Гідність особи крізь призму біблійних текстів. Урок для України

За всю історію людства було багато сказано і написано про гідність особи з точки зору філософії, етики
та релігії. Найкращі філософи і богослови дискутували про високу гідність людини. Утім кожне наступне покоління намагається знову переглянути і знайти новий вимір у цьому дослідженні. Терміна «гідність» ми не зустрінемо ні в Старому, ні в Новому Завіті. Біблійний текст вказує лише на високу цінність особи, говорячи про образ і подобу Божу. Християнство, базуючись на цих біблійних категоріях, розвинуло таке бачення: гідність особи – це щось притаманне людині від моменту її зачаття і супроводжує її впродовж усього життя аж до смерті.

Що таке гідність?

У цій статті, пильніше приглядаючись до двох біблійних уривків, хочу показати шляхи, якими кожна людина може піти: за гідністю – як Авраам і проти гідності – як Каїн. Але в кожному випадку Бог буде близько, щоб допомогти.

Отці Церкви – такі як Іриней Ліонський і Атанасій Александрійський говорили про гідність людини крізь призму обожествлення. Вони вважали, що кінцева мета, до якої людина прямує в часі свого життя це як переміна Христа на горі Тавор. За приклад вони ставили особу Ісуса Хрис- та, котрий є досконалою Людиною і Богом водночас.

Аналізуючи біблійний текст, не варто забувати визначення особи у Боеція (V ст.), адже воно вплинуло на розуміння людини та її гідності: persona est substantia individua rationalis naturae, тобто особа – це індивідуальна субстанція раціональної природи. На відміну від християнської парадигми античні філософи пояснювали гідність особи як щось таке, що потрібно осягнути. Людина повинна чинити подвиги і боротися, аби підтвердити свою гідність. Отже, гідність не є вродженою характеристикою, людина здобуває її в процесі життя. А тому, очевидно, здатна втратити свою гідність.

Християнське та філософське розуміння особи розвивали й наступні філософи: Еммануель Муньє, Макс Шелер, Габрієль Марсель. Едмунд Гуссерль та Серен К’єркегор. Вони також досліджували феномен особи.

Назва статті містить три ключові поняття: біблійні тексти, гідність особи та український контекст. Спільні мотиви текстів тема вибору, що стоїть перед особою, та відповідальність за вибір; проблематика смерті та самопожертви.

Історія Авеля і Каїна

Аналіз біблійних текстів пропоную розпочати з Буття 4,1-16.1.

Народження Каїна супроводжується словами Єви: «я придбала людину» (W). Автор тексту порівнює творіння людини Богом із народженням дитини. Коли в тексті мовиться про Авеля, то акцентується на тому, що він був пастухом, як і більшість патріархів (Авраам, Яків) чи цар Давид. Натомість Каїн обробляв землю, як і Адам. Авель, молодший брат, представлений у книзі Буття як вибраний, бо Господь приймає його жертву. В Старому Завіті часто зустрічаємо розповіді про молодшого брата, котрий є здібніший від старшого (Ісаак та Ісмаїл, Яків та Ісав, Єфраїм та Манасія, Давид – наймолодший із синів Єсея).

Зав’язка історії розпочинається під кінець року, коли потрібно збирати врожай. Брати приносять жертву Богу наприкінці сільськогосподарського року. Каїн – плоди, Авель – первістки та найкраще зі сво- їх стад. Важлива річ: жертва Каїна в тексті не оцінюється, не згадується, що це перші плоди чи найкращі. Як наслідок жертвоприношення братів Бог вчиняє різні дії: на Авеля і його жертву споглянув, а на Каїна і його жертву не споглянув.

Існує декілька версій, чому не була прийнята жертва Каїна:

1. Господь віддає перевагу пастухам, а не землеробам (Г. Гункель), хоча Адам теж працював на землі (2,15).
2. Жертви тварин приємніші Богові, аніж плоди землі (Дж. Скінер, Б. Джейкоб), але, згідно із законом, дозволено жертвувати плоди землі.
3. Божі мотиви є незбагненними: вподобання жертви Авеля вказує на таємницю божественного вибору (Г. фон Рад, Ф. Голка, К. Вестерманн).
4. Під впливом Послання ап. Павла до євреїв (11,4) «вірою Авель приніс Богові кращу, аніж Каїн, мотиви братів жертву», отже, мотиви братів щодо жертви були різні, про що знав лише Господь (Ж. Кальвін, А. Діллманн, С. Драйвер).
5. Різне ставлення до культу, що, відповідно, відбилося на якості жертви. Каїн жертвує лише плоди ріллі, Авель – найкраще зі своїх стад.

Буття 4,6-7 описує діалог між Богом та Каїном. Вірш 7 досить складний для розуміння: «Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати». Деякі дослідники вказують на таке його значення: Каїн, як первенець, має особливу відповідальність у культовому служінні. І якщо виконує його добре, то матиме привілеї, пов’язані з його первородством. Каїн гнівається, проте не вказаний об’єкт його гніву. Здається логічним, що його образа націлена на Бога. Каїн із ним розмовляє, а свій гнів переносить на Авеля. Хоча двоє братів були в однаковій ситуації – кожен був свобідний вибрати власну жертву, що й зробив.

Далі «на сцені» бачимо лише двох братів: Каїна та Авеля. Не випадково у тексті «Каїн напав на Авеля» під- креслене словосполучення «брата». Дія відбувається у полі. Єврейський текст вказує на пасовища – місця, далекі від людей, де на допомогу ніхто не зможе прийти. Це підкреслює певний задум та умисел Каїна. Термін «убив» застосовується щодо безжального насильства з боку приватних осіб. У випадку Каїна вбивство підсилене відчуттям несправедливості, а також спробою са мостійно відновити справедливість.

Розповідь продовжується досить невимушено запитанням Господа «де брат твій». Воно є радше риторичним, бо так Бог закликає Каїна стати на шлях відповідальності. У розмові з Богом після гріхопадіння навіть батько Каїна, Адам, казав правду. Натоміть Каїн говорить неправду і водночас намагається віджартуватися, мовляв, він не сторож брата свого. Авель був пастухом, тож відповідь Каїна можна перефразувати, беручи до уваги єврейський корінь : «Хіба я пастиму пастуха?». Тобто Каїн свою відповідальність заперечує незнанням, а потім повністю її скасовує.

Cамопожертва Авраама стає не лише основою порятунку Ісаака, але й навчає, що без цього власної гідності не зберегти. Цей спосіб розвитку подій кардинально відрізняється від того, який бачимо у випадку з Каїном та його братом. Наміри Каїна та Авраама різні, проте ціна однакова – життя особи. Каїн упевнений, що брата потрібно знищити, а Авраам бажає порятувати. Цю різницю треба запам’ятати.

В історії України довіру до особи затирали планово й методично. Це почалося задовго до двох світових воєн, жорстоко проявилося в часі Голодомору і «червоного терору». Всі ці події переконали людину в тому, що довіряти іншому не варто, що цінність особи існує до того часу, допоки існують спільні інтереси. Тому здатність вийти поза себе і довіритися іншому повністю затерті, хоча й трапляються моменти, коли ми ненадовго здатні звільнитися від страху. Увесь наш народ зранений, епоха незалежності не принесла зцілення. Свою соціальну пам’ять ми не зцілювали, а заповнювали героїчними міфами про незламних борців або історіями про поразки і втрати. Навіть сьогодні більшість переконана, що довіряти іншому не варто, бо він зрадить. А такий спосіб думання вказує на те, що і я теж готовий до зради та підлості.

Сподіваюся, богослови мене не засудять, але українцям свою гідність ще треба виборювати і встановлювати. А для цього важливо зрозуміти різницю між «пам’ятати» та «виживати». Виживати – це не забути, а протистояти забуттю. Жоден із нас не залишив минулого позаду, бо минуле є в теперішньому. Запитаймо себе: що сильніше – теперішнє чи минуле? Якщо минуле перемагає теперішнє, то теперішнє стає частиною минулого – так неможливо жити. Тому в Талмуді заборонена тривала жалоба. В єврейському розумінні Шекіна (божественна присутність) не може перебувати в особі, що плаче і є в жалобі.

о. д-р Роман Островський

Поділитися: