Хрест господній: від знаряддя кари до знаку перемоги
Мар’яна ГОРІШНЯ
Подивись на той хрест – знаком якої великої сили він є! Цей хрест спочатку був ненависною смертю, смертю ганебною, смертю найбільш мерзенною серед усіх. Але ось тепер вона стала найпочеснішою у тому житті й найбільш сяючою із діадем” Св. Йоан Золотоустий, Пояснення на Псалом 109.
“Християнство є релігією хреста” – ще у ІІ ст. говорив християнський апологет Тертуліан, засвідчуючи, що усе життя християн зосереджується навколо хреста. І справді, віра у розп'ятого на хресті Ісуса Христа, викреслювання знаку хреста на чолі як свідчення цієї віри, вшанування хреста як знаряддя, яким Господь відкупив людський рід від неволі гріха та диявола, було і залишається однією із найпритаманніших ознак християнина. Празник Воздвиження Чесного та Животворного Хреста, який Східна Церква святкує 27 вересня, займає чільне місце серед усіх празників, присвячених вшануванню Хреста Господнього. Присвячений він події віднайдення святого Хресного Дерева, на якому помер Ісус Христос, матір'ю імператора Костянтина, Оленою, у Єрусалимі в 326 році. Однак суть празника полягає не просто у поклонінні Хресту, але саме у піднесенні Святого Хреста Господнього із наданням йому особливого вшанування та прославлення у житті Церкви та житті кожного віруючого зокрема. Подія віднайдення Святого Хреста започатковує розвиток богословського опрацювання значення хреста як знаку перемоги та символу спасіння, як хреста непереможного. Ці мотиви широко присутні у древній іконографії та гомілетиці, починаючи від ІV ст. і далі.
У древньохристиянських текстах знаходимо два типи інтерпретації хреста. У першому пояснюється таїнство спасіння, кульмінацією якого є Пасха, одним із наслідків такого пояснення є розуміння хреста як захисту від ворожих підступів. Подруге, застосування значення хреста до особистого життя кожного віруючого на основі слів Ісуса: “Хто хоче йти за мною, нехай візьме свій хрест і йде за мною” (Мт. 16, 24), що значить жити згідно з вченням та прикладом Вчителя аж до мученицької смерті. Вже від самих початків християнства, як засвідчують святоотцівські тексти, знак хреста застосовувався перед кожною дією, він був обов'язковим під час прийняття хрещення та інших таїнств, був визначальним знаком належності до християнства.
Графічні символи та зображення хреста
Графічне зображення у вигляді хреста було відоме ще до християнських часів. Це були монограмічні зображення різних форм, які символізували життя та божество. Наприклад, перехрещення чотирьох великих грецьких літер Г (“гамма”) у вигляді хреста (символ, відомий як свастика) був символом кругового руху, а отже життя. Знак хреста став виключно християнським у ІV ст. після знаменної події перемоги імператора Костянтина над Максентієм (312 рік), коли уві сні йому було об'явлено знак хреста із словами “Тим знаком переможеш”, після чого припинилися переслідування християн і християнство стало державною релігією Римської Імперії.
У християнському розумінні хрест є не просто інструментом відкуплення, але й винятковим знаком спасіння, а тому має мати численні прообрази у Старому Завіті. Серед таких старозавітніх символів хреста у християнстві найпоширенішим була грецька літера Тау (як велика Τ, так і маленька τ). У ранній християнській літературі перші свідчення, які відносяться до опрацювання богословського значення хреста, що міститься у літері Тау , знаходимо у Посланні Псевдо Варнави (ІІ ст.). Автор пропонує символічну інтерпретацію уривку з книги Буття 14, 14 та 17, 2324, в якому йде мова про обрізання 318 слуг Авраама. У давньогрецькій мові чисел немає, їх позначали буквами алфавіту. Числу триста відповідає літера Тау (τ), десяти Йота (ι), а восьми Ета (η). Це дало автору добрий ґрунт для символічної інтерпретації: факт, що Авраам обрізав “вісімнадцять і триста” чоловіків свого дому, він вважає прообразом діла Ісуса Христа на хресті, і те, що у тексті триста є відділено від вісімнадцяти, має для нього явне символічне значення (український переклад не відображає цієї деталі). Літеру Тау інтерпретують як символ хреста, й означає вона благодать, а Йота й Ета разом – це дві перші букви імени Ісус грецькою мовою. Оріген (ІІІ ст.) розширює цю інтерпреацію у полеміці із юдеями, намагаючись пояснити їм значення хреста на основі їхніх же понять. Так у євреїв літера Тау була двадцятою, останньою літерою у алфавіті, а тому мала священне значення, означаючи досконалість. Тау є також символом тих, які живуть за законом, відколи закон у євреїв став називатися Тора . Оріген подає ще третє значення літери Тау , відображаючи думку християн, де Тау є пророцтвом знаку хреста, який християни зображають на чолі, і який вони зазвичай роблять перед будьякою дією, особливо перед молитвами та священними читаннями. Також у древньохристиянських надписах у катакомбах літера Т у позиції між іншими буквами одного слова нагадує читачеві-християнину форму хреста. Вираженням тотожності Христос-хрест є монограми, які вже від самих початків християнства появляються на різних територіях, де були християни, особливо на похованнях: вони складаються з грецьких ініціалів імені Ісуса Христа, даючи разом зображення хреста.
Прообрази хреста у Старому Завіті
“ Мойсей, розпростерши свої руки, прообразив знак хреста і переміг Амалика. Ми ж сьогодні, поклоняючись дереву хреста, перемагаємо ворожі підступи й лукавства, маючи оборонця Христа, що на ньому був тілом розп'ятий і умертвив змія, спасаючи людину ”. Стихира вечірні Посвяття Воздвиження
Хрест набуває богословської категорії, яка виражає спасенну дію страстей, особливо у проповідях та роздумах над Біблією. Тут виявляється типологічна інтерпретація Писання, за якою факти, епізоди, образи та персонажі Старого Завіту мають христологічне значення і отримують своє повне і правдиве значення у подіях та особах Нового Завіту. Таке пояснення хреста виникає із потреби обґрунтувати його почитання та усунути його значення як засобу кари, але ще більше щоб виявити його містичне та спасенне значення. Завдяки біблійній типології хрест сприймається у своєму христологічному значенні. Таким чином, мідяний змій, якого підняв Мойсей у пустелі (Чл. 21,9), інтерпретується як прообраз хреста вже у Євангелії від Йоана (3,14) й повторюється у багатьох древньохристиянських письменників. Дуже частим є образ розпростертих рук Мойсея, що став майже синонімом хреста (Вих. 17,8).
У світлі біблійної типології особливо поширився паралелізм деревохрест. У ранньохристиянських текстах часто зустічаємо вислів, що Христос помер на дереві. Вже апостол Павло через паралелізм Адам-Христос (Рим. 5, 1314) запропонував типологічне наближення між сценою про гріх з Буття, яка сконцентровується навколо дерева (Бт. 3), та сценою Голготи, де завдяки іншому дереву в світ прийшло спасіння. Це значення з'являється у найстарших Пасхальних гоміліях , автором яких є Мелітон Сардійський (ІІ ст.). Власне в тих гоміліях ніколи не з'являється слово “хрест”, це поняття виражає грецьке слово, що означає “дерево”. Хрест є новим деревом життя, на противагу до райського дерева, на якому розпростерту руку Христа бачимо як протилежність до руки, простягнутої до забороненого плоду. Цей образ збагачується євхаристійним мотивом: дерево хреста дає поживу, і хто споживає від неї, той не помре, і пожива ця доступна лише християнам, тому що вони мають незнищенне духовне пізнання, що походить від віри.
Св. Юстин, апологет ІІ ст., полемізуючи із юдеями, для яких смерть на хресті було ганьбою та прокляттям, намагається показати необхідність того, що Бог християн помер саме на хресті на основі пророків, які усе виявили наперед у символах. Розп'ятий Христос здійснює те, що символізували слова та події Старого Завіту. Св. Юстин представляє 17 старозавітніх прототипів хреста, основою яких завжди є дерево життя, що росло у Раю (Бт. 2, 9). Комплекс образів, які стосуються хреста, основується на трьох складових: дерево, палиця, вода. Цей тісний зв'язок є основою передхрещальної катехизи, фундаментальною ідеєю якої є те, що дерево (хрест) та вода (хрещення) дають життя і визволяють людську природу з полону гріха та смерти. Квітуче дерево стає деревом життя, оскільки символізує Христа у його спасительній жертві: як від одного дерева у світ увійшли гріх та смерть, так від другого дерева, древа хреста, увійшло життя. Дерево є також символом віруючого, який у хрещенні з'єднується з Христом, стаючи немов “дерево, посаджене над водами” (Пс. 1,3). У відношенні до хрещення св. Юстин впроваджує в богослов'я типологію крові агнця, якою помазали одвірки домів юдеїв у ніч виходу (Вих. 12, 713), як знак таїнственного помазання кров'ю Христа, істинного пасхального Агнця.
Космологічне значення хреста
“...щоб Христос вірою оселивсь у серцях ваших, а закорінені й утверджені у любові спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову...” (Еф. 4, 1719)
Серед опрацювань значень хреста важливим є наголошення його космологічного значення. Хрест бачився як знак, вкладений Богом у всі елементи всесвіту, що проникає усю дійсність, підтримує вселенну та пов'язує небо із землею. Поміщення хреста у космічну переспективу також впроваджує св. Юстин. Усі речі всесвіту розміщуються згідно зі структурою хреста. За допомогою символів природи св. Юстин показує, що основні знаряддя людської праці нагадують форму хреста: вітрило корабля, плуг, лопата. Особливого значення набуває образ корабля як прообраз Церкви, де антена паруса у перехрещенні із деревом утворює хрест. Фігура людини є прямою і з розпростертими руками нагадує хрест. Людське обличчя природно є ознаменоване знаком хреста у структурі чолоніс. Цікаво, що й грецькі філософи надавали значення об'єктам у формі хреста. Платон твердить, що божествений Логос міститься у всесвіті у формі грецької літери Х. Ця буква своїми чотирма сторонами зображує установлений Богом космічний порядок та присутність його сили у всесвіті. Космологічне значення знаку хреста переходить і у подальшу християнську екзегезу: хрест означає “довжину, висоту, ширину та глибину” (Еф. 4, 19) любові Христа. Руками, розпростертими на ньому, Христос поєднує Старий та Новий Завіти і обіймає весь світ аж до границь землі. В Пасхальних Гоміліях Мелітона дерево хреста, що простягається від землі до неба, поєднує землю з небом, ідентифікується з Христом: головою торкаючись неба, ногами упираючись в землю, руками сягаючи кожної частини безмежного простору, він є основою всіх речей, присутній у кожній речі.
У Мучеництві Андрія (ІІ ст.) космічний характер хреста символізує його форма: частина, яка сягає неба, є знаком небесного Логосу, горизонтальна перекладина, спрямована вправо та вліво, проганяє ворожі сили і в той сам час надає всесвіту єдність; та частина, яка є у землі, служить для того, щоб поєднати земне та підземне із небесним.
У богослов'ї св. Іринея Ліонського (ІІ ст.) хрест набуває вселенського значення спасіння. У невидимій формі Боже Слово охоплює весь всесвіт, обіймаючи його по довжині, ширині, висоті та глибині, даючи існування усім речам, а у хресному знаменні Боже Слово у видимій формі відображається у світі. У чотирьох напрямках хреста проявляється дія, яку здійснює Слово, просвітлюючи те, що є у небі, разом із адом, розпротершись від заходу до сходу, закликає усіх загублених до пізнання Отця. Хрест як видима форма невидимої дійсності Слова відкривається до вселенськості Церкви, поміщуючи таким чином богослов'я хреста у богослов'я Церкви. Така інтерпретативна лінія зумовить подальше опрацювання значення Хреста у християнському богослов'ї в такому сенсі. Тому Хрест Господній займає тепер центральне місце у Церкві та житті кожного християнина, й ми вшановуємо його, бо “Хрест освятив вселенну. Він розвіяв темряву і привернув світло. Він зібрав народи зі сходу й заходу, півночі й півдня і з'єднав їх любов'ю в одну Церкву, в одну віру, в одне Хрещення” (Св. Єфрем Сирійський, Слово 37.
Мар’яна ГОРІШНЯ