Додаткова інформація
| Amount Type | 50 ₴, 100 ₴, 150 ₴, 200 ₴, Інша сума |
|---|
Відвідини Первоієрарха Помісної Української Католицької Церкви Блаженнішого Кир Йосифа проминули і скоро забудуться, але не можна забути мудрих та глибоких змістовних думок, які він сказав у своїх проповідях.
Зібрані і видруковані ці поради й вказівки повинні стати напрямними у родинному і громадському житті української спільноти в діяспорі і на рідних землях. Це необхідно, щоб надальше існувати як нація і осягнути свою мету — незалежність.
Як добрий пастир своєго стада він, в журбі за долю народу, на підставі великого знання та довголітнього досвіду дає йому поради, що робити, щоб не пропасти в розсіянні та під гнетом окупанта на рідних землях. А ці поради можна висловити у таких ідеях:
- Національне об’єднання усіх українців і руснаків, бо… «Це велика історія, яка нас єднає, і не в назві справа. Ми один народ і того ми повинні держатися».
- Релігійне об’єднання: «Я сорок років студіював справу Української Церкви з богословського і теологічного боку і мушу Вам сказати — я не найшов причини до різниці. Ми мусимо пам’ятати, обов’язок наш, для добра нашої Церкви, нашого Народу, ми мусимо зійтися разом і бути одне.»
«Одне, що може нас з’єднати — це Церква, яка знайшла свій аргумент — патріярхат. Патріярхат єдиний може нас спасти.»
- Удержання своєї індентичности і національної свідомости найбільше його болить і він багато разів до цього питання повертається:
«Чому відрікатися свого, коли ніхто того не вимагає?»
«Чую, що в наше церковне життя вводиться тут двомовність. Не діліть на двоє, бо тим не задоволите ні одних ні других. Молодим треба передати своє в цілості. Скільки наших, на жаль, соромляться своєго обряду, бо його не знають і не розуміють. Є такі, що соромляться своєї історії, своєго минулого, бо його не знають»…
«В часі моєї подорожі я мав і гіркі переживання. Я мусів слухати, як мати-ігуменя з Закарпаття говорила до мене по англійському, бо її церковні зверхники не дозволили розмовляти гарним лемківським говором. Це наша траґедія і наш сором! Я завтра можу замкнути очі, але для мене важне, щоб мій народ жив»…
«Не покидайте тієї (української) Церкви і того (українського) Народу, будьте добрими християнами і добрими українцями. Це велика честь бути українцем і таким себе називати»…
- Виховання молоді: «Головне ваше завдання є виховати ваших дітей, щоб вони не соромилися віри і не пропали. Молодь повинна плекати релігійні і моральні ідеали — пізнавати Бога, свій нарід, та вивчати рідну мову.»
- Піднесення культурного рівня нашої громади — бо: «Інтелігенція це еліта, це мозок народу. Пам’ятайте про освіту й науку. Розбудовуйте рідну науку, хоч помало, але постійно.»
«Поглиблюйте своє знання, бо наука це сила.»
- Розбудова української науки: «Наукові праці, музеї, архіви та високі школи це те, що нам потрібно. Молодь повинна студіювати на Катедрах Українознавства — вивчати там добре українську мову, історію і культуру, а потім включатися в американське політичне життя; там, за прикладом українців у Канаді, промощувати шлях до високих державних урядів і в них здобувати приятелів для ширення правди про Україну і її нарід, що є в боротьбі за остаточне визволення з чужої кормиги.»
- Єдність: Громада може чудо створити, але треба вміти її з’єднати. Наша громада це велика сила. — Йдеться про те, щоб вона була виявлена для справи Церкви і для народу, а не пішла на услуги чужим, або для задоволення особистих потреб і амбіцій.»
- Патріотизм: «Багатство і достаток не є ціллю, а лиш засобом. Духові вартості є найбільшим скарбом людини а її щастям є служіння Богові і Батьківщині.»
Це в скороченні зібрані провідні думки із проповідей-наук Блаженнішого Кир Йосифа, які він попередив зверненням до нашого сумління словами: «Я не приїхав за вашими грішми. Я приїхав по ваше серце… Я приїхав щоб ця хвилина стала могутньою силою нового здвигу». А закінчив зазивом: «Перед нами велике майбутнє. Перед нами також і непевність нинішньої всесвітньої ситуації; а до неї український нарід мусить також заняти становище. Він нині вже є в тій силі, що може піднести свій голос і впімнутися за свої давні історичні права»…
У всіх місцях побуту Блаженнішого Кир Йосифа, його вітали тисячні маси народу на чолі зі своїми владиками, які у привітах заявляли свою льояльність і піддержку ідеям їхнього Верховного Архиєпископа, або як деякі з них висловлювалися, фактичного Патріярха.
В Едмонтоні — владика Ніль говорив… «День 23-го грудня 1963 р. виявив, що Українська Католицька Церква творить окрему канонічну одиницю зі своїми питоменними правами, привілеями, літургією та богословською спадщиною, нарівні з усіми патріярхами Сходу, а її речником є Верховний Архиєпископ. І тому Верховний Архиєпископ уже на третій сесії ІІ-го Ватиканського Собору заняв відразу місце по кардиналах і патріярхах, ще заки сам став кардиналом. Звільнення з 18-літньої каторги, внесок піднести києво-галицьку митрополію до гідности патріярхії й офіційне проголошення Блаженнішого Верховним Архиєпископом, єдиним цього роду в цілій Католицькій Церкві, все це сталося упродовж одного 1963 року. Всі ці три згадані несподіванки відразу зарисували український церковний моноліт, що зовсім природньо скристалізується канонічним оформленням в українську патріярхію. А наріжним каменем цієї монолітньої будови має стати сама особа Блаженнішого Верховного Архиєпископа, Первоієрарха Української Католицької Церкви Кир Йосифа Сліпого.»
Однозгідність думок висловив Філядельфійський Митрополит Амврозій Сенишин, вітаючи Кир Йосифа такими словами: «Теперішні відвідини Кардинала Йосифа по громадах українського розселення мають на меті скріпити єдність та зберегти релігійну і національну свідомість тих громад для Української Церкви й Українського Народу. Де згода — там перемога, повинно бути загальним гаслом у дальшій нашій діяльності. Молімо Всевишнього, щоб допоміг українським єпископам, при помочі мирян, виконати наші завдання і щоб дозволив Кир Йосифові вести нас до наміченої мети, щоб нашу Церкву завершити патріярхатом і щоб наш Верховний Архиєпископ став Патріярхом Йосифом 1-им.»
Знова єпископ Йосиф Шмондюк у своєму привітальному слові підчеркнув, що «Українська Католицька Церква ступила на початок нової ери, яка має принести завершення великої будівлі нашої Церкви створенням патріярхату. На цьому шляху в змаганні за формальне визнання фактично існуючого вже патріярхального устрою потрібна тісна співпраця церковних чинників з вірними».
Рівнож владика Ярослав Габро, закінчуючи свій привіт у Детройті, висказав бажання: «щоб ми під час чергових відвідин вітали Блаженнішого вже як формально визнаного Патріярха Української Католицької Церкви.»
Владика Ізидор Борецький, підчеркуючи важливість співпраці обох митрополій Української Католицької Церкви — канадійської і американської — для справи Української Помісної Католицької Церкви, відзначив заслуги американської митрополії, а особливо Митрополита Амврозія в заходах до звільнення з заслання Верховного Архиєпископа, «патріярха наших душ», «якого екзархія сьогодні охоплює не тільки українські землі, але поширилася на вселенну Україну в діяспорі.»
Вітали Блаженнішого рівнож представники мирян і делегати світських організацій та товариств, які у своїх привітах уживали переважно титул «Патріярх» і запевнили свою відданість Українській Помісній Церкві та її Синодові під проводом Патріярха Йосифа І. Це відзначив Ню Йорк Таймс у звідомленні: «Українські католики східнього обряду віддали емоційний та бурхливий привіт Йосифові Кардиналові Сліпому» «Куди б він не пішов, натовпи вітали Кардинала як “Патріярха”, доказуючи цим бажанням українських вірних добути для своєї малознаної у світі спільноти півавтономного статусу Патріярхату»…
Ідея патріярхату вже загально принята і зараз, як сказав владика Йосиф Шмондюк, «на цьому шляху у змаганні за формальне визнання фактично існуючого вже патріярхального устрою потрібна тісна співпраця церковних чинників з вірними».
Ідучи за вказівками Блаженнішого Кир Йосифа не тільки вдержимося як окрема етнічна ґрупа, але з «малознаної у світі спільноти», (як це пише Ню Йорк Таймс),станемо рівноправною і знаною нацією.
Поділитися:
