і “спільними комюніке” з усією їх нещирістю та безрезультатністю часто асоціюється в людей, принаймні в Україні, із аналогічними атрибутами комуністичної пропагандистської машини. Саме на цьому тлі книга владики Всеволода імпонує своєю щирістю, відвертістю, прямою постановкою суперечних питань та пропонуванням конкретних, хоч і дискусійних, вирішень. Роздуми автора далекі від поширеного в деяких екуменічних колах наївного романтизму і безпідставного оптимізму, немає у них і псевдо-примирливого загладжування реально існуючих проблем, як відсутній і дух конфесійної непримиренності і закритості до іншого. Всі ми брати – ось фундаментальна постава владики Всеволода, яка єдина уможливлює відвертий, подекуди гострий, але такий необхідний для справжнього братнього християнського , а не лише дипломатичного зближення діялог. У цьому діялозі владика не ідеалізує жодної зі сторін, визнаючи гріхи проти єдності з боку Православної Церкви (її “імперськість”, подекуди - моноетнічна закритість чи навіть шовінізм, обскурантизм та інші) і водночас вказуючи на неприйнятні чи проблемні риси католицизму: його надмірний юридизм, централізм, брак знання і пошани християнського Сходу, спірні догматичні положення ( Filioque , примат і непомильність римського єпископа, неправомірне підпорядкування Східних Церков тощо). Позиція владики Всеволода унікальна для нас ще й тим, що він дивиться на екуменічні проблеми із “внутрішньоукраїнської” перспективи: у справі поєднання Київського християнства він не є ані стороннім спостерігачем-теоретиком (як багато західних екуменістів), ані речником чужих, неукраїнських, а часто й анти- українських ідей (як деякі православні екуменісти). Зібрані у книзі тексти владики не залишають сумнівів у його справді братерському трактуванні іншої сторони діялогу, його щирому бажанні бачити свою Церкву і народ єдиними і його готовності зробити для цієї мети все можливе.
Треба зазначити, що український переклад англійського оригіналу є далеко не найкращий. Поряд з тим, що в самих текстах подекуди залишається стилістика англійського оригіналу, також і богословська редакція допустила чимало неточностей перекладу. А це унеможливлює адекватне розуміння богословських нюансів думки автора без того, щоб звертатися до оригіналу. Втім навіть при цих недоліках книга є надзвичайно цінним набутком для україномовної богословської літератури. Студенти богослов'я, церковні діячі і просто зацікавлені люди знайдуть у ній глибокі і цікаві думки, корисні практичні ідеї щодо зближення Церков, екуменічний оптимізм, а головно – живе духовне натхнення до праці над справжнім християнським братерством у Церкві – спільноті любови.
