У державно-церковних відносинах повертаємося на круги своя
Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ
Зміна влади в Україні супроводжується змінами у сфері свободи совісти. Це спостерігаємо в касуванні старих чи творенні нових державних структур і загалом у настроях у суспільстві.
Реконкіста у взаєминах держави та Церкви
З кінця 2004 року відбувається активізація Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), яка вийшла з-під контролю Держкомрелігій. Відбулося кілька зустрічей членів ВРЦіРО з вищим керівництвом держави. У 2006 році Рада нарощує активність, виявом чого стало створення постійно діючого Секретаріяту. З'являється все більше і більше підстав вважати, що цей орган справді потенційно може формувати відносини релігійних організацій з державними чинниками. Характерно, що Рада демонструє здатність відстоювати позиції, які суперечать настроям найвищих державних службовців. До ВРЦіРО все частіше звертається Президент та голова уряду.
Усе це відбувається на тлі подій, які розгортаються навколо Державного комітету у справах релігій (Держком). У 2005 році Президент Віктор Ющенко ліквідував Держком. Комітетові закидали надмірне втручання в релігійне життя, тиск на релігійні організації, змушування їх підтримувати правлячий режим тощо. Деякі Церкви, зокрема УГКЦ, активно виступали за демократизацію церковно-державних відносин, в тому числі і за ліквідацію Держкому як посередника. Як компроміс було створено Державний департамент у справах релігії, якому було надано набагато менші уповноваження.
Прем'єр-міністр В. Янукович постановою відновив Державний комітет, якому доручив відати справами релігій та національностей . Експерти передбачають, що головою комітету стане комуніст (оскільки КПУ за урядовою квотою належить ще один комітет). Відновлення комітету негативно зустріли члени ВРЦіРО. Експерти виявляють різні бачення справи, але переважно вони сходяться на тому, що ця зміна сприятиме зростанню контролю уряду за релігійним життям країни і за багатьма іншими ланками суспільного життя.
Через посередництво Державного комітету уряд старатиметься перебрати на себе ініціятиву в формуванні стосунків із релігійними організаціями, яка від початку президентства Віктора Ющенка була в Секретаріяті Президента. В. Ющенко орієнтується на об'єднання українського православ'я і створення єдиної Помісної української Православної Церкви.
Натомість В. Янукович чітко орієнтований на підтримку Московського Патріярхату.
Нова державна політика у релігійній сфері вже далася взнаки не тільки в столиці, але також і в регіонах. Там, де до влади прийшла Партія регіонів та її політичні соратники, відразу відбулося повернення до старих форм державно-конфесійних відносин, почала проявлятися нетолерантність до «не своїх» конфесій та протекціонізм «своїх». Практично не діють обласні міжконфесійні ради, створення яких (влітку 2005 р.) ініціював Президент. Минулого року вони дійсно стали реальним виявом реальних спроб влади демократизувати державно-конфесійні взаємини в регіонах. Цього року ці ради діяли лише в кількох областях України, в тих, де самі Церкви продемонстрували зацікавлення у праці такої Ради.
Такі зміни у сфері державно-церковних відносин можуть призвести до ослаблення позиції Президента України в питаннях стратегії розвитку релігійних процесів в Україні; збільшення впливу на релігійне життя країни Партії регіонів та її партійних побратимів (досвід минулих років прем'єрства В. Януковича говорить, що це ніяк не відповідатиме демократичним нормам), ВРЦіРО змушена буде шукати порозуміння з новоствореним Держкомом і намагатиметься не втрати напрацювання минулих двох років (стратегічним для неї є момент відродження та активізація Рад у регіонах).
Надзвичайно важливим моментом у сфері державно-конфесійних відносин може стати новий законопроєкт «Про свободу совісті та релігійні організації». Його довго опрацьовували, шліфували в спеціяльній комісії при Міністерстві юстиції. Його схвалила ВРЦіРО, багато експертів. Але вже під час одного із останніх засідань комісії депутат-регіонал Юрій Болдирєв, відомий як захисник «канонічного православ'я» і борець з «розкольниками, уніятами і сектами», заявив, що в Партії регіонів готують свій законопроєкт, який і буде проголосовано.
Як парламентарі вміють порушувати Конституцію і бути байдужими до потреб своїх виборців, було видно під час голосування законопроєктів про право релігійних організацій засновувати загальноосвітні навчальні заклади і про полегшення отримання ними земельних ділянок під культове будівництво. Народні обранці часто проголошували речі, за які можна порушувати кримінальну справу, а саме про нагнітання релігійної нетерпимости в суспільстві. Депутатська безкарність дається взнаки.
Нетерпимість до іншого дається взнаки
Загалом стан релігійної толерантности за останні півтора року погіршився. Ще зі середини 2005 року зросла кількість прикладів релігійної нетерпимости. Найбільшими збудниками нетерпимости були представники кількох проросійських організацій: Союз православних громадян, Прогресивно-соціялістична партія України, організації «Единое отечество», «Прорив», різні козацькі парамілітарні організації. Вони причетні до сутичок за храми в Чернігові, Криму, на Волині та інших місцях. Вони організовували акції задля зриву візитів Предстоятеля УПЦ КП Патріярха Філарета в регіони. Також вони брали участь у акціях проти визнання УПА, Голодомору тощо. Всі вони знаходять підтримку в деяких єрархів УПЦ (МП), зокрема, митрополита Одеського Агафангела, відомого українофоба.
Протестантські Церкви не раз висловлювали обурення з приводу діяльности різних т.зв. антисектантських організацій. Їх діяльність має переважно місцевий характер, і вони мають свої основні центри діяльности у великих містах, таких як Запоріжжя, Дніпропетровськ.
Поширювачами релігійної нетолерантности є українські та російські мас-медіа. Особливий вплив на кількість таких матеріялів у ЗМІ мали вибори київського міського голови. Приналежність нинішнього мера столиці до харизматичної спільноти стала приводом для численних на нього нападів. У телепередачах, друкованих виданнях, у т.ч. й таких, як орган Верховна Рада України «Голос України», можна зустріти публікації, в яких до сект зачисляють всіх «неправославних». Є лише кілька прикладів, коли порушників релігійної свободи було покарано в судовому порядку. Загалом проблема полягає в тому, що українське суспільство не звикло толерувати людей з іншими поглядами, у т.ч. й релігійними.
Поряд з нетерпимістю до інших релігійних поглядів, не слабшає й нетерпимість до релігії як такої і її присутности в суспільстві. Це добре було видно на прикладі блокування різними науковими та політичними силами викладання християнської етики в школах. Як результат з року в рік відкладають запровадження цього предмету, а Міністерство освіти, складається враження, лише затягує процес.
Церква розвивається
Незважаючи на такі атеїстично-секуляризаційні спроби усунути Церкву від впливу на суспільство, вона заявила в 2006 році про бажання відповідати на виклики суспільства. Декілька Церков проголосили цей рік Роком захисту духовного світу дитини і кожна з них провела свої заходи з цієї нагоди. Для УПЦ КП він був пам'ятний прощею мощів св. Варвари більшістю областей України. УГКЦ розпочала підготовку в єпархіях до Патріяршого собору на тему молоді, який відбудеться 2007 року. УПЦ (МП) відновила роботу комісії з питань поєднання з УАПЦ. 2006 року зросла активність протестантських Церков, насамперед молодих або новостворених.
* * *
Патріярх Любомир якось сказав: Бог, напевно, сміється з більшости наших проблем, бо вони насправді такими не є. Тому, можливо, народження дитини або незроблений аборт є значно важливішими подіями року в Божому вимірі. А ми якщо про це й дізнаємося, то лише з плином часу.
