24 жовтня він востаннє відвідав Україну . Сповнений енергії та планів, він постійно був оточений молодими людьми, яких з радістю слухав і які з великою радістю слухали його. І я мав нагоду короткої з ним розмови. Цікавила мене одна конфліктна справа і його ставлення до неї. На моє запитання отець усміхнувся і відповів: «Батько мене вчив, якщо тебе чіпає якийсь конфлікт, обривай полу і тікай звідтіля, що є сили». Такою була відповідь священика, через життя якого пройшли тисячі людей, доброзичливих і не зовсім, захоплених його харизмою і корисливих. Своїми ініціятивами та ідеями на малесенькому шматочку гостинної французької землі у Маквілері він витворив своєрідну країну — Когутіану. До громадянства у цій країні почуваються ледь не всі, хто бодай раз спілкувався з отцем Павлом. Характерним для громадян цієї країни є те, що в якому б жахливому вони не перебували настрої, при одному лише вигляді отця Павла вони обов'язково усміхнуться.
Здавалося б, де люди, там конфлікти. Більше людей — більше конфліктів. Але не у випадку із о. Павлом. Від конфліктів, обриваючи полу без найменшого вагання, він утікав до Христа. І це секрет його неймовірної життєвої сили, якою він наповнював усіх, з ким спілкувався, і все, що він робив. До останнього подиху він плекав свої нові плани в Україні: у 2007 році мав намір провести на Тернопільщині Всеукраїнський фестиваль повстанської та патріотичної пісні, а в рідному селі Конюхи спорудити меморіял Українським Січовим Стрільцям і ще багато менших, але не менш вагомих проєктів. Адже кожен, хто бодай раз зустрівся з отцем Павлом, ставав його особистим проєктом, проєктом ГНІХ. Тому мене і не залишає відчуття того, що о. Павло відійшов лише для того, щоб знову повернутися.
