Виникнення монашества припадає в історії Церкви саме на той період, коли вона перестала займати упосліджене місце в Римській імперії. Ще вчора переслідувані, християни отримали змогу вільно сповідувати свою віру, а сама церковна структура почала зрощуватись із державним апаратом. Саме тоді з‘явились люди, які вбачали у втечі в пустелю єдиний можливий спосіб втілити в життя євангельський ідеал. Виникнення монашества в IV столітті стало сигналом наростання кризи в Церкві. Часи змінилися, і з певної пори чернецтво стало тим індикатором, який засвідчує міцне здоров‘я Церкви. Чому так сталося? Відповідь, як на мене, дуже проста: наше історичне, а відповідно й сьогоднішнє церковне буття, чи то східне чи західне, було сформоване переважно монашеством. Звідси і зворотний потяг людей до монастирів.
В останніх двох числах часопису «Патріярхат» (№4-5, 2009) відбувся обмін думками між представниками Української Греко-Католицької Церкви та єпископом Української Православної Церкви Київського Патріархату Євстратієм (Зорею) стосовно перспективи екуменічного діалогу між греко-католиками та православними, нащадками Київської Церкви. Позиція православного ієрарха, звичайно, не відображає всього спектру думок щодо греко-католиків, оскільки він представляє тільки частину українського православ’я, однак, його точку зору можна вважати есенцією «києвоцентричного» голосу православного середовища України, в тому числі й представників УПЦ МП, (позиція ж промосковської частини православ’я в Україні нам давно відома). Аналіз поглядів греко-католицьких богословів черговий раз засвідчує, що в лоні УГКЦ немає одностайності стосовно того якою повинна бути її екуменічна позиція.
На горі Афон, у Греції, є монастир, що зветься Есфигмену в якому, у свій час, прийняв постриг засновник руського монашества преподобний Антоній Печерський. А в XIV столітті його настоятелем був святий Григорій Палама. У 1965 році монахи цього монастиря розірвали єдність із Вселенським Патріархом Афінагором, який спільно з Папою Павлом VI проголосив недійсними анафеми східних і західних християн 1054 року. З того часу над монастирем майорить чорний прапор із написом «Православ’я або смерть», що став провідним гаслом православного радикального зилотства.
Ознакою росту людини чи будь-якої організації чи установи є її здатність аналізувати свої дії та вчинки. Усвідомлення того, ким вона є та до чого прагне. Не менш важливою складовою цього процесу є спроможність до критичного огляду пройденого шляху, виявлення помилок та відзначення позитивних тенденцій.
ХХ століття для українського народу це час особливих перемог і поразок. Як правило, всі вони зосереджені навколо єдинобажаного століттями змісту - «свобода». Сьогодні, дістаючи зі скрині української історії радісні та печальні моменти, ми часом схильні перетворювати наш світський святочний рік на свого роду церковні цикли зі своїми пасхальними та страсними тижнями. Святкові урочистості з нагоди Дня Незалежності зміняються днями жалоби за жертвами геноциду 1932-33 років, а після відзначення дати проголошення Четвертого Універсалу Центральною Радою, ми з сумом їдемо в Крути.
Розпочинати роботу на посаді головного редактора часопису із майже півстолітньою історією з одного боку легко, а з іншого - надзвичайно важко. Легко тому, що маю колосальну підтримку в особі колишнього редактора Петра Діду-ли, а також невтомної голови Патріархального товариства у США пані Роми Гайди та членів Редакційної ради журналу. Та й що тут казати, переймаю «все готове»: сформована концепція, налагоджена співпраця з авторами, часопис має своє «лице» в Україні та поза її межами. Говорячи сучасною мовою, «Патріярхат» - це вже «бренд».
Напередодні візиту важко було передбачити, як саме буде поводитися Патріарх Кирило та які послання він залишить українському народові. Окрім офіційних речників Московського Патріархату, всі аналітики сходилися на думці, що візит буде політичним, але ніхто не міг чітко визначити, що це буде і як.
Співпраця між конфесіями. Соціальні ініціативи. Церква і школа. Руйнації року.
У пошуку єдності Київської Церкви. УАПЦ, УПЦ КП: на шляху до чи від самоізоляції. УПЦ: вчимося самостійно ходити. Греко-католики: обмін думками як початок діалогу.
У Московській Патріархії все стало на свої місця. Патріарха і керівника цією структурою ми бачимо в одній особі. Шістнадцятим Патріархом Московським став глава Відділу Зовнішніх Церковних Відносин Московського Патріархату митрополит Кирило (Гундяєв).
Протягом Тижня молитов за єдність християн, який проходив з 19 по 25 січня 2009 року, мала місце унікальна за своїм змістом та важливістю для Католицької Церкви подія. У відповідь на лист глави «лефевристів» монсеньйора Бернарда Фелле, в якому він звернувся до Апостольської столиці від імені всіх єпископів Братства святого Пія Х, Конгерагація у справах єпископів Декретом від 21 січня 2009 року зняла екскомуніку, накладену на єпископів 1988 року.
