Коментар до статті «Папа закликає…»

(«Патріярхат», ч. 4, 1983 р.)

Редакція вдячна о. Василеві Зінькові за його листа, який стосується статті у журналі «Патріярхат» за квітень 1983 р. під назвою: «Папа закликає український єпископат до єдности». Поміщуючи цю статтю, Редакція сподівалась, що буде якийсь відгук, хтось з читачів відгукнеться, але наші сподівання не здійснились, хоч, правда, такий відгук був, але його редакція одержала пізно. Шкодуємо, що цей відгук — лист так довго йшов, аж поки попав на редакційний стіл нашого журнала. Якщо б автор о. В. Зінько був вислав свого листа безпосередньо на адресу редакції, то він вже був би давно надрукований на сторінках «Патріярхату».

Незалежно від того, що лист довго йшов до редакції, зміст листа все ще актуальний, і тому повністю друкуємо його на сторінках журнала «Патріярхат».

На цьому місці бажаємо відмітити, що деякі завваження о. В. Зінька є слушні й правильні. Поруч з цим бажаємо підкреслити, що Редакція не мала і не має на меті якось знецінювати чин Отців-Василіян. Ми завжди намагаємось подавати інформації у добрій вірі, якщо вони відповідають правді, але не раз трапляються неточності. Звичайно, таке трапилось у згаданій статті, де було написано, що Василіянські Владики творять один антипатріярхальний фронт, що не відповідає правді, на що влучно звертає увагу автор листа, о. В. Зінько. Ніяк не можна зарахувати Владику Ніля, ні Владику Іннокентія, які поминають Патріярха Йосифа, як антипатріярхальників. Це тільки нам підказує, що можна поминати Блаженнішого Отця Йосифа патріярхом, і за це нікого не карають, і з приводу цього нікому не діється жодна кривда. Знову ж можна б з о. В. Зіньком посперечатись про те, що Василіянський Чин не бажає, щоб його члени не були єпископами, бо, мовляв, це послаблює сам Василіянський Чин. Тут можна б сказати, що це не зовсім відповідає правді. Але це в даному випадку не є зараз важливим. Тому тепер запізнаймось з листом о. Василя Зінька.

Редакція

Подаю нижче переклад з римського журналу «Іль Темпо». Журналіст ділить український єпископат на три частини чи групи: послідовники кардинала Сліпого в усьому та в цілому, група єпископів Чину св. Василія і третя група однаково віддалена від двох.

Звіт італійського кореспондента має ще й коментар, де говориться, що як інші, так й Василіянський чин тримає в центрі уваги передусім добро чина. Це переконання виростає з того, що, дбаючи про добро чина, дбається і про добро Церкви. «Насправді трапляється навпаки: дбання за обмежений гурт веде до витворювання з нього «елітарної кліки», до самолюбства, суперечного з християнським універсалізмом, до розпаду церковної структури й релігійного життя (стор. 10).

На це треба подати такий коментар:

1. Про ті групи подав інформацію чужинний журналіст. Він сам від себе цього не зробив, але хтось його поінформував. Він глибини справи напевно добре не знав. А ми постараємося дати насвітлення з іншого боку.
2. Я вже сорок два роки в чині і від першого дня мені втовкмачували в голову (і то діється понині), що василіяни мають бути «здібні помічники русько-католицьких єпископів». Як можна тоді йти проти головної точки виховання і напрямку? А тут не йде лише про василіянських єпископів, але саме «русько-католицьких»!
3. У минулому були, як це знає історія, непорозуміння між єпископами і чином. Але треба знати, що ці єпископи тоді майже в цілості були з чина. І як чин міг вести війну з василіянським єпископатом?
4. Треба знати/ що чин нерадо рекомендує своїх членів на єпископський сан. А це тому, що всі члени-клерики складають відповідну присягу не прагнути жодних гідностей ні всередині, ні поза чином. А до того чин на цьому губив, бо здібніші члени уникали того, й нерідко ще єпископ приєднував василіянську церкву собі на катедру.
5. Член чина, що переходить в єпископський сан, стає лише аґреґований чинові. А йому настоятель чина не може наказувати, лише радити. І знаємо, що колись (як і тепер) чин мав і має чимало клопоту саме із своїми єпископами. Про це чомусь ніхто не хоче думати.
6. Коли нині розглядаємо як цілість василіянських єпископів, то цей, ніби василіянський бльок, не є аж такий одноцілий. Знаємо дуже велику стриманість і обережність єпископа чи архиєпископа Ніла Саварина. Також чікаґівський єпископ Іннокентій іде на руку кардиналові Сліпому набагато дальше, як деякі невасиліянські єпископи.
7. Зрозуміло, що деякі чинники хотіли б, щоб василіянське єпископство аж надто себе виявило в льояльності до помісности, але владича второпність наказує це робити вміло й дискретно, бо що пасує кардиналові, то не пасує владиці!
8. А до якого ж тоді бльоку треба віднести єпископів з редемптористів чи й салезіян? Тільки помічається василіянський чин і його єпископів? А до якої групи зарахувати митрополита Максима чи й єпископа Михайла з Парижу або й єпископа Андрея, салезіянина з Буйнос-Айресу — Арґентіна?
9. Уважаю, що створювати «гетто» для василіянських владик виходить кривдяче, бо інші можуть мати свої чернечі зв’язки, тільки єдиний василіянський чин цього не сміє мати?
10. Такі погляди, на мою думку, копають ще більшу прірву між чином і громадськістю, яка аж надто часто не ставиться до справи критично. Громадськість «апріорі» приймає кимось диктовані тези, як це мало місце й тут, і то вже не один раз.
11. Набагато краще було б подібних «груп» не робити і придивитися до василіян дещо ближче. У чині є набагато більше свободи, як декому здається.
12. Зрештою, для того, щоб чин виконував своє церковне й українське завдання, він мусить мати членів, що прийшли до чину з добре зформованою українською національною і церковною свідомістю.

Ось кілька моїх приватних думок, як коментар до вищезгаданої статті.

11.4.83 РБ.

о. Василь Зінько, ЧСВВ

Поділитися: