Дві подорожі митрополита Андрея Шептицького до Америки
Марія КЛИМЧАК
У жовтні 2006 р. з нагоди 100-ліття української греко-католицької парафії св. о. Миколая в Українському Національному Музеї (Чикаго) буде відкрита виставка документів та фотографії з історії української еміграції. Вперше на виставці експонуватимуться оригінали листів митрополита Андрея Шептицького, а також унікальні, пожовклі від часу, фотографії. Автор статті пропонує короткий екскурс в експозицію, властиво, екскурс в історію української еміграції, в якій 1910 та 1921 р. вписані золотом. Саме в цих роках митрополит Андрей здійснив свої канонічні візитації до Південної та Північної Америки.
Народний Посол
Митрополит Андрей виїзд заробітчан до Америки сприймав болісно і водночас із розумінням. Найбільшим багатством нашого люду була віра в Бога , яка супроводжувала його світами, оберігала як націю. У 1900-1907 роках до США із тодішньої Австро-Угорщини прибуло 85.933 особи. Не маючи своїх церков і священиків, велика частина емігрантів опинялася у чужих костелах, молитовних домах, згодом асимілювалась в американському вирі життя. У 1884 році галицький митрополит Кир Сильвес т ер Сембратович вислав першого українського священика о. Івана Волянського до США. Перша українська церковця, хор, читальня, драматичний гурток під вмілим правлінням о. Івана Волянського почали діяти у містечку вуглекопів Шенандуа в Пенсильванії. У 1894 році вже було 30 священиків, 26 з них закарпатців та 4 з Галичини, у 1894-1897 роках ще 6 галицьких священиків висвятилися для місійної праці в США. Умови, в які вони потрапляли, вимагали духовного проводу. Емігранти походили з різних частин України. Відчутний у їхній свідомості тиск зі сторони сусідів мав негативні наслідки.Одні вважали себе мадярами, інші попадали під словацькі впливи, багато було прихильників москвофільства, латинізація русинів відбувалася дуже швидко. Окрім всього, найважчі перешкоди та неприхильне ставлення створювала американська латинська ієрархія і духовенство. Царська православна місія в США намагалася всілякими способами підпорядкувати своїй церкві русинів і треба визнати, що до певної міри досягала успіхів.
Митрополит Андрей Шептицький зумів переконати Святішого Отця Папу Пія Х у необхідності створення українського єпископства в США. Десятки разів доводилося йому їхати до Риму з цим питанням. Результатом цих старань стало призначення єпископом о. Сотера Ординського (ЧСВВ), великого приятеля Кир Андрея, невтомного місіонера і водночас непримиримого противника москвофільства і царського православ ' я.
27 серпня 1907 року Єпископ Кир Сотер Ортинський прибуває до Нью-Йорку. Через три роки, відчуваючи потребу відвідати українську громаду, до Нью Йорку прибуває митрополит Андрей. Відтак він подорожує також і до Канади. Проблем там було не менше, ніж в Америці. Усі старання митрополита були покладені у молитву єдності громади і побудови сильної української церкви.
Наступна митрополича візитація Америки відбулася влітку 1921 року. Галицькі землі були знову окуповані. На цей раз Польщею. За кілька місяців митрополит побував у всіх своїх парафіях, збираючи фонди на повоєнні сиротинці. Українське питання було першим у зустрічах із чільними достойниками американської держави.
Напередодні його приїзду о. Понятишин отримав листа зі Львова від митрополита. Конверт обведено чорною жалібною рамкою. У листі від 18 грудня 1920 року митрополит зазначає : “ У нас сумно, глухо, тихо, біда, нужда, сльози і кров ” . (Лист і конверт з архіву Музею). Згодом по приїзді до Америки митрополит розкриє закладений у листі зміст перед секретарем торгівлі США Г. Гувером ( грудень, 1921). Його голос засвідчував політичну ситуацію в Україні, яка була у польському ярмі, говорив про обділених увагою українських сиріт, просив для них допомоги. Відповіддю на його молитовні звернення були збірки, організовані в українських церквах Америки.
Газета “Америка” (№30, 17 лютого 1960 р., Філадельфія) помістила статтю українського адвоката з Чикаго Богдана Пелеховича під назвою “Із спогадів про Митрополита Шептицького”, у якій ідеться про зустріч митроплита Андрея із тодішнім державним секретарем США Гюзом. Це сторінки початків української дипломатії. Автор пригадує зустріч :
“ ... Хтось постукав у двері, і в дверях з ' явилася маєс та тична постать Митрополита. Він зробив на нас величезне враження. Його голубі очі з м'яким виразом обличчя дивилися на нас тепло і приязно... Нам здавалося, що з нами є близький і добре знайомий приятель ” .
Митрополит приїхав до Вашингтону шукати правди.
“ Як довго служать мені сили, я уважаю своїм обов ' язком помагати нашому народові і Церкві. Коли б сталося таке, що Рада Амбасадорів віддала б Галичину Польщі, я почував би за собою вину, що будучи в європейських столицях і в Вашингтоні, не робив усього можливого, щоб заступитись і оборонити нашу справу ”, – так говорив митрополит Шептицький при зустрічі. У своєму листі д ержавному секретареві США Чарльзу Евансу Гюзу митрополит повідомляв про політичний стан держави, про переслідування українських католицьких священиків.
Весною 1922 року митрополит виїхав з канонічною візитацією до Південної Америки. Він відвідав українські колонії в Бразилії та Аргентині. Повернувшись влітку до Америки, продовжував проводити реколекції для нашого духовенства, спілкування з паствою вселяло надії на добре майбутнє.
Восени 1922, відвідуючи отця Василя Стецюка, пароха церкви св. Миколая у Чикаго, митрополит серйозно захворів. Давалася взнаки стара рана на правій нозі. Біль був настільки сильним, що не давав ходити. Митрополит лежав хворий деякий час в парохіяльному домі парохії св. Миколая. Хвороба починала прогресувати, вночі підіймалася висока гарячка. Лікарі поклали митрополита до лікарні Алексіян Брадерс. Два тижні йшла боротьба за врятування ноги хворого. Після спільних нарад лікарі дійшли висновку, що через ра н у розпочнеться гангрена, неохідно ногу ампутувати. На щастя, лікарем митрополита став др. Степан Гриновецький, який вивчав медицину у Віденському університеті. Своїми методами лікування у співпраці з пацієнтом український лікар почав ставити митрополита на ноги. Американські лікарі дивувалися, бо діагноз поставлений був правильно і хірургічне втручання, на їх думку було необхідністю. Дякуючи Провидінню, митрополит Андрей почав ходити. Лікар був на вершині свого професійного щастя. Не взяв жодної оплати за лікування, дякував Всевишньому, що допоміг зцілити митрополита Андрея.
Апостольсько-місійні подорожі до Америки є сторінкою світла в житті української еміграції. Могутній дух митрополита Андрея Шептицького завжди зорітиме над нашим українським роздоріжжям.
Марія КЛИМЧАК