Історія масового нищення української дерев'яної архітектури розпочинається наприкінці XVIII ст., із часу, коли та частина України, що входила до Речі Посполитої, переходить до Російської імперії. Переведені на православ'я колишні «уніятські» парохії поступово були змушені розпрощатися із своїми дерев'яними храмами, архітектура та інтер'єр яких як правило не відповідали «синодальним» вимогам. Щоб зліквідувати таку різношерстість сакрального будівництва в Україні — церкви або перебудовували, або будували поряд цегляні — вже за усіма вимогами синодальної архітектури.
У 1937-38 роках на Холмщині, яка після Першої світової війни перейшла від Російської імперії до Польщі, за один рік було спалено близько 120 церков. Сталося це внаслідок спроби польських властей відібрати у православних Російської Церкви те, що остання насильно відібрала від Церкви Греко-Католицької наприкінці XVIII. Особливістю цього «акту історичної справедливости» було те, що повернення церков відбувалося не на користь колишнього їх власника — Української Греко-Католицької, а на користь Римо-Католицької Церкви. Оскільки спроби відібрати храм, зазвичай, супроводжувалися актами відкритого спротиву з боку місцевого населення, дерев'яні церкви Холмщини просто палили. Митрополит Андрей виступив з протестом проти цього безчинства. Сучасні історики, і польські і українські, схильні вважати, що саме ця акція вандалізму з боку польських властей стала одною з передумов розпалення польсько-українського конфлікту на Волині на початку 40-х років ХХ ст.
Більшість старовинних дерев'яних Церков уже в сучасній Україні розташовані на теренах, які напередодні Першої світової війни належали до Австро-Угорської імперії: Львівщина, Івано-Франківщина, Чернівеччина, Закарпаття. Причиною цьому було також те, що в Австро-Угорщині виділялися спеціяльні кошти для консервації та збереження найцінніших пам'яток дерев'яної архітектури. Крім того, для місцевих русинів-українців наявність власного храму була головною ознакою їх організованої присутності в селі. В радянський період були спалені насамперед ті дерев'яні церкви, громади яких підтримували український рух опору.
Нова історія масового знищення дерев'яних церков розпочинається з моменту виходу УГКЦ з підпілля ( читайте статтю „Церкви горять” ).
