Дехто трактує вибори Президента України як щось таке, що в один момент може змінити наше життя на краще; інші переконані, що вибори нічого не змінять. Здавалося б, нічого нового – давня суперечка оптимістів зі скептиками. Однак новим у сприйнятті саме цих виборів є загальне усвідомлення того, що зміни в суспільстві не можуть відбутися, поки не зміняться його громадяни. Це усвідомлюють як провладні, так і опозиційні сили. І це розуміння, як на мене, є тим велетенським материком, на якому може постати Україна як цивілізована европейська держава. Ця перспектива вже не виглядає захмарною. За останні роки в Україні виросла нова перспективна еліта, проте доля її сьогодні стоїть під питанням. Очікування цьогорічних виборів абсолютною більшістю громадян відбувається в роздумуванні: зламають цю еліту (фізично, підкупом або шантажем) чи ні. При цьому частина електорату сподівається, що її ця розправа омине.
Але вся історія Церкви і актуальне її навчання старається нас приготувати до радісного прийняття дару терпіння задля спільного блага. Вміщене у цьому числі “Патріярхату” Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицької митрополії УГКЦ “Якщо віддалиш з-поміж себе ярмо” з його роздумами про моральне та політичне здоров’я суспільства загалом і про стан душі кожного українського громадянина – це ще один славний текст, автори якого адаптують Христову науку до сучасної ситуації в Україні й підводять до важливого висновку: народ, який пережив метаною (зміну способу думання), тим самим уже здобув свою долю.
Силу готовности до змін на краще дає молитва, в якій радикальні позиції скептика й оптиміста переплавляються на свідчення християнина… Зустрівшись із цим свідченням, навіть найбільший грішник скаже: „Щасливий народ, що йому Господь — Бог його!“ (Пс. 143, 156).
