Київ був зворушений. Про цю подію говорили серед митців, політиків, бізнесменів. Хоча зовнішні ознака самої події не передвіщали нічого особливого. Патріярху Любомирові — 75. Скільки тих ювілеїв довкола нас! Святкувати себе, свої заслуги перед народом, свої переконання, свої здобутки — нічого нового. Участь у такого роду подіях для мене завжди є викликом. Єдине, що їх оправдовує — це те, що переважно ініціятиву в їх приготуванні бере на себе вдячне оточення.
Вдячність, щира і відверта, — це те єдине, що оправдовує пишноту, велемовність, натягнутість у часі святкувань. Ювілей Блаженішого зворушив, не побоюсь сказати, усіх, не через якийсь хитро-мудрий задум режисера, завдяки якому зменшилася проблемність жанру, але власне через самого Ювіляра, його слово, його поставу мудрого старця, його цілковиту «бездарність» поводитися задля належиться. Вершиною святкувань стало слово вдячности Патріярха, виголошене в Національній опері України у присутності Президента України, Голови Верховної Ради, Голови Уряду і десятків найвищих посадових осіб, діячів культури, служителів Церков. Коли я не знайшов цього слова в офіційному прес-релізі УГКЦ, спершу був здивований, однак щойно згодом зрозумів цілковиту справедливість рішення його не друкувати. Це слово треба слухати. Наявність новітніх засобів зв’язку робить це можливим. (Дуже заохочую прослухати — Промова Патріярха Любомира (1); Промова Патріярха Любомира (2)).
Стрижневе, як на мене, пояснення дару життя Блаженнішого Любомира дав владика Діонісій Ляхович у своєму ж таки виступі під час урочистостей: «Усі знають, що Блаженніший досконало спілкується на різних мовах. Але, я думаю, радше про дар — про харизму Святого Духа, яка дає можливість говорити мовою дитини, простої людини, молоді, старших, мовою політиків, державних провідників, мовою творців культури, науки; мовою Церкви. Це мова пророча, яка промовляє навіть тоді, коли мовчить. Його Блаженство говорить багато і пише багато, бо свого часу навчався мовчати».
У своєму короткому слові Блаженніший Любомир, здавалося б, просто дякував, що є звичайним при цій нагоді: коли дякують за присутність, то це означає, що вже треба йти додому, йде до завершення. Слово вдячности Блаженнішого стало маніфестом продовження чи радше — тривання життя, маніфестом динамічности життя, змінности поколінь, спадковости духовних дарів. Якщо б такого роду слово виголошував не Глава Церкви, то його цілком можна було б назвати програмним виступом. Витримане у пафосному, закличному тоні, воно завершується словами «Вперед, мóлоде України, вперед!» Мабуть, Блаженні ший залишився єдиним сьогодні в Україні широко знаним суспільним діячем, пафосний тон виступу якого, не входить у дисонанс із особою промовця. І це надихає. Бо коли прозвучить «Отче, у твої руки віддаю духа мого» (Лк. 23:46), то це не буде гра актора, але того, хто промовляє в імени свого життя. Ним проваджені, йому довірені можемо бути вірні Христовому Воскресінню.
Українське Патріярхальне Товариство в США вітає Ювіляра
Ваша Святосте, Блаженніший Патріярше Любомире!
Вітаємо Вас, наш дорогий Патріярше, з великими ювілеями. Ми дякуємо Всевишньому, що покликав Вас 75 років тому до життя і віри, 50 літ тому до священнослужіння, а в 1977 році зволив Вам прийняти хіротонію з рук Патріярха Йосифа.
Благодать Святого Духа спочила на нашій Церкві у поставленні Вас провадити її. Не всім є зрозумілим, що кожна помісна Церква є вселенська. Вона не має границь, як не мають границь П’ятдесятниця і Боговоплочення. Відзискання того ж самоправління, якого бажали отці Берестейської Унії, сьогодні є мотивоване в документах Другого Ватиканського Собору. Ви з послідовністю присвячуєте увагу в хіротоніях та ставленні на престоли епископів на поселеннях і провадите до поглиблення єдности і сокупности нашої Церкви.
Патріярхальне Товариство тісно пов’язане з Вами від часів св. п. Патріярха Йосифа. Не в одного є пам’ять зустрічей на різних святкуваннях у Римі та обговореннях заходів у церковних справах. Завдяки Вами представленої потреби нашого існування ми продовжуємо працю. Сьогодні в обмеженні сил будемо знову йти на виклик нашого часу, з’ясованого у Вашому посланні «Один Божий народ у краї на Київських горах». Низький уклін Вам, Ваше Блаженство, за Вашу відданість, батьківстьку опіку і благословення. Молимо Господа благословити Вас здоров’ям та кріпостю духа провадити нами довгі літа.
З синівською відданістю,
Ваші у Христі
Рома М. Гайда, Голова
Андрій Сороковський Леонід Рудницький
Редакція