Підписи під зверненням до Глави УГКЦ про те, щоб зберегти монастир в Оранджвілі у власності Торонтонської єпархії УГКЦ, збирали як під собором святого Юра (УГКЦ) у Львові, так і під собором св. Володимира (УПЦ КП) в Києві. І в одному, і в другому випадку знаходилося чимало охочих поставити свій підпис на користь національно-церковної справи. І це, можливо, один із небагатьох моментів купівлі-продажу монастиря в Оранджвілі, який надає цьому, на превеликий жаль, конфліктному процесу, дійсно всецерковного значення.
14 січня остаточно набуває чинності акт продажу нерухомості монастиря в Оранджвілі Торонтонською Єпархією УКЦ Коптській Церкві. З наближенням цієї дати оптимістів, які вважать за можливе затримати монастир у власності УКЦ Канади залишається все менше й менше. Єпископ Степан Хміляр уже прийняв рішення продати нерухомість монастиря коптській громаді Торонта. У спеціяльному листі, розісланому в усі парохії єпархії, він докладно вияснив історію та усі фінансові подробиці цього питання, пояснюючи своє рішення небезпекою банкрутства єпархії. Українські парохіяни церкви в Оранджвілі, які не раз збирали кошти на її утримання, рішуче виступили проти рішення єпарха.
Вони зібрала тисячі підписів за те, щоб монастир не продавати, організувала молитовні акції біля єпархіяльної курії і написала кілька відкритих листів-звернень до свого єпископа владики Степана Хміляра із закликом не продавати монастирські приміщення. На підтримку парафіян виступили представники української інтелігенції у відкритому зверненні до Глави УГКЦ (Звернення було опубліковане у «Дзеркалі тижня»).
Українська історія монастиря розпочинається у 1999 року. У цьому році Торонтська єпархія викупила піж взяту у банку позику монастир братів-цистеріянці. Від так у монастирі поселилися кілька монахів студитів, у тому числі з України. Окрім молитовного чину, вони також співорганізовували літні богословські школи для студентів та семінаристів з України, інших мирян з діяспори. За кілька років довкола монастиря згуртувалася невеличка українська парафія. Але незадовго отці і брати студити виїхали до України. Відтак починається період випробувань громади церкви в Оранджвіл. Справжнім випробуванням для парохії стали останні 2 роки. Весь цей час продовжувався переговорний процес між єпископом та церковною громадою щодо перспектив продажу монастиря. Реалії такого нечисленного поселення українців у віддаленому від мегаполісів містечку не дали змогу змінити твердого рішення єпископа. Не може, нажаль, маленька парафія – «домашня» церква – утримувати дорогу заборговану нерухомість. Тут треба зауважити, що в мотивації противників продажу монастиря відбулося зростання воєдино двох аргументів: один має собі за основу реальність, другий – благе побажання. З моменту продажу монастирських приміщень реально існуюча церковна громада втрачає місце для молитви і єпархія втрачає місце для теоретично можливого, але реально неіснуючого монастиря. Коментуючи подію о. Іван Татарин, парох церкви св. Димитрія в Торонто, заявив «The Catholic Register»: «У зв’язку із цим продажем українська торонтонська єпархія вже є «поділена» і «це буде відчуватися ще багато років. Основа східної Церкви – це монаша духовність. Без монастирів східна церква не зможе існувати». Досвід як Католицьких так і Православих Церков у світі показує, що наявність монастирських приміщень далеко не забезпечує монастир новими покликаннями. Сподіватися, що у випадку із Оранджвілем станеться по-іншому, зокрема з огляду на те, що останній монах із монастиря виїхав два роки тому, треба мати дуже вагомі аргументи.
В кожному окремому випадку можуть бути знайдені рішення у площинах, які безпосередньо не пов’язані із приміщеннями монастиря в Оранджвіл. Відновлення взаємної довіри між єпископом та громадою дуже і дуже сприятиме цьому. Сподіваємося, що у «розпутуванні» гордієвого вузла «Оранджвіл» бути знайдена модель, яку можна буде застосувати у нових критичних обставинах тих чи тих церквоних інституцій. Обставинах, яких, правдоподібно, з часом ставатиме все більше і більше. Ця модель в цілому мала б запевнити, що банкрутство фінансове не спричинить банкрутства духовного. Прецінь мед п'є неспокій, а воду п'є мир.
Ігор Кисилевич