З ініціативи Блаженнішого Любомира Гузара, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, Глави Української Греко-Католицької Церкви, і Його Високопреосвященства Яна Ґраубнера, Оломуцького Архиєпископа, з 28 червня по 1 липня 2007 року відбувся ювілейний Велеградський з’їзд «До глибшої солідарности між християнами у Європі». Таким чином відновлюється традиція Велеградських з’їздів, розпочата сто років тому великою мірою стараннями Митрополита Андрея Шептицького та Архиєпископа Антоніна Кирила Стояна. Ці з’їзди, які стали одними з перших кроків на шляху до всесвітнього екуменізму, від самого початку несли в собі справжній братній об’єднувальний дух проповіді святих слов’янських апостолів Кирила й Методія.
Учасниками Велеградських з’їздів були насамперед слов’яни, однак дуже швидко до них долучилися богослови й знавці християнського Сходу з різних континентів світу. Від самого початку на цих з’їздах, окрім римо- і греко-католиків. були присутні й православні, передусім російські богослови. До Другої світової війни відбулося сім таких з’їздів, а після 1945 року - ще два, в яких змогли взяти участь лише чеські та словацькі делегати. В 1930-х роках Велеградські з’їзди стали чи не найбільшим екуменічним форумом (у сучасному розумінні цього слова) в Центрально-Східній Європі. В дусі Велеграду згодом відбувалися подібні з’їзди у Пінську та Львові.
Ціллю Велеградських з’їздів був пошук нових шляхів до зближення Східної і Західної Церков на основі спільної кирило-методіївської традиції. Православні, римо-католицькі, греко-католицькі й протестантські учасники інших християнських Церков усвідомлювали, що остаточне виконання заповіту Христа» щоб усі були одно» (Ів. 17,11) не стане реальним у майбутньому без нашої на те волі, оскільки відповідальність за єдність Церкви Христової лежить на кожному охрещеному.
Велеградські з’їзди не лише мають екуменічний характер, а й дуже важливі для відновлення християнських коренів Європи. Тому темою цього ювілейного Велеградського з’їзду було вибрано «До глибшої солідарности між християнами Європи» під гаслом «In necessariis unitas, in dubiis libertas, in omnibus caritas» («У необхідному — єдність, у сумнівному — свобода, в усьому — любов»).
Усвідомлюючи факт, що святі слов’янські апостоли Кирило і Методій разом із святим Венедиктом є співпокровителями Європи, учасники з’їзду вирішили за потрібне привернути увагу цієї частини світу не лише до його глобальної відповідальности за мир та солідарність у служінні людству, але й до того, що її громадяни мають повернутися до своїх духовних цінностей, заснованих на Христовому Євангелію. Тому з’їзд зосередив увагу на таких темах, як християнська ідентичність і нова євангелізація Європи, зцілення ран, очищення пам’яти й потреба примирення, важливість та актуальність солідарности та дружби.
Усвідомлюючи живу актуальність екуменічного свідчення святих слов’янських апостолів Кирила і Методія, ми, учасники ювілейного Велеградського з’їзду, відчуваємо відповідальність пригадати християнам про нашу спільну духовну спадщину. Представляючи християнські Церкви східної і західної традицій, даємо спільне свідчення Євангелія Європі та цілому світові. Звертаємося до християн європейського континенту із закликом плекати між собою дружбу й солідарність, яка випливає з любови Отця, вповні об’явленої в Єдинородному Сині й дарованої Церкві дією Святого Духа.
Віримо, що братерство і солідарність між християнами стане для європейських народів найкращим знаком та прикладом зцілення ран і примирення, взаємного прощення і повернення до справжніх цінностей. Лише співпрацюючи, християни зможуть пригадати Європі про її християнське коріння та наголосити на її місії ширення демократії, справедливості, миру та братерства у служінні світу.
Наголошуємо на великій цінності екуменічного діалогу між християнами, що починається зі солідарності та молитви й веде до єднаючої любові у Христі.
У дусі подвижників Велеграду, визнаючи фундаментальну єдність Східних і Західних Церков як невід’ємних частин Христового Тіла, закликаємо християн Європи різних традицій:
дати свідчення взаємної пошани й солідарности і не допускати висловлювань та публікацій, які були б образливими для християн інших традицій, а навпаки, захищати інших християн від таких зневажень;
шукати, поширювати і плекати співрацю, солідарність і дружбу між собою у різних сферах життя: соціальній, культурній, мистецькій, душпастирській та академічній, тим самим розбуджуючи тугу та бажання єдности Церков і церковних спільнот;
плекати і поширювати дух кирило-методіївської традиції, спільної для католиків і православних;
прийняти й реалізувати пропозиції Івана Павла ІІ (2000) та Світової Ради Церков (2004) про утворення «Екуменічного мартирологу» і навіть свого роду «Екуменічного місяцеслова», який буде конкретним висловом визнання й вшанування мучеників і святих різних християнських Церков;
спільно організовувати та брати активну участь у соціальних та благодійних проектах, які заторкують проблеми найменш соціально захищених, емігрантів, хворих і т. д;
приділяти належну увагу пастирській опіці над мішаними подружжями та сприяти їхній живій участі у церковному житті;
ставитися з глибокою повагою до гідности особи та цінности людського життя на всіх етапах його розвитку, від зачаття до природної смерті;
дбаючи про нову євангелізацію Европи, звернути увагу на організацію спільних заходів, особливо за участю молоді: прощі, семінари, духовні реколекції, молитовні зустрічі та ін. ;
для того, щоб уникнути будь-яких форм прозелітизму, запозичити досвід спільних комісій, які б розглядали перехід вірних від однієї Церкви до іншої і базувалися би на принципах пошани свободи совісти, прозорости, поваги й визнання іншої традиції та підходили б до кожної справи з пасторальною виваженістю і второпністю;
організувати робочі групи для опрацювання спільних підручників з історії християнства, в яких брали б участь як представники різних християнських традицій, так і незаангажовані історики, й у яких контроверсійні події висвітлювалися би мирно;
висловити екуменічну солідарність із християнами Білорусі й духовно підтримати їхні намагання на дорозі спільного свідчення Євангелія, пам'ятаючи, що білоруські богослови від самого початку цікавилися Велеградськими з'їздами (їхня активність проявилася особливо на V з'їзді 1927 року), і що ідеї Велеградських з'їздів знайшли богословський і пасторальний відгуки на конференціях у Пінську в 30-х роках ХХ століття, і що жива традиція святих Кирила і Методія присутня на щорічних конференціях у Мінську за підтримки Білоруської Православної Церкви.
Висловлюючи нашу глибоку солідарність із Його Всесвятістю Вселенським Патріярхом Константинопольським Вартоломієм І та всіма християнами в Туреччині у поширенні Божого Слова в несприятливих умовах, пропонуємо звернутись до турецького уряду з листом підтримки Константинопольського Патріярхату в його праві втішатися своїми громадянськими правами й, зокрема, своїм правом відновити духовну семінарію в Халкі.
Ми, християни, радіємо, що двері Европейського Союзу відкрилися для країн Східної Европи, й хотіли би продовжити розбудову нашого спільного європейського дому шляхом збільшення соціальних і духовних проектів та розвитку нових форм співробітництва з європейськими країнами, які ще не стали членами ЕС.
Наслідуючи святих солунських братів Кирила та Методія у їхньому служінні Слову, ми однодумно віддаємося під провід Святого Духа, який є Джерелом і Подателем справжньої єдности.
