„Ми чекаємо кроків з боку Росії – як загін, який чекає команди кинутися в бій”; „Для вирішення проблем канонічної Православної Церкви в Україні необхідне рішуче втручання Росії в цю ситуацію” – ці цитати з виступу архиєпископа Львівського і Галицького УПЦ Августина на Всесвітньому російському народному соборі 4 квітня 2006 року в Москві представники архиєпископа намагалися колись спростувати. Сьогодні згадані цитати виглядають цілком вірогідними: нещодавний візит Патріарха Кіріла до України засвідчив, що заклики владики Августина було в Москві почуто.
Мета цієї статті не аналізувати недавню зустріч Кардинала Каспера з Патріархом Алексієм II у Москві, а поміркувати над тим, що слід робити далі. Проте, щоб читач знав позицію автора, я все ж дозволю собі кілька коротких констатацій.
Святкування 1020-ї річниці Хрещення Руси-України позначилося двома повенями: однією фізичною на Прикарпатті й Буковині, другою емоційною в серцях християн київської традиції. Здавалося, ці три дні щось перевернули в наших душах, і тепер настала пора уяснити, що саме.
19-21 жовтня цього року у м. Тернополі Федерація українських католицьких студентських та академічних товариств «Обнова» провела свій третій З’їзд, в рамках якого відбулась конференція «Місія «Обнови»: від покликання до втілення». Участь у конференції взяло близко 150 обновлян з України та з-за кордону. Гостями та доповідачами на конференції були: Блаженніший Любомир, Владики Василій Семенюк та Гліб Лончина, ректор УКУ о. д р Борис Гудзяк. Публікуємо текст виступу Мирослава Мариновича, президента Інституту Релігії та суспільства УКУ.
Ще донедавна те, що відбувалося з Україною, не можна було пояснити ніякими логічними схемами. Народ не міг вийти з дива, як помаранчева команда могла так бездарно програти навіть найпростіші шахові партії. Своєю чергою, неможливо було до пуття пояснити, чому її суперники так тупо домагалися примітивного реваншу, більше нагадуючи вуличних підлітків-забіяк, ніж серйозних державних мужів.
У селі Новосілках біля Сянока у Польщі, прощаючи в останню дорогу батька ректора Львівської духовної семінарії Святого Духа о. Богдана Праха, блаженної пам'яті Павла Праха, я почув дивовижну історію про покійного та його родину.
Швидкість, із якою український народ у своїй більшості засвоїв демократичні правила ведення виборів, вразила всю Европу. Це переконало Европейський Союз у тому, що «Україна і є в Европі», більше, ніж численні «мантри» українських політиків. Зрозуміло, що проблем на місцях іще чимало, однак кумулятивно, як держава, Україна зробила вагому заявку на вірність европейським принципам. Ідеалізм Помаранчевої революції здобув важливе практичне підтвердження.
Особливості суспільних завдань богослова починаються вже від моменту його фахової спеціялізації. Якщо майбутній педіятр готується лікувати недуги дітей, а майбутній хірург — видаляти пухлини, то на патриста не чекають особливі «патристичні» недуги суспільства, а на догматика — «догматичні».
Здається, мало хто помітив, що 4 лютого, у момент інавґурації нового уряду, на релігійному тлі України сталася одна знакова подія, яка потенційно може виявитися чорною плямою на білих шатах президентства Віктора Ющенка й уряду Юлії Тимошенко. Як повідомляє прес-секретаріят Патріярхії Української Автокефальної Православної Церкви, група молодиків, очолювана уже не молодим митрополитом Мефодієм Кудряковим, із застосуванням грубої сили захопила приміщення Патріярхії УАПЦ у Києві, редакцію газети «Наша віра» (редактор Євген Сверстюк), а також підпорядковані архиєпископові УАПЦ Ігорю Ісіченкові каплицю, офіс Українського центру візантиністики і патрології та крамничку релігійної літератури. Усіх присутніх там осіб, зокрема канцлера Патріярхії протоєрея Валерія Копійку, згаданого Євгена Сверстюка та його колегу Віталія Шевченка (обоє – колишні політв’язні) побили й брутально виштовхнули на сніг. З тих пір згадані приміщення контролює митрополит Кудряков, а охороняють його ті самі молодики, до яких краще не підходити на віддаль потенційного прийому карате.