Керрол, М., Керрол, К. Бог створив динозаврів. Безліч динофантастичних ілюстрацій та фактів / пер. з англ. Ксенислава Крапка ; іл. Хєсус Сотес. – Львів : Свічадо, 2024. – 64 с. – ISBN 978-966-938-755-4.
У видавництві «Свічадо» побачив світ український переклад дитячої книги про динозаврів від Майкла Керрола і Керолайн Керрол. Автори – не дилетанти, в їхньому доробку низка науково-популярних та науково-фантастичних книг на тему палеонтології, геології та астрономії, опублікованих у науковому видавництві Springer або на замовлення NASA. Однак чи вартий окремої згадки друк чергової книги про динозаврів? Скільки їх було видано! Та все ж книга Керролів вирізняється з-поміж них, що помітно з назви – «Бог створив динозаврів».
Є думка, що християнин неодмінно має заперечувати теорію еволюції та вірити в появу Всесвіту якихось сім-десять тисяч років тому за шість діб. Таке уявлення поширилося завдяки сумісним зусиллям вірян і атеїстів. Ті християни, котрі дотримуються «теорії молодої Землі», доволі активно залишають коментарі в соціальних мережах, діляться своїми поглядами в блогах, публікаціях, час від часу привертають увагу судовими процесами проти викладання теорії еволюції в школі. Внесок радикально налаштованих атеїстів зумовлений спрощенням історії науки до протистояння з релігією із таким висновком: вірянин не може дотримуватись наукових поглядів. Так сумісними зусиллями вірян, атеїстів або й звичайних псевдонаукових блогерів нав’язується потреба вибору: або ти віриш у Бога, або в динозаврів та еволюцію загалом.
У кожному з перелічених поглядів легко знайти слабкі місця. Неможливо буквально сприймати весь текст Біблії, треба визнати, що частина є метафорами. Слова Ісуса про Марію як матір апостола Йоана (Йо. 19:26) не означають, що Богородиця дійсно вдруге стала матір’ю. «Шість днів» творення світу необов’язково трактувати як шість діб по 24 години, про що говорив ще блаженний Августин і багато хто після нього.
Слабкість позиції тих атеїстів, які вважають, що науковець обов’язково повинен бути осторонь релігії, полягає в тому, що такий підхід суперечить історичним і сучасним реаліям науки. Якщо послідовно дотримуватися цієї вимоги, доведеться викреслити зі списку науковців багатьох видатних дослідників – як із минулих століть, так і наших сучасників – лише через їхню релігійну віру. А якщо вже мовиться про «очищення науки» від будь-яких світоглядних позицій, то логічно доведеться заперечити наукові здобутки й тим фахівцям, які, попри високий професійний рівень у своїй галузі, водночас дотримуються псевдонаукових уявлень у інших сферах. Така логіка призводить не до очищення науки, а до її штучного й вибіркового звуження.
Гасло «Або віра в Бога, або еволюція!» можна уявити як яскравий рекламний щит, що тримається на двох хистких опорах: з одного боку його підтримують деякі віряни, з другого – радикальні атеїсти. Обидві сторони подають це як безальтернативний вибір, але така дихотомія є поверховою і маніпулятивною. Слабка опора залишається непоміченою, оскільки увагу привертає провокативне гасло на банері. Як і будь-яка реклама, вона апелює не до раціональності, а до емоцій, тому легко вкорінюється у свідомість.
Ті, що вже прийняли цю позицію, зазвичай не прагнуть глибших аргументів, бо звикли до спрощених схем, тому важко піддаються переконанню. Замість намагатися їх «перемогти», значно важливіше звернутися до тих, котрі ще формуються в своєму світогляді. Передусім до молоді. Саме їй варто пояснювати, що теорія еволюції – це наукова концепція, яка не суперечить вірі в Бога, а також не є змовою «атеїстів» чи «язичників».
До речі, твердження «Дарвін – язичник (насправді ні. – Авт.), отже, не треба приймати його теорію» я прочитав у книзі московського священника, який фанатично тримається календарної системи, впровадженої язичником Юлієм Цезарем.
Є чимало якісних книг із природничої історії Землі, розрахованих на різні вікові категорії. Проте більшість із них оминає згадку про Бога, що для частини християн стає підставою ставитися до таких видань із недовірою – мовляв, це чергова ланка у «змові вчених» проти віри. В цьому контексті особливо бракує книжок, де наукове розуміння еволюції поєднується з християнським баченням творіння як складової Божого задуму. Таких видань украй мало.
Саме тому вихід книги Керролів українською став неабиякою подією. На перший погляд вона може не вирізнятися з-поміж безлічі книг про динозаврів, однак її зміст справді унікальний. Книга, науково інформативна й водночас богословсько виважена, стане цінним ресурсом як для християнських родин, так і для вчителів. Особливо в тих ситуаціях, коли діти ставлять запитання або висловлюють сумніви на кшталт «це все неправда, бо в Біблії написано інакше».
Пізнавальна книга Керролів, яка розповідає про доісторичні рептилії, є цілком пристойним виданням, що не дивно, адже автори мають значний досвід у сфері науково-популярної літератури. Найпомітніша наукова похибка стосується не тексту, а однієї з ілюстрацій: художник помилково зобразив гомілковостопний суглоб археоптерикса вивернутим незрозуміло куди. Однак ілюстрацій у книзі дуже багато, тому одна-дві ілюстративні неточності не псують загального враження.
Що ж до тексту, то єдина фактологічна неточність – рік відкриття латимерії вказано як 1939-й, хоча насправді її вперше виявили в 1938-му, а описали в наступному році. Ще одна дрібна неясність стосується формулювання «олігокіф був травоїдним цинодонтом, подібним до ласки». Ймовірно, мається на увазі схожість у розмірах, адже за будовою тіла та способом життя олігокіф істотно відрізнявся від хижих ласок.
Втім ці дрібні неточності навряд чи серйозно вплинуть на загальне враження від книги або на знання, які здобуде читач. А здобуде він їх неодмінно, навіть якщо вже давно цікавиться палеонтологією. Для мене, приміром, несподіванкою стали згадки про релігійні переконання деяких палеонтологів, зокрема Боба Бейкера та Стіва Брусатте. Останній добре знаний серед шанувальників доісторичних істот – як віруючих, так і атеїстів – завдяки своїй популярній книзі «Злет і падіння динозаврів».
Книга «Бог створив динозаврів» поєднує палеонтологічні факти з релігійним контекстом. На мою думку, наукова частина тут сильніша, аніж богословська. Найкращим прикладом вдалої релігійної інтеграції є невеликі вставки з біблійними віршами – цитати підібрані доречно і вдало резонують із темою навіть попри те, що написані понад дві тисячі років тому. Натомість авторські молитви, які також трапляються в тексті, звучать слабше, що цілком очікувано, але контраст між ними та біблійними уривками відчутний.
Уся структура книги спрямована на те, щоби подати еволюцію як частину Божого задуму творіння. Це зроблено здебільшого виважено, через добре розміщені зауваги. Проте де-не-де автори перестаралися. Наприклад, речення «Тепер учені вважають, що багато, а може, й усі створені Богом тероподи, ймовірно, мали якесь пір’я» може ввести в оману. В дитини може виникнути враження, що науковці вважають тероподів створеними Богом, хоча насправді це твердження не є частиною наукового консенсусу. Серед учених є як віруючі, так і атеїсти, і наука як така не займає позиції щодо релігійних тверджень.
Попри те, що релігійний компонент книги ще можна вдосконалювати, спроба поєднати християнський світогляд із палеонтологією дала несподіваний і цінний результат – ефект, якого зазвичай бракує іншим виданням про доісторичних тварин. Більшість популярних книг цієї тематики зосереджуються на тому, щоби вразити читача окремими фактами, як-от
- динозаври зникли через метеорит;
- птахи – це також динозаври.
Однак достатньо кількох логічних операцій, щоби побачити суперечність: якщо птахи – це динозаври, а вони пережили катастрофу, то виходить, що метеорит знищив не всіх динозаврів. Тобто ситуація значно складніша, ніж її зазвичай описують. Керроли не просто повторюють загальновідомі факти, а пропонують глибше бачення. Вони визнають роль метеорита, який, за поширеною версією, впав на Землю близько 66 мільйонів років тому й спричинив масове вимирання. Але, на відміну від багатьох інших авторів, акцентують на тому, що серйозна екологічна нестабільність почалася ще до цієї катастрофи внаслідок глибинних змін у самій екосистемі планети. В науці це явище називають біоценотичною кризою – періодом, коли різко порушується баланс у співіснуванні різних видів живих організмів. У такому підході метеорит постає не як єдина причина, а як частина складнішої картини.
Це додає всій розповіді глибини й несподіваної актуальності. Біоценотичні кризи постають не просто як щось з доісторичних часів, а як нагадування про крихкість життя й сьогодні. З книги легко зчитується: загрози можуть приходити не лише з космосу, а й зсередини – від самої планети, а іноді й від нас самих. Автори не обмежуються натяками, а двічі прямо кажуть про відповідальність людини за стан довкілля. І це звучить переконливо, бо підкріплене контекстом цілої історії про життя, яке вже не раз балансувало на межі зникнення.
У сучасних науково-популярних текстах часто звучить теза, що людина нічим не відрізняється від інших живих істот. Проте інтуїтивно ми відчуваємо, що це не так. Наші емоції, вчинки, моральні очікування – все свідчить про унікальність людської особистості. І хоч у публічному просторі стало моветоном говорити про винятковість людини, в житті ми не поводимося так, ніби всі істоти рівні. Ми не засуджуємо тигра за жорстокість, але засуджуємо людину за те саме. Навіть у любові до тварин виходимо з людських уподобань: ми любимо котів і собак, але не виявляємо милосердя до кліщів чи гельмінтів на наших улюбленцях.
Спроба прирівняти людину до інших організмів є наслідком атеїстичного сприйняття еволюції. Якщо вважати, що еволюція – це єдина реальність, тоді й справді не існує «вінця»: людина – не краща за крота, фіалку чи туберкульозну паличку. Але це лиш одна частина правди. Для християнина еволюція – не синонім, а тільки один із етапів чи складових Божого творіння. Творіння, на відміну від еволюції, охоплює все: не лише живих істот, а й воду, повітря, каміння, ангелів. І хоча еволюція не має вінця, творіння – має. І цим вінцем є людина, покликана не просто існувати, а й відповідати.
Це розуміння лежить в основі того, чому автори книги «Бог створив динозаврів» наполягають на відповідальності людини за творіння. Вони не бачать людину як випадковий продукт еволюції, а як істоту, якій у межах Божого задуму довірене особливе завдання. З цієї особливої ролі й випливає наша відповідальність.
Цей дар – бути вінцем творіння – вимагає відповіді. У біблійній притчі про таланти описані два варіанти: можна закопати талант у землю, а можна його примножити. В нашому випадку «закопати в землю» – це буквальна метафора: вкрити планету бетоном, сміттям, токсинами. Натомість відповідальне використання таланту – це створення довкілля, в якому добре жити: з чистою водою, повітрям, різнотрав’ям та співіснуванням із тваринами.І саме це робить книгу «Бог створив динозаврів» по-справжньому християнською, відмінною від більшості подібних видань.
Леонід Горобець
