У вересні 2006 р . в Белграді (Сербія) після шестирічної перерви відновився православно-католицький діялог. У IX сесії Змішаної міжнародної православно-католицької комісії взяли участь 68 учасників (по 34 представники від Католицьких та Православних Церков).
Участь греко-католиків
Уперше в нарадах взяли участь офіційні представники Східних Католицьких Церков – Румунської, Албанської, Маронітської та Української. УГКЦ на нарадах представляв о. д-р Іван Дацько, президент Інституту екуменічних студій УКУ.
«Католицька сторона, зокрема Кардинал Каспер, подбала про те, щоб и цього разу на нарадах були виразно представлені Греко-Католицькі Церкви, – розповідає о. Іван. – Наша присутність була дуже відчутною. Ми висловлювали аргументи з погляду саме Східних Католицьких Церков. До того ж деколи наша позиція була ближчою до православних, зокрема, коли йшлося про синодальний устрій Східних Церков. Деякі учасники нарад (щоправда, в приватних розмовах) навіть зауважували: «Чи не варто нам взяти модель Східних Католицьких Церков як можливість осягнути в майбутньому сопричастя у Вселенській Церкві?»
Продуктивність нарад
Упродовж тижня учасники сесії обговорювали підготовлений координаційним комітетом Змішаної міжнародної комісії документ «Еклезіологічні й канонічні наслідки сакраментальної природи Церкви» (документ підготовлено Координаційним комітетом у Москві ще в 1990 році). Загалом ІX сесія Змішаної комісії пройшла в атмосфері конструктивного діялогу. Про це продовжує свою розповідь о. Іван Дацько: «Наради в Балтиморі 2000 року скінчилися тим, що діялог було перервано на шість років. Ця обставина породжувала різні песимістичні настрої. Натомість нарада у Белграді назагал виявилася дуже продуктивною і конструктивною. Більшість учасників нарад – нові представники і від католиків, і від православних. Нові лиця – нова настанова. Ми не дискутували питання уніятизму, хоча католицька сторона і готувалася до цього. За тиждень перебування у Белграді я нав'язав багато приятельських стосунків насамперед із православними, зокрема, з грецького світу та Близького Сходу. Тим самим багато пересудів відпало. Я відчув, якою великою пошаною втішається Патріярх Любомир, у тому числі й серед православних. Може, не всі його люблять, але, без сумніву, шанують. Як працівник та викладач УКУ мушу ствердити, що чимало богословів з різних Церков виявляли велике зацікавлення нашим Університетом, а особливо Інститутом екуменічних студій».
Цього разу учасників Змішаної комісії приймала православна сторона. «Сербська Православна Церква доклала всіх зусиль, щоб нас якнайкраще прийняти, – продовжує о. Іван. – Сприяв уряд. Ми були гостями в самого Патріярха. Він закликав нас до того, щоб у наших нарадах єдність Христової Церкви завжди була в нас перед очима. Атмосфера була дуже братерською».
Хто є «протосом» – першим серед Православних Патріярхів?
На завершальному засіданні відбулася довша дискусія щодо 45-го параграфу спільного документу. Про суть цієї суперечки розповідає о. Дацько: «Кардинал Каспер був головою останньої сесії, під час якої, власне, і виникла дискусія над 45-им параграфом документу. В цьому параграфі стверджувалося, зокрема, що гармонія між Церквою та Соборами у першому тисячолітті була дуже глибокою: Церква справді виконувала те, що було прийнято на Вселенських Соборах. І навіть після розколу (1054 р.) і Східна, і Західна Церкви розуміли, що важко жити Церкві без соборів. Тому такі собори скликав у одному випадку Єпископ Риму, а різні з'їзди православних патріярхів очолював Вселенський (тобто Константинопольський) Патріярх. Московські делегати – єпископ Іларіон (Алфеєв) та отець Ігор Вижанов – стояли на тому, щоб не було в цьому документі твердження про Царгородського Патріярха як такого, який здійснює функцію протоса. Натомість решта православних, а саме Митрополит Пергамський Йоан Зізіулас (Zizioulas) настоював саме на такому формулюванні. На їхнє переконання, це факт, який не можна заперечити. Навіть у новітніх часах на різних зустрічах за участю глав Православних Церков головує Вселенський Патріярх.
Представники Москви поставили справу дуже гостро. Єпископ Іларіон наголосив, що в православній традиції «сопричастя з Константинопольським Патріярхатом» ніколи не було обов'язковою умовою соборности. На його думку, Патріярх Константинополя ніколи не мав у Православній Церкві тієї ролі, яку в Католицькій Церкві має Єпископ Риму. Критерієм католицькости в Православній Церкві завжди було євхаристійне й канонічне сопричастя помісних Церков між собою, без обов'язкового сопричастя з Константинопольським Престолом. Зауваження єпископа Іларіона викликали різку реакцію Митрополита Йоана Зізіуласа (Константинопольський Патріярхат), який наполіг на збереженні в тексті слів про першість Константинопольського Патріярхату. Митрополит Йоан запропонував увести в текст невелику поправку, яку й поставив на голосування співголова Змішаної комісії кардинал Вальтер Каспер. Проти цієї поправки проголосували лише члени делегації Московського Патріярхату. Представники всіх інших православних Церков голосували „за“. По закінченні засідання єпископ Іларіон висловив кардиналові Касперу офіційний протест у зв'язку з процедурою ведення православно-католицького діалогу, зазначивши неприпустимість вирішення питань догматичного й еклезіологічного характеру шляхом голосування. З огляду на це, католицька сторона задекларувала, що не має наміру втручатись у вирішення цих внутрішньо-православних протиріч. Кардинал Каспер висловив надію, що до наступної зустрічі Змішаної комісії вдасться віднайти відповідне рішення проблеми першости всередині православ'я». «Ми починатимемо наступні наради в жовтні 2007 р. в одному з міст Італії саме для розгляду цього моменту», – продовжив думку о. Іван.
На перспективу
«Ми намагаємось опрацювати еклезіологію сопричастя Церков, – сказав на завершення президент Інституту екуменічних студій УКУ. – Про це багато говорять і пишуть, але, на жаль, саму концепцію ще не розроблено. Думаю, що ми зробили важливий крок уперед. Факт, що всі висловилися за те, щоб зустріч відбулася через рік, хоч перед тим комісія зустрічалася щодва роки, говорить сам за себе. Ми хочемо цей документ завершити, щоби підійти до, можливо, найважчого питання – примату Єпископа Риму, яке ми вивчатимемо на нарадах у 2009 р.».
Підготував Петро Дідула