Вже віддавна пригадую собі вислів з Павлового листа до Римлян: «надія не засоромить». Це як мелодія популярного шлягеру, що ходить за тобою, і ти наспівуєш її вже підсвідомо, автоматично. Пам-па-рам-пам-пам...
Чим ближче до Різдвяних свят, тим цей текст стає мені все ближчим і ріднішим. «...Утиски приносять терпеливість, терпеливість — досвід, а досвід — надію, а надія не засоромить...». Чому не засоромить? Скільки разів мені доводилося сумніватися — чи варто надіятися, чи не пошиюся в дурні... Але чим ближче до свят, тим цей текст звучить у моєму серці голосніше. Надія не засоромить!
«Бог предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь, і утішив вся». Народження Бога — це вже перемога надії, засіяної ще на зорі людства, коли Єва вперше почула Добру новину про те, що її потомство зітре голову змієві. Біблія мовчить, чи Єва повірила тим словам, але ті слова були для неї словами надії.
«В Вифлеємі народився, Месія, Христос наш, і Спас наш для всіх нас, нам народився».
Йосиф повірив надії, хоч це й не було легко. На класичній іконі Різдва Обручник Марії зображений як той, хто бореться зі сумнівами — як це можливо, щоб дівиця була вагітною від Святого Духа? «Маріє, що це сталося з тобою? Не розумію, дивуюся й жахаюся...Я вже далі не витерплю ганьби від людей, бо від священиків із храму Господнього я прийняв тебе непорочною, а нині, що це я бачу?» Цей текст стихири немов би описує ікону, всю бурю сумнівів, які впали на бідного теслю з Назарету. Ангел уві сні засіяв надію, і вона перемогла, проросла і дала плоди віри...
«Діва Сина, як родила, звізда ста, де Христа Невіста Пречиста в яслах зложила».
Марії теж не було легко повірити словам обітниці. «Як воно станеться, коли мужа не знаю?» Це слова збентеження і водночас надії. Ангел пояснює, хоч від його слів людському розумові не стає ясніше. Але ангельські слова засівають надію — ця справа в Господніх руках і це Він подбає, щоб вона здійснилися. Надія Марії співмірна з її вірою. А надія не засоромить.
Надія Марії пережила багато випробувань: тяжкі слова Симеона про меч болю; втеча до Єгипту; пошуки Ісуса у святині. Це тільки те , про що ми знаємо з дитинства Єгошуа бен Йосиф. А потім буде вигнання зі синагоги в рідному Назареті, протистояння і суперечки з тими, яких всі вважали за побожних, і нарешті засуд і страта посеред розбійників — це зовсім не повний перелік тих питань, на які мала відповісти Марія. Її надія переживала великі випробування, але ми вже з перспективи воскресіння бачимо, що варто було страждати і прийняти всі труднощі, варто було надіятися, бо надія не засоромить.
«Тріє царі несуть дари до Вифлеєм міста, де Діва Пречиста Сина повила»
Їм теж не було легко, цим таємничим мудрецям зі Сходу. Ким вони були? Вченими-астрономами, що спостерігали за пересуванням небесних світил, чи могутніми королями, що не боялись шукати і зустрітися з ще могутнішим від себе. Ким би вони не були, їм не було легко у своїй місії. Треба було повірити надії, котра засвітила враз із світлом небесної зірки; повірити в те, що це безсиле дитя, котре вони знайшли, це й є той величний цар, якого вони шукали. Дивні діла твої Господи, але якщо хтось свою надію покладає в Тобі, то він не буде посоромлений ніколи. Мудреці вернулися іншим шляхом, навчені уві сні ангелом, і на зворотній дорозі, може, ще сперечалися на тему побаченого і пережитого, можливо, не йняли віри і пробували раціонально обґрунтувати свій досвід... Але ми знаємо, що їхня надія не була марною, і вчинки, продиктовані нею, не були порожні, бо надія на Господа не посоромить.
... Швидше б Різдво, бо ми вже втомлені від безнадії. Розчарування стало нашим хлібом насущним. А може, те, що вмирає, це не була справжня Надія або була надія, та не на Того. Не на того єдиного, на кого варто надіятися? Як добре, що скоро Різдво — народження нової надії, відродження правдивої Надії для світу, для тебе, для мене, для нас... І хай скаженіють Іроди з бутафорними мечами, і хай лютує смерть із дерев'яною косою. Нас не злякати цим маскарадом зла — бо в нашому серці вже живе Надія. І нічого, що вона ще немовля...
«Слава Богу» заспіваймо, честь Сину Божому, Господу нашому поклін віддаймо!
о. Ігор ПЕЦЮХ