Під час Архиєрейської Літургії в Тернопільському катедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ (19 жовтня) Патріярх Любомир зачитав грамоту про призначення владики Василя Семенюка, адміністратора Тернопільсько-Зборівської єпархії , правлячим архиєреєм (єпархом) цієї структурної одиниці УГКЦ . Після виходу з підпілля протягом 1989 — 1992 рр. греко-католики України належали до трьох єпархій — Львівської, Івано-Франківської та Мукачівської. На Синоді Єпископів, який відбувся у Львові 16-31 травня 1992 року, було визначено новий територіяльний устрій, згідно з яким кількість єпархій збільшилась на чотири: Тернопільську, Зборівську, Самбірсько-Дрогобицьку, Коломийсько-Чернівецьку. Згідно з рішенням Синоду Єпископів, який проходив у Бучачі в серпні 2000 року, створено дві нові єпархії — Стрийську і Сокальську — та реорганізовано Тернопільську і Зборівську через створення Тернопільсько-Зборівської та Бучацької єпархій. Першим єпархом Тернопільської, а відтак Тернопільсько-Зборівської єпархії був владика Михаїл Сабрига. З дня його смерти, 29 червня 2006 року і досі , єпархією керував владика Василь Семенюк з титулом адміністратора.
У Зарваниці відбулася Тридцять друга сесія Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ (20-21 жовтня). В її роботі взяли участь 13 архиєреїв, які діють на території України. Владики затвердили Статут Колегії єпархіяльних радників на трьохрічний випробувальний термін. Вирішено розпочати працю над ще двома документами: Статутом Душпастирської ради та Положенням про обов'язки декана. Упродовж роботи Синоду багато уваги було присвячено розгляду Проєкту боротьби за тверезий спосіб життя, який подала Комісія душпастирства охорони здоров'я. Основний наголос з роблено не на боротьбу Церкви з алкоголізмом, а на тверезий спосіб життя. Іншими темами Тридцять другої сесії Синоду єпископів були питання українсько-польських взаємин, затвердження з внесеними змінами і доповненнями Статуту Загальноцерковного фонду на потреби УГКЦ у країнах, де не створено церковних структур Церкви, та питання юрисдикції над Львівською духовною семінарією Святого Духа.
«Із суто політичних міркувань Росія боїться єдиної Помісної Православної Церкви в Україні більше, ніж нашого вступу до НАТО , — про це сказав в інтерв'ю газеті «Сільські вісті» Патріарх Філарет, Предстоятель УПЦ КП. — Це й знайшло своє відображення в Універсалі. Підписавши його, різні політичні сили в той чи інший спосіб погодилися на участь України в НАТО, однак висловилися категорично проти своєї Церкви. Хоча для кожної розумної людини очевидно , що якщо є своя незалежна держава, то має бути й своя незалежна Церква. Це — аксіома, підтверджена православ'ям Болгарії, Румунії, Греції, Сербії, Грузії», — підкреслив першоєрарх УПЦ КП. За його словами, Росія розуміє, що Церква Московського Патріярхату в Україні — це велика ідеологічна сила, яка може впливати на українське суспільство й утримувати Україну під російським протекторатом. Тому «на догоду зобов'язаним Москві політикам, цей пункт в Універсалі знівелювали». «У Москві чудово розуміють, який вплив має Церква на душі й уми людей. Він, цей вплив, далеко важливіший для Росії, ніж газ. Бо газ рано чи пізно закінчиться, а віра нікуди не дінеться», — наголосив Патріярх Філарет.
Міжцерковні відносини
П'ятий рік поспіль 1 листопада відбуваються спільні молитви на Личаківському цвинтарі у Львові, на місцях поховання українських та польських воїнів, які загинули у братовбивчій польсько-українській війні 1918-1920 років. Урочисте вшанування полеглих очолили Глава РКЦ в Україні кардинал-митрополит Мар'ян Яворський та духовенство Української Греко-Католицької Церкви. Після спільної молитви на польських та українських похованнях кардинал Яворський подякував усім за цю акцію. «Думаю, це великий крок вперед у навчанні, що таке бути разом», — зазначив він. Своєю чергою митрофорний протоєрей УГКЦ отець д-р Михайло Димид відзначив, що така молитва є відповіддю на заклик Христа поводитися мудро. «Лише Христова перспектива, накреслена нам Євангеліями і натхненна Святим Духом, дозволяє нам погодити те, що політично не завжди можливо». У коментарі для РІСУ перший віце-ректор УКУ директор Інституту релігії та суспільства Мирослав Маринович наголосив на актуальності не лише для України, а й для Европи загалом події, яка несе у собі ідею порозуміння та примирення: «Завжди існували та існуватимуть люди, неприхильні до ідеї порозуміння, рівно ж як були і будуть люди, які розуміють значення християнського примирення, важливість творити атмосферу співпраці. Таких активістів діялогу є багато і з польського, і з українського боку. Вірю, що це продовжуватиметься й надалі. Колись любов до Батьківщини спонукала воїнів обох армій воювати один з одним. Сьогодні ця ж любов до Батьківщини одних та других спонукає шукати порозуміння та налагоджувати співпрацю».
Патріярх Любомир від імени єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства надіслав подячні листи головам Єпископських конференцій римо-католицьких єпископів України, Литви та Латвії за підтримку греко-католиків після насильної ліквідації УГКЦ у 1946 р. «На загальному тлі негативних спогадів про пережиті переслідування нам дуже приємно було згадати про те, що наші співбрати християни, які, хоч самі у ці часи лихоліття зазнали певних обмежень в офіційному існуванні і своїй діяльності, були готові допомагати нашому духовенству і нашим мирянам. Ця допомога виявлялася у різні способи, але завжди несла з і собою загрозу можливих репресій», — сказано в документі.
Церква, суспільство, держава
Члени Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій підтримали законопроєкт про надання права релігійним організаціям засновувати навчальні заклади (автор В. Стретович). Проте у Верховній Раді народні депутати його не прийняли. Серед причин вони назвали положення Конституції про відділення Церкви від школи. Подібно й депутати з лівих партій, в край негативно поставилися до ідеї викладання християнської етики в загальноосвітній школі. В одночас , як неодноразово заявляли експерти, в шкільних підручниках подають атеїстичний світогляд та пропагують релігійну нетерпимість, зокрема в гуманітарних предметах. У підручниках з історії , наприклад, неправославні конфесії нерідко представлено як ворожі, чужі.
«За визначний особистий внесок у розбудову Помісної Православної церкви в Україні, — йдеться в указі Віктора Ющенка (№ 890/2006), — багатолітню церковну діяльність в утвердженні ідеалів духовності, милосердя і міжконфесійної злагоди в суспільстві постановляю: Нагородити орденом князя Ярослава Мудрого II ступеня предстоятеля Української Православної Церкви — Київський патріархат, Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА (ДЕНИСЕНКА Михайла Антоновича)». Відповідний указ Президент України підписав 18 жовтня 2006 року. 25 жовтня виповнилося 11 років з дня інтронізації владики Філарета на патріярший престол.
Рада національної безпеки та оборони України визнала, що «суспільно-політична ситуація в Автономній Республіці Крим продовжує залишатися складною і суперечливою, дестабілізуючі чинники та джерела загроз національній безпеці України в регіоні не нейтралізовано». Тому силові органи влади та кілька інших державних служб отримали завдання навести порядок на півострові. Серед пріоритетних напрямків — міжрелігійний мир і злагода. СБУ в 2005-2006 рр. проголосила персонами non grata іноземних громадян, яких звинувачено у розпалюванні міжнаціональної і міжрелігійної ворожнечі на території України, зокрема в Криму. Після свого обрання прем'єр-міністр Віктор Янукович заявив, що має намір добитися зняття цього статусу щодо кількох громадян Росії задля покращення добросусідських відносин з цією державою.
Духовенство та миряни УГКЦ і РКЦ відзначили 25-ліття з дня оголошення Апостольського повчання Папи Івана Павла ІІ Familiaris Consortio (Сімейна спільнота). З цієї нагоди в Києві відбулася конференція, організована Митрополичою комісією у справах сім'ї УГКЦ, Благодійним фондом «Родина — спільнота любові» та Інститутом родини та подружнього життя Українського Католицького Університету. «Попри кризу, яка походить зі середини подружжя, ми нині є свідками атаки на самі основи сімейного і родинного життя, коли під сумнів ставлять традиційну концепцію подружжя як союзу чоловіка і жінки, коли чинять спроби усунути зі законодавств деяких країн самі поняття «сім'я», «батько і мати», «родина», замінюючи їх дезорієнтуючими поняттями «партнерство», «родичі», «зв'язок», не кажучи вже про спроби легалізувати одностатеві зв'язки, включно з правом усиновлення», — наголосив у промові владика Богдан Дзюрах.
Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій засудила будь-які спроби законодавчо встановити одностатеві шлюби в Україні. У відкритому листі з цієї нагоди наголошено, що Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій занепокоєна спробами деяких громадських організацій законодавчо встановити в Україні одностатеві шлюби або зареєстровані одностатеві партнерства. У зв'язку з цим ВРЦіРО від імени представлених в ній основних християнських, юдейських та мусульманських конфесій України звертається до Верховної Ради України з пропозицією чітко та недвозначно зафіксувати в законах України те, що подружжя (сім'ю) можуть створити виключно чоловік і жінка.
Комісії у справах душпастирства охорони здоров'я та «Справедливість і Мир» УГКЦ з благословення Патріярха Любомира організували низку заходів, які є виразом солідарности з людьми, що живуть з ВІЛ/СНІД . Акції було приурочено до 1 грудня, коли світова спільнота відзначає День солідарності з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД. Ця дата є нагодою нагадати, що ця нищівна хвороба щороку вбиває за даними ООН 3 мільйони людей у цілому світі, а тільки за 2005 рік в Україні померло від СНІДу 2 185 чоловік. Ця дата також є нагодою молитовно підтримати 39,5 мільйонів людей, що живуть з ВІЛ/СНІД та 4,3 мільйони заражених у 2006 році. В рамках акції було оприлюднено Звернення Комісій, а також проведено у співпраці з Львівською міською організацією християнської молоді YMCA, «Caritas-Україна» і лічницею ім. А. Шептицького молитовну акцію (1-го грудня) та вишкіл для душпастирів, соціяльних працівників і волонтерів, які допомагають хворим на СНІД.
Голодомор 1932-1933 рр. визнано геноцидом Українського народу
Верховна Рада Україна прийняла закон про Голодомор 1932-1933 рр. Закон визначає, що Голодомор 1932—1933 рр. в Україні є геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору 1932—1933 рр. в Україні визнано наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідности Українського народу і є протиправним. За закон проголосували член и фракцій «Наша Україна», БЮТ і СПУ та двоє регіоналів — галичани н Тарас Чорновіл та Ганна Стеців. На думку оглядачів , закон проголосовано завдяки поправці, яку вже в час обговорення законопроєкту вніс спікер парламенту Олександр Мороз. Він запропонував замінити словосполучення «геноцид української нації» на «геноцид українського народу», пояснивши цю поправку таким чином, що, мовляв, останній варіянт передбачає, що у 1933 році в Україні поряд з представниками української нації гинули також представники інших народів.
Провідники УПЦ КП, УГКЦ та РКЦ в Україні 16 листопада оприлюднили Звернення до спікера Верховної Ради України Олександра Мороза та народних депутатів, в якому наголосили на необхідності визнати Голодомор 1932-33 років актом геноциду українського народу . Вони акцентують на тому, що представники радянської влади з ідеологічних мотивів у 1932-33 роках запланували та здійснили одну з найбільш масових у світовій історії акцій винищення мирного населення. «У межах колишньої УРСР, а також у місцевостях, де у значній кількості проживали українці, свідомо і цілеспрямовано за вказівками найвищого керівництва СРСР місцева влада вилучала всі продукти харчування, в першу чергу зерно. Результатом цієї акції стало знищення шляхом штучного голодомору від 7 до 10 мільйонів наших співвітчизників», — йдеться у Зверненні. За переконанням першоєрархів, «зло не може бути подолане доти, доки воно не буде визнане злом та засуджене». Владики попросили народних депутатів підтримати президентський законопроєкт та законодавчо визнати геноцидом одну з найбільших трагедій української й світової історії.
Підготував Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ