Отець Павло Гайда, парох церкви св. Йосифа в Чикаґо, загинув у Чикаґо в дорожньому випадку на 42 році життя. Панахиду за покійним відслужили владики Річард Семінак(УГКЦ) та Ніколас Самра (Мелхітська Церква) у співслужінні 30 священиків і великого церковного зібрання.
Редколегія і редакція журналу «Патріярхат» висловлює співчуття дружині Христині і його чотирьом синам Юліяну, Захарієві, Іллі та Дмитрикові, його братам Борисові, Маркові та Роману, його мамі Ромі і батькові Ігореві Гайдам, відданим працівникам Патріярхального руху.
Отець Гайда навчався в Семінарії Коледжу св. Василія у Стемфорді (штат Коннектикут), де 1986 року здобув ступінь бакалавра з філософії. В 1991 році він здобув ступінь магістра в університеті Чикаґо Католицької Богословської Спілки. Він викладав релігію при Українській Католицькій школі та співав у хорі. Він також був викладачем у Школі нового навчання при Університеті Святого Павла. Отець Павло Гайда побрався із Христиною у 1991 р. Оскільки на той час в Америці католицьким священикам було заборонено приймати сан священства, він на запрошення владики Володимира Стернюка їде в Україну, щоб там з його рук отримати священичі свячення. Свячення відбулися у Львові в церкві св. Юра, в тій самій церкві, де свого часу був висвячений його дідусь. Після цього о. Павло три місяці був священиком у с. Калинівка на Яворівщині, а після народження першого сина повернувся до Америки.
Отець Борис Ґудзяк, ректор УКУ
З того покоління молодих людей, які народилися у США в 60-х роках вийшло дуже мало священиків. Я не переконаний, що на загал буде двадцять священиків на всі чотири єпархії в США. Загалом з причин економічних, культурно-світоглядних дуже мало молодих осіб відважувалися вповні віддатися церковному служінню.
Отець Павло Гайда був одним із небагатьох священиків- шістдесятників. Я переконаний, що відхід навіть одного священики з цього покоління стає великою втратою для цілої Церкви, тим більше, коли йдеться про такого обдарованого священика, як о. Павло. Отця Павла я запізнав ще з юнацьких років, з «Пласту». Пам’ятаю його як дуже добродушного, як людину, яка особливо дбала про справедливість. З худорлявого юнака він виріс на юнака, який умів йти проти течії і дуже часто йшов проти тієї течії, навіть тоді, коли йшлося про церковне середовище. Те, що він жив життям Церкви і української громади, що став священиком є найпромовистішим свідченням про його родину про його батьків, п. Ігора та п. Рому Гайдів, які в дуже гармонійний і шляхетний спосіб виховували усіх чотирьох своїх синів у вірності і служінні.
Леся Крип’якевич, зам. голови Фонду Св. Володимира
Отець Павло стоїть мені перед очима, високий, поставний, вродливий, спокійний, з Євангелієм у руках. Таким він був на перших зустрічах молодої Обнови. Говорить цікаво і свіжо, не даючи відчуття, що знає більше за нас. Є одним із нас. Є близьким нам. Такий самий — коли давав нам благословення після своєї першої Літургії у церкві св. Юра. Зосереджений, урочистий. Мало ми пізнали о. Павла тут, в Україні. Був він виразно шляхетною постаттю.
Тарас Антошевський, директор Релігійно Інформаційної Служби України
Отець Павло мав слово привітання на першому з’їзд студентської «Обнови». Тоді він став для мене певним відкриттям. Можливо, він був першим священиком, з яким я міг спілкуватися без якогось остраху, самоприниження. Не випадково, що саме він став першим духівником відродженої «Обнови». Пригадую, нам було дуже прикро, коли ми довідалися, що його як молодого священика шлють на служіння у віддалене село на Яворівщину і тим самим відбирають його в молодої «Обнови». Знаю, що його парохія в Чикаґо стала однією з кращих у Штатах. Він не боявся йти на певні парохіяльні нововведення, які відповідали духу епохи, з одного боку, а з іншого боку, не спричинялися до секуляризацїї спільноти. Скажімо, нарівні з хлопцями у церкві йому прислуговували також і дівчата.
Матвій Матушак, співредактор РІСУ, парохіянин церкви св. Йосифа (Чикаґо)
Перший мій приїзд до Америки разом із моєю дружиною Лесею припав на попразництво Великодня за новим стилем і на страсний тиждень за старим стилем. Наш парох о. Павло Гайда провадив церковне життя за новим стилем. Отже, з України ми виїхали ще до Великодня, а до Америки приїхали вже по Великодню. Разом з тим ми хотіли піти до Великодньої сповіді. Коли ми підійшли до отця Павла, був уже далеко не ранок і він, очевидно, мав багато різних справ. Але о. Павло зрозумів нашу ситуацію і відвів час для того, щоб сповідати нас. В цілому для нас з дружиною кожна сповідь в о. Павла мала велике духовне значення. Він завжди знаходив саме те слово, яке відповідало конкретній життєвій ситуації.
Редакція