Іванка Крип’якевич-Димид: «Ікона ніколи не існувала в межах конфесійних кордонів, оскільки в Церкві, на спільних богослужіннях у капличці, в приватній молитві вона виявляє Царство Боже, яке ніколи не було і не може бути розділене. Тому для мене співпраця з іконописцями Української Православної Церкви в підготовці саме цієї виставки у свій спосіб підкреслює автентичний зміст ікони, без якого вона просто не може існувати. Виставка свідчить про реальність єдности Церкви в різноманітності.»
Виставка «Да всі єдино будуть» у Національному музеї у Львові виявила ще одну перспективу спільного служіння представників різних Церков. Іконописці майстерні «Небо на землі» — миряни Української Православної Церкви (МП) та Іванка Крип’якевич-Димид — вірна Української Греко-Католицької Церкви — представили свої ікони на спільній виставці. Це вперше провідні іконописці цих Церков представляють свій доробок для широкого кола поціновувачів іконопису на спільній виставці. Організаторами виставки виступили Національний музей Львова та Інституту екуменічних студій (УКУ).
Іванка Крип`якевич-Димид та представники майстерні «Небо на землі» порозумілися у творчому діялозі. Разом із традиційними елементами в їхньому іконописі ми знайдемо й відчуття Богообразу ХХІ ст. Поряд із синтезом католицької і православної традицій іконопису, вони воєдино зводять історію й вічність.
Діяльність заснованої 2004 р. в м. Миколаєві іконописної майстерні «Небо на землі» є непересічним явищем у творенні сучасної ікони. Засновано її з ініціятиви о. Михайла Шполянського — глибокого богослова, людини щирої, відвертої, з тонким і проникливим сприйняттям мистецтва, та о. Сергія Павелка, який зумів згуртувати навколо Первообразу команду іконописців: Сергія Пом’яна, Костянтина Самойленка, Ольгу Нестерову, Ксенію Глєбову, Наталю Соболєву. Усіх їх об’єднує розуміння і сприйняття ікони як реального досвіду Раю на землі, місця зустрічі з Небом і одне з одним. Кожна ікона цієї майстерні є твором колективним, оскільки над ідеєю працюють усі. Гість редакції — о. Сергій Павелко.
Кор.: Як вирішується суперечливе питання професійности й духовности в доборі майстрів для майстерні?
Отець Сергій: Іконописець повинен мати фахові навики художника і бути християнином. Але цього не достатньо. Основне — це дар від Бога, покликання до іконопису. Ми не маємо якихось раз і назавжди визначених критеріїв у доборі майстрів.
Досвід Церкви та й, зрештою, вже також і наш невеличкий досвід показує, що ікона сама воцерковлює особу. Цей процес має свої особливості й труднощі для кожної людини. Через нашу майстерню вже перейшло 40 осіб, але залишилися лише одиниці. Для прикладу — Ксеня. Вона не вміла малювати. Але вона була наполеглива, зокрема тоді, коли ми їй рекомендували шукати своє покликання не в іконописі. Сьогодні вона є одним із провідних іконописців майстерні, незважаючи на те, що й дотепер вона не дала б собі ради ані зі світським портретом, ані, скажімо, з пейзажем чи натюрмортом. У Ксенії є цей стержень Віри — завдяки якому вона стала Майстром.
Кор.: Ваші ікони не підписані окремими авторами, хоч в майстерні працюють кілька іконописців.
Отець Сергій: Уважаємо, що автором наших ікон є Господь. Цей жест, надіємося, є виразом нашого смирення перед Богом, а не якогось грубого нав’язування нашим іконам образу богонатхенності.
Кор.: Яке місце особистого і спільнотного у праці вашої майстерні?
Отець Сергій: Колективна праця над іконою в нашій майстерні виражається у взаємодопомозі одне одному, в братерській взаємопідтримці в дусі смирення і любови. І це не перечить тому, що переважно тему ікони та її художню концепцію обираю я чи Сергій Пом’ян.
Іконогафічна майстерня «Небо на землі» (м. Миколаїв)
Кор.: Сприйняття вашого іконопису іншими: чи в цьому ви вбачаєте натхнення для праці майстерні? Який сенс для Вас має думка інших?
Отець Сергій: Безумовно, доступність і зрозумілість наших ікон для інших є для нас стимулом. Ми вважаємо, що ікона, як і все в Церкві, живе і розвивається. Тому ми хочемо бути зрозумілими. Думка людей для нас є дуже важливою, зокрема думка членів наших родин, наших духовних отців, друзів. Багато ікон народилося в результаті діялогу з людьми, які не належать до майстерні. Ми стараємося прислухатися до думок людей і бачити в їхніх словах промисел Бога щодо нас. Прикладом такої ікони є Богородиця, що зцілює, разом з предстоячими святими лікарями. Надихнув нас на цю ікону лікар-гомеопат. Таким чином постало багато ікон. На загал ми живемо переконанням, що нашою майстернею керує особлива місія, яка виражається певним відчуттям того, що потрібно робити саме нам. Церква навчає, що в раю нема ікон, ікони потрібні людям тут. Ціль ікони — бути містичним посередником, путівником на шляху до Христа. Якщо ікона незрозуміла, вона не виконує цього завдання.
Кор.: Чи можна говорити про розвиток іконопису в Україні? Зокрема, чи можна говорити про іконописну школу УГКЦ, УПЦ-КП, УПЦ (МП)?
Отець Сергій: Робити висновки в цьому питанні доволі складно, а водночас досить легко. Церква прожила досить короткий період часу в обставинах свободи: менше 20 років. За такий короткий час школи не формуються. Зрештою, якихось видимих спроб створити такі школи ми не спостерігаємо. Досвід нашої майстерні, звичайно, не є критерієм для того, щоб творити загальний образ розвитку іконопису в Україні. На практиці ми зустрілися з більшим упередженням до нашої діяльности з боку Церкви, ніж з реальною підтримкою. Сучасний стан справ характеризується тим, що до іконопису значно більший інтерес проявляють світські особи, ніж духовенство. Звичайно, храми розписують і ікони малюють. Але нам ідеться не про копіювання ікони, а про її відродження, про створення сучасної української ікони. Водночас є передумови вважати, що в Церкві, зокрема серед її провідників, появляються особи, які надалі сприятимуть розвитку ікони в Україні. Третього не дано: розвиток іконопису в Україні зумовлений ростом меценатства.
Богородиця «Ecclesia Catholica», майстерня «Небо на землі». Символічне зображення Вселенської Церкви. Богородицю з царюючим Богодитям обрамлюють світочі Східної та Західної Церков — преп. Серафим Саровський і блаж. Франциск Ассизький як представники розділеної на землі, але неподільної на Небесах Єдиної Церкви.
Кор.: Отче Сергію, що для Вас особисто відбулося в цьому акті спільного представлення своїх робіт у місті, яке вважається центром «унійної» Церкви, та ще й з іконописцем, що є членом цієї Церкви?
Отець Сергій: Виставка у Львові для нас є свідченням відродження ікони. Що там казати, ми переживали, як нас прийме Львів, чи відкриється перед нами. Але ікона як дар Божий, як дар Неба і цього разу стала свідченням любови й миру між християнами. Ікона не знає розділення, вона не знає того, що створили люди впродовж історії: суперечок, недовір’я, ворожнечі. Ікона всіх любить і всім дарує мир. Ми не побачили у Львові того, чим нас залякували. Коли ми повернулися, нам телефонували, запитувалися: Як вас прийняли, як сприйняли ваш іконопис? Наші відповіді на ці питання розвіяли багато негативних думок щодо взаємин між нашими церквами. Ну і звичайно — іконописець Іванка Крип’якевич-Димид: людина світлої душі й великого серця. Наша спільна виставка дала нам не тільки досвід пізнання ікони, техніки і традиції, вона подарували нам друга. Наша спільна молитва, спілкування, яке продовжується, вказують на місію ікони — нести Любов, Світло, Радість і Мир.
На жаль, ми не можемо приймати Євхаристію разом із греко-католиками, але ми можемо співпрацювати живо й реально. Питання, які стоять перед нами, можна вирішити через посередництво любови, єдности, братерства, взаєморозуміння. Для особливо стурбованих фактом розколу між Церквами ця виставка є нагодою пізнати реальну, живу єдність Церкви. Можливо, нам слід просто долучатися до тої дійсности, перед якою смертельні жала розколів безсилі.
.jpg)
