Відомий український дисидент, член Української Гельсінської групи, перший проректор Українського Католицького Університету, член редколегії журналу «Патріярхат» п. Мирослав Маринович отримав дві високі нагороди. 9 листопада Президент України Віктор Ющенко нагородив членів Української Гельсінської групи орденом «За мужність» (І-го ступеня), а вже 10 листопада п. Маринович приймав кавалерський хрест ордена «За заслуги» з нагоди свята Незалежности Польщі від імени Президента Лєха Качинського з рук Генерального Консула Республіки Польща в Україні Вєслава Осуховського.
«Мабуть, мало хто знає, що перед парламентськими виборами 2002 року, у надто кон'юнктурний час, президентська адміністрація Леоніда Кучми пропонувала Мирославові Мариновичу президентський орден. З принципових причин Маринович від цього ордена відмовився. Сьогодні ми всі радіємо, що Україна відзначає його таким високим званням, — згадує ректор УКУ о. Борис Ґудзяк. — Для мене Мирослав Маринович став героєм ще раніше, майже тридцять років тому, влітку 1977 року, коли я вперше мав університетський досвід у Гарвардській українознавчій літній школі. Мирослава Мариновича тоді судили й засуджували за його правозахисну діяльність у Гельсінській спілці. Студенти літньої школи у Гарварді посеред університетського кампусу створили символічний концтабір, і ціла студентська акція на захист українських політв'язнів йшла під гаслом: «Свобода Мариновичеві та Матусевичеві». Я ніколи не уявляв собі й не міг тоді мріяти, що ця героїчна для мене постать стане моїм найближчим соратником».
Орден «За заслуги» Республіки Польща — це висока польська цивільна нагорода, яка надається українцям та полякам за надзвичайний вклад у міжнародну співпрацю. Як зазначив ректор УКУ о. Борис Ґудзяк, з українського боку годі назвати особу, яка більше вложила в поліпшення українсько-польських стосунків, ніж Мирослав Маринович.
Вітаємо Вас, Мирославе, з високими державними нагородами. Нічого вони не додали до Вашого образу у наших серцях. Але те, що Україна і Польща водночас відзначили Вас, засвідчує, що і одна, і друга повертають собі колись втрачене почуття вдячности за життя справді достойних людей. Радіємо насамперед за Україну, яка вшановує своїх справжніх, так довго забутих, героїв.
