Нинішній розгляд стосується більшости земель України — окрім Галичини, Буковини і Закарпаття, а також Хмельницької области.
Українська Греко-Католицька Церква
На території Великої України Унійна Церква фактично не існувала від часу ліквідації її царатом аж до відновлення незалежности України наприкінці ХХ ст. Щоправда, ще 9 жовтня 1939 року Митрополит Андрей Шептицький встановив екзархати, які охоплювали територію СРСР, із призначенням екзархами, зокрема, владик Йосифа Сліпого й Миколая Чарнецького.
Здобуття Україною незалежности дозволило відродженій УГКЦ остаточно вийти за межі Західної України. З листопада 2000 року юрисдикції Верховного Архиєпископа та Синоду єпископів УГКЦ підлягає вся Україна (окрім Закарпаття). З перенесенням Патріяршого осідку УГКЦ до Києва (21 серпня 2005 року) динаміка її розвитку на теренах Великої України стала незворотною. Нині тут діє одна Архиєпархія і два екзархати.
Київську Архиєпархію очолює Верховний Архиєпископ Києво-Галицький, Патріярх УГКЦ Любомир Гузар. У роботі йому допомагає владика Богдан Дзюрах, ЧНІ. Києво-Вишгородський екзархат, попередник (25 листопада 1995 — 29 серпня 2005) Архиєпархії, спершу охоплював усі землі Великої України. Згодом його територію поділено, натомість долучено м. Київ, яке до того перебувало під безпосередньою владою Патріярха, що мав осідок у Львові. Парохії у Волинській та Рівненській областях, які раніше перебували під опікою єпарха Сокальського, нині входять до Київської Архиєпархії, а в перспективі мають бути виділені в окремий екзархат. У Києві розташовано також основні підрозділи Патріяршої адміністрації УГКЦ, яку очолює владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ.
Донецько-Харківський екзархат (засновано 11 січня 2002 року) очолює владика Степан Меньок, ЧНІ. У м. Верхньодніпровську веде активну пасторальну працю 89-річний владика-салезіянин Андрій Сапеляк, колишній єпископ українців греко-католиків у Аргентині.
Одесько-Кримський екзархат на чолі з владикою Василем Івасюком засновано 28 липня 2003 року. Від того часу число душпастирів та парохій зросло уп’ятеро. Деякі з них перейшли в УГКЦ із УАПЦ. Слід згадати, що на території екзархату багато вихідців із Західної України, переселених на ці терени в повоєнні роки цілими селами.
Православні Церкви
Добре відомо, що сумарно православні громади України могли б скласти найбільшу у світі Православну Церкву. Натомість нині Україна відзначається роздробленістю православних юрисдикцій. За підсумками незалежного дослідження, проведеного в грудні 2006 року, близько 30% опитаних громадян України ідентифікували себе з УПЦ Київського Патріярхату, близько 20% — Московського (ще два роки тому ця Церква заявляла, що «канонічне православ’я» сповідують 75% населення України). «Нерелігійних», згідно з цим же опитуванням, — 26%.
Велика частина українців взагалі не ідентифікує себе з конкретною конфесією, вказуючи, проте, на свою приналежність до Церкви Східного обряду. Іншими словами, в українських обставинах вони є потенційними вірними котроїсь із конфесій — УПЦ (МП), УПЦ КП, УАПЦ чи УГКЦ.
Українська Православна Церква на чолі з Митрополитом Київським і всієї України Володимиром Сабоданом, яка тримає першість за числом зареєстрованих структур, є наразі невід’ємною складовою частиною Московського Патрiярхату. У січні 1990 року Українському екзархату РПЦ було надано назву УПЦ, у жовтні того ж року — «незалежність і самостійність у її управлінні». Це рішення, щоправда, так і не було затверджено Помісним Собором РПЦ.
Статистика найбільших Православних Церков України
За даними Державного комітету України у справах національностей та релігій (станом на 1 січня 2007 року)
Єпархії
Парохії
Монастирі
Єпископи
Священики
Чернецтво
УПЦ (МП)
31 / 40
9 909 / 11 085
117 / 167
39 / 51
7 686 / 9 327
3 435 / 4 399
УПЦ КП
19 / 29
2 565 / 3 882
34 / 43
24 / 34 ?
1 859 / 2 867
149 / 165
УАПЦ (з УАПЦ (о))
9 / 13
298 / 1 155
0 / 6
7 / 11
146 / 671
0 / 11
Нині канонічний статус Церкви не визначений: хоча її чільники стверджують, що Церква користується «правами широкої автономії», однак відсутність УПЦ у переліку (диптиху) Православних Церков світу не дає змоги вважати її справді автономною (на відміну від «автокефалії», статус «автономії» передбачає певну залежність від іншої Церкви, зазвичай тієї, яка дарувала цю автономію).
Отож, якщо для двох інших основних православних юрисдикцій України, які можуть вважатися справді автокефальними, метою є визнання цього факту світовою православною спільнотою, то для УПЦ (МП) актуальним є підтвердження її автономного статусу. Наразі в Церкві, попри показну одностайність, існують різні бачення її майбутнього.
У 1990-1991 роках за сприяння влади у багатьох населених пунктах навіть тих регіонів, де населення не відзначалося високою релігійною свідомістю, було зареєстровано громади УПЦ (близько 3 тисяч). Активне інституційне зростання Церкви триває досі. Протягом останнього року відбулося десять єпископських хіротоній, почастішали факти ротації єпископату. Якщо з 1992 по 2007 рік в УПЦ з’явилися 10 нових єпархій, то протягом останніх чотирьох місяців утворено ще п’ять. Найбільше громад Церкви у північних областях, а також на Вінниччині.
Статут Української Православної Церкви Київського Патрiярхату було зареєстровано державними органами України 10 липня 1992 року. Утворилась вона на основі частини УПЦ та УАПЦ. Очолює Церкву колишній екзарх РПЦ, а нині Патріярх Київський і всієї Руси-України Філарет Денисенко. Церква активно підтримує ідею єдиної Помісної Церкви в Україні, вважаючи себе якщо не її втіленням, то принаймні основою для формування.
У кожній з областей України (за винятком чотирьох, які, однак, лежать поза нинішнім розглядом) УПЦ КП має лише по одній єпархії. Із загального числа парохій на Велику Україну припадає 2/3, найбільше їх у північних областях. Натомість у багатьох областях Сходу і Півдня число парохій не сягає і сотні.
Українська Автокефальна Православна Церква з’являлася в Україні протягом ХХ ст. тричі. Востаннє це сталося у травні-червні 1990 року, коли Рада у справах релігій при Раді Міністрів УРСР прийняла рішення про реєстрацію громад УАПЦ та зареєструвала її статут. Нині УАПЦ очолює Предстоятель Мефодій Кудряков, Митрополит Київський і всієї України. Із загального числа парохій Церкви, яка під час утворення позиціонувала себе як «козацька», на Велику Україну припадає не більше чверті, у деяких областях вони взагалі відсутні. Більшість єпархій охоплюють по кілька областей, багатьма з них керують єрархи зі сусідніх єпархій.
Після невдачі об’єднавчого процесу з УПЦ КП УАПЦ розпочала у 2006 році переговори з УПЦ (МП). Як це відіб’ється на її майбутньому, зокрема в Галичині, де більшість її свідомих вірних налаштовані проти «московської» Церкви — покаже час.
Осібно у цій Церкві стоїть єпископ Ігор Ісіченко та підлегла йому Харківсько-Полтавська єпархія, що охоплює п’ять областей — від Сумщини до Донбасу. Сподіваючись на визнання Церкви шляхом надання їй «канонічности» Константинопольським Патріярхатом і орієнтуючись на УПЦ в США та визнаючи її Митрополита Костянтина Багана духовним главою УАПЦ в Україні, владика Ігор розійшовся у цьому з Предстоятелем Церкви. Рішенням Архиєрейського Собору та Патріяршої ради УАПЦ від 9 квітня 2003 року його було відсторонено від управління єпархією та заборонено священнослужіння. Проте єпархія зберегла вірність владиці, а спроба «поставити» на його місце іншого архиєрея не мала успіху. Натомість владика Ігор знайшов прихильників у інших регіонах, зокрема на Київщині. З 29 березня 2006 р. єпархія, хоча й не чисельна — до 30 парохій, зареєстрована у державних органах України як приналежна до окремої конфесії — УАПЦ (оновленої).
Не визнані державою, а отже, бракує і статистики про них, ще кілька юрисдикцій православного спрямування. УАПЦ-Канонічну очолює Патріярх Київський і всієї Руси-України Мойсей Кулик. Свого часу він належав до УПЦ КП, пізніше кілька років служив в УАПЦ-Соборноправній (США), звідки як митрополит був 2002 року скерований для організації структури цієї Церкви в Україні. Проте незабаром вступив у конфлікт з діяспорними владиками й організував свою незалежну церковну юрисдикцію в Україні. У 2005 році Собор УАПЦ-К проголосив владику Мойсея Патріярхом. Той уважає себе порятунком українського православ’я, звинувачуючи інших у різноманітних порушеннях. Ще однією маргінальною групою є Українська Апостольська ПЦ владики Луки Нарольського.
Окрім того, в Україні діє низка інших конфесій православного спрямування або походження, але здебільшого вони є або питомо російськими за духом і походженням Церквами (це, зокрема, Руська Православна Старообрядна Церква в Україні, Російська ПЦ Закордонна, Руська Істинно-Православна Церква, Російська ПЦ у вигнанні, Російська Автономна ПЦ тощо), або конфесіями, що лише звуться православними, а насправді належать до харизматичних, — Українська Реформаторська ПЦ.
Тарас ГРИНЧИШИН
Гонорар за цю публікацію автор переказує на користь окремих парохій Півдня України.
Нині канонічний статус Церкви не визначений: хоча її чільники стверджують, що Церква користується «правами широкої автономії», однак відсутність УПЦ у переліку (диптиху) Православних Церков світу не дає змоги вважати її справді автономною (на відміну від «автокефалії», статус «автономії» передбачає певну залежність від іншої Церкви, зазвичай тієї, яка дарувала цю автономію).
