«Ми є носіями східного благочестя у його візантійсько-київській традиції»
Розмовляв Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ www.risu.org.ua
Єпископ-помічник Києво-Вишгородський УГКЦ БогданДзюрах коментує постанови Патріяршого Синоду Єпископів, який відбувся у Львові з 13 по 20 вересня
Кор.: Патріярший Синод Української Греко-Католицької Церкви, який нещодавно завершив свою роботу, видав постанови, в яких найперше йдеться про вираження власної ідентичности: УГКЦ – Церква свого права, вона об'єднана з наступником Святого Петра, Єпископом Риму, вона є носієм східного християнського благочестя візантійської традиції з часів Володимирового хрещення і, останнє, що на УГКЦ лежить особлива місія – сприяти порозумінню візантійської і латинської традицій. Отже, як Ви можете прокоментувати цю постанову, яка є, з одного боку, досить загальною, на відміну від інших постанов, а з іншого, є важливою декларацією?
Твердження є справді досить загальними, але це зовсім не означає, що вони абстрактні. За кожним з них криється дуже конкретна дійсність нашого церковного самовираження на канонічно-правному, богословському, літургійному, духовному та екуменічному рівнях. Так, коли ми кажемо, що наша Церква є Церквою свого права, то тим самим пригадуємо традиційний устрій, яким керуються Східні Церкви, в тому числі й ті, які перебувають у сопричасті з Єпископом Риму.
Одним із суттєвих атрибутів нашої ідентичности є повне сопричастя з наступником св. апостола Петра. З давньої і найновішої історії УГКЦ знаємо, що за вірність Римській Апостольській Столиці наша Церква заплатила високу ціну мученицького свідчення. Це – наш скарб, і ми не можемо применшувати його значення.
Твердження, що ми є носіями східного благочестя у його візантійсько-київській традиції, починаючи від Володимирового хрещення, покликане протидіяти поширеним стереотипам, які виводять початки нашої Церкви від Берестейської Унії. Насправді наша Церква є однією з українських Церков – спадкоємиць Володимирового хрещення, і на цій основі ми прагнемо будувати діялог з нашими братами-православними.
Врешті, Синод підкреслює і нашу роль в екуменічному діялозі: бути його активними суб'єктами, засвідчуючи багатство східної традиції перед західними християнами та сприяти поєднанню і взаємному зближенню християнських Церков в Україні та в світі. Такими чином, ці чотири твердження є до певної міри чотирма фундаментальними опорами, на яких має спочивати і розвиватися уся будівля нашої помісної Церкви.
Кор.: Що означає така новинка, як «Андріїв гріш», який був запроваджений Синодом?
«Андріїв гріш» – це справді певна новизна в нашій Церкві. Але воно відкликається до подібної традиції, яка існує в Католицькій Церкві, а саме так званий «Петрів гріш», фонд, який покликаний сприяти розвиткові місійної справи Католицької Церкви. Так само наша збірка має служити підтримці душпастирської опіки наших вірних у тих країнах світу, де ще немає наших церковних структур.
В міру відновлення наших структур в Україні, ми повинні огортати своїм поглядом і своєю турботою також тих наших вірних, які в силу різних обставин проживають далеко за межами Батьківщини, і простягнути їм руку братерської помочі і християнської солідарности. А щодо самої назви «Андріїв гріш», то вона відкликається до передання про присутність св. апостола Андрія Первозванного на наших землях. «На цих горах засяє благодать Божа», – сказав св. Андрій. Із цих київських гір, серця України, має поширюватися світло віри і діяльної любові, огортаючи дітей Володимирового хрещення, розкиданих по всьому світу.
Кор. : Синод говорив також на молодіжну тематику, зокрема, про молодіжний Собор?
Так, наступного року нас чекає важлива подія в житті Церкви, а саме Собор, присвячений молодіжній тематиці. Молодь – надія Церкви, її майбутнє, тому має бути приділено достатньо уваги питанням місця і ролі молодих християн у Церкві та в суспільстві. Вже тепер ми готуємося до загальноцерковного Собору, організовуючи подібні заходи на єпархіяльному рівні, проводячи соціологічні опитування, цікавлячись думкою молодих людей щодо різноманітних питань церковного і суспільного життя.
Тішить той факт, що маємо в наших храмах активну молодь, яка готова співпрацювати з духовенством задля духовного відродження народу. З другого боку, не можемо не помічати величезної хвилі секуляризації, яка наповзає на нас, не можемо не помічати масивної атаки, якої зазнає наша молодь з боку певної субкультури, далекої від християнських цінностей і моральних норм. Спільно з молоддю нам слід застановитися, як протидіяти цим викликам сьогодення та допомогти молодим бути відважними і правдивими свідками Христа у світі.
Кор.: Чи були ще якісь рішення, які є дуже важливими для Церкви загалом?
На Синоді також розглядали тему священства. Відомо, що більшість вірних сприймає Церкву саме через призму духовних осіб. Перед нами стоїть багато викликів, найголовніший з яких – нова євангелізація Божого люду в Україні та на поселеннях (до речі, саме цій тематиці буде присвячено Синод наступного року). Ми переконані, що для успішного здійснення цього великого євангелізаційного діла, нам слід оточити особливою турботою підготовку і належне виховання майбутніх священиків. З цією метою Синод прийняв за основу головні напрямні священичого формування в УГКЦ та доручив групі спеціялістів опрацювати єдину Програму виховання майбутніх священнослужителів. Сподіваємося, що така Програма допоможе нам виховувати в стінах семінарій священиків, які будуть добрими провідниками інших на дорогах святости, вчителями і взірцями благочестя, одним словом – духовними батьками для своїх вірних.
Також прагнемо краще пізнати релігійну ситуацію і потреби наших вірних на Сході України та на поселеннях, щоб виробити план якомога кращої духовної опіки над ними. З цією метою було створено дві групи владик, які протягом року дослідять реальний стан і духовні потреби наших вірних.
У справах літургійних владики зосереджували свою увагу на необхідності оживлення діяльности Патріяршої літургійної комісії, особливо в напрямку перекладу літургійних книг українською мовою. Підкреслювали важливість наукового підходу до цієї справи, тому запропоновано залучити до праці гроно спеціялістів – патрологів, богословів, філологів тощо, виробляючи при цьому чітку процедуру праці: від перекладу – до затвердження його Синодом.
Окрім того, Синод пригадав зобов'язуючу силу деяких попередніх документів, виданих Римською Апостольською Столицею для Східних Католицьких Церков. Йдеться, зокрема, про Устав богослужінь Вечірні, Утрені й Божественної Літургії, виданий у Римі 1953 року; Документ Другого Ватиканського Собору про літургійні справи «Священний Собор»; Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков, видана Конгрегацією Східних Церков 6 січня 1996 року.
Кінцевою метою усіх цих заходів є поглиблення літургійного життя у нашій Церкві, виховання наших вірних так, щоб їхня участь в богослуженнях була свідомою, активною, повною та приносила їм духовний пожиток.
Кор.: Двадцята постанова Синоду стосується стану справ із партикулярним правом УГКЦ. Кільком владикам доручено вияснити цю ситувцію. Чому виникло це питання?
Дуже часто, коли ми розглядаємо якісь питання церковного життя, стикаємося з необхідністю узгодити це питання з нашим партикулярним правом. У зв'язку з цим виникла необхідність перевірити, наскільки допрацьованим є наше партикулярне право і за потреби опрацювати необхідні зміни, доповнення й запропонувати їх на розгляд Синоду.
Саме тому була скликана група єпископів-спеціялістів з канонічного права, яка зобов'язана опрацювати партикулярне право в повному обсязі, перевірити відповідність деяких канонів сучасним потребам і досвідові церковного життя, щоб згодом подати Блаженнішому Любомиру на затвердження.
Розмовляв Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ