Авдієнція в Кир Йосифа Шмондюка

Відмовляючи зустрічі з представниками мирян довший час Єпископ Йосиф Шмондюк аж на посередництво стемфордської поліції погодився привітати в своїй резиденції представників мирян 12 травня, 1971 року. Це сталося на кілька днів перед демонстрацією у Стемфорді, яка вже була тоді зголошена на поліції.

В складі делеґації були пані і панове: Р. Осінчук, В. Палідвор, М. Галів, Я. Щербанюк, Е. Піддубчишин, від Приятелів Укр. Кат. Університету М. Клячко, а від студентського Комітету Ю. Карпінський і Р. Купчинський. Разом з Єпископом Шмондюком був ще о. Монастирський, а у коридорі весь час була присутня чужа людина, не в мундурі.

Голова делеґації др. Р. Осінчук представивши присутних з’ясував сучасну церковну проблематику, ролю в ній організованого мирянства, та попросив, щоб Преосвященний сам зайняв становище до неї і також дав можливість висловитися кожному із делегатів. Він вказав на давні історичні права нашої Церкви, підтверджені декретами II Ватиканського Собору, схвалені «всенародним плебісцитом» під час тріюмфальної поїздки Верховного Архиєпископа по теренах Америки, та підписами 17-ти Єпископів на Синоді 4 жовтня, 1969 року. Так, продовжував Р. Осінчук, створився і діє зобов’язуючий усіх – ієрархію, священство та мирянство – самоуправний патріярший устрій Української Католицької Церкви з найвищими її органами: Синодом Єпископів і Головою Синоду – Верховним Архиєпископом.

На превеликий жаль наші Владики не виявили повного зрозуміння до таких важливих проблем Української Католицької Церкви, що рахуються на історичну міру. Деякі з них мовчали і мовчать досі, другі навіть протидіяли Синодальним постановам у правному, організаційному і літургічному аспектах. Відомо, що Митр. Сенишин не був присутнім на Синоді, а після нього діяв поза відомом Верховного Архиєпископа запрошуючи на ювілей десятиліття Митрополії Кард. Фюрстенберґа, змінюючи правила великоднього посту, та впроваджуючи на власну руку англійську мову там, де її не конечно треба було. Владики не спромоглися на якусь гідну реакцію на образливі виступи Кард. Тіссерана, Архиєпископа Касаролі, а тверді спроби Кард. Фюрстенберґа принизити нашу Церкву невизнанням нашого Синоду, і суґестією відбуття лише конференції Єпископів, без жадного формального значення, вони затаїли перед мирянами. Вони, Владики, дальше продовжують бути послушними Східній Конґреґації, тобто чужій владі, замість виявити льояльність і респект до власної влади: до Синоду Українських Єпископів та Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого. Мовчанка наших Владик на постійне втручання Східньої Конґреґації до внутрішних справ нашої Церкви після того, як вона згідно з законами стала церквою помісною, доводить Церкву до катастрофального упадку, і дозволяє Східній Конґреґації на її дальші незаконні виступи проти нашої Церкви, як ось номінація аж двох єпископів-помічників без консультації і порозуміння із Верховним Архиєпископом, або Синодом Єпископів. Це вже не тільки юрисдикційний конфлікт, а це просто нанесена обида нашій Церкві і народові.

Так як постанови нашого Синоду викликали колись велике піднесення і одушевлення серед народу, так ці останні кроки Ватикану викликали спонтанний спротив, гнів, образу, і вимоги мирян від Товариства негайної організованої протестної акції. Тому,що нас наші Єпископи називають часто «бунтівниками», заявив голова делеґації, то наш мирянський рух, зорганізований шість років тому і репрезентований Товариством за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви ніяк не думає бунтувати проти когось, але твердо стояти в обороні прав нашої Церкви і допомогти нашій Ієрархії сповнити засади самоуправи Української Католицької Церкви, єдности та ієрархічного завершення підвищенням Верховного Архиєпископства до гідности Києво-Галицького Патріярхату.

В дискусії забирали голос усі присутні делегати. М. Галів ствердив, що нема чого додавати до вже сказаного, лиш те, що акцію, яку веде наше товариство повинні вести наші Єпископи. Серед інших народів ці справи веде Ієрархія та священство. На жаль у нас того немає, і силою обставин за це діло взявся мирянський рух. Бесідник відмічує й це, що сам мирянський рух, очолюваний Крайовою Управою Товариства, свідомий того, що він не може бути вирішним у розв’язці тих питань про які йде мова, лише допоміжним чинником, але не мало важливим.

М. Галів дальше висловився, що не варто тепер говорити в площині хто винен за таку ситуацію, бо така розмова може нас лише віддалити. Натомість більш корисно буде ствердити існуючий стан, вказати на небезпечні феномени що є більш загрозливими як дехто думає, та знайти вихід і спосіб що зробити, щоб такий стан направити.

Преосвященний Йосиф у поденервованні переривав дискусію, мішав мову українську з англійською, застановлявся, а деякі факти ігнорував. Його відповідь можна схопити в ось таких точках:

1. Наш Синод не схвалив нічого. Єпископи підписали петицію до Папи і чекають на відповідь.
2. Наша Церква не має жадної самоуправи. Він не знає які права має Верховний Архиєпископ.
3. Папа – у нього – є найвищим чинником у релігійних і адміністративних справах нашої Церкви. Він дав порівняння відношення Американської Конференції Єпископів до влади Папи.
4. Папа не має часу усім відати, і тому у його імені діють всякі конґреґації. Запевняє, що Кард. Фюрстенберґ є приятелем нашої Церкви, про що він заявив йому під час візити 1969 року.
5. Папа має навал справ, і проблеми нашої Церкви не є в нього перші.
6. Нам треба молитвою і релігійним життям заслужити собі у Папи патріярхат.
7. Ми повинні вчитися із його послань, в яких він неоднократно виявив своє позитивне становище до нашої Церкви.
8. Він – Преосвященний – є також за патріярхатом, але він, знаючи що Папа має цю справу на увазі – чекає, і радив усім спокійно чекати.
9. Папа наіменував двох нових єпископів, і це законно. Він буде брати участь у свяченні і буде говорити святочне слово.
10. Він є за скликанням частіших єпископських конференцій для полагодження різних церковних справ. Як Блаженніший скличе конференцію – то він поїде. На Синод поїде лиш тоді, коли він буде скликаний за дозволом Папи.
11. На справу ініціятиви священиків за патріярхат – не дав жадного коментаря, але він, як єпископ, є проти такої акції.
12. На заввагу про це, що наша Церква заслужила собі на гідну відповідь Папи, /Купчинський покликався тут на численні жертви на Україні/, Владика сказав, що Папа не мусить рахуватися з тим, що хтось стратив життя, бо якийсь нарід зложив багато жертв. /Слід поденервовання/.
13. Його не інтересують жадні закиди вірних проти Митр. Сенишина. Можуть собі іти з ними до Папи, чи Конґреґації, або навіть до Верховного Архиєпископа. Одначе він у всьому радиться із Сенишиним.

Др. Осінчук навів факт, що коли по довгих відмовах Кард. Фюрстенберґ прийняв делегацію з Чікаґо в особах покійного вже проф. Б. Попеля, та др. Вітковського, то він їм сказав, що Ватикан має вже досить клопоту з малими церквами. Тому вони повинні вже вливатися в римо-католицькі церкви на місцях.

На авдієнції не дійшло до жадного вияснення поставлених справ, ані Преосвященний не подав ясно свого становища до помісности нашої Церкви. В 10-тій годині вечера він вже не бажав робити якихсь підсумків зустрічі, але не попращавшися з ніким – вийшов.

Поділитися: