Hезалежна система оцінювання знань (НСО3) учнів вирівняла можливості вступу поодиноких осіб до вузів. Умовою отримання доброї вищої освіти дотепер було матеріальне становище батьків. Введення НСО3 стало, можливо, першим дуже реальним ударом по корупції в Україні. Свого часу вже було застосовано чимало різних схем відслідковування хабарників, з показовим карним процесом одного-двох пійманих на гарячому, але насправді всі ці заходи не давали реальних результатів: і далі послаблювався контроль, збільшувалась масштабність хабарництва. Очевидна річ — якщо є бажання хабаря отримати (дати) — жодні контролюючі схеми не спрацьовують.
Якщо початок своєї професійної кар’єри особа розпочинала з хабаря при вступі до університету, то очевидно, що це не могло минати безслідно. Хабар ставав часткою професійної кар’єри, оскільки де-факто став умовою її реалізації. Незалежна система оцінювання знань в реальності дозволила упіймати відразу двох зайців: з одного боку, створена цілком прийнятна, прозора схема вступу учнів до університетів за результатами незалежного тестування, з іншого боку, підтримано викладача школи, чий фатально занижений соціальний статус в найбільшій мірі відбивався на «якості» суспільних процесів молодої української держави. Тепер батьки, які хочуть підвищити рівень знань своїх дітей, звертаються насамперед до викладачів у школі, і насамперед до авторитетних фахівців у своїй галузі. Таким чином фаховість, педагогічний хист, врешті-решт любов до дітей отримують заслужену нагороду. Очевидно, що тут ще далеко не все так гладко і просто: окремі далеко не все так гладко і просто: окремі факультети створюють додаткові вступні іспити, на яких подекуди і далі процвітає корупція. Але оскільки загальна картина вступу до вищих навчальних закладів якісно міняється, маргіналізація закладів, які продовжуватимуть застосовувати корупційні схеми, відбуватиметься значно швидше (через ігнорування процесу якісного відбору кращих студентів).
Однак попри всі очевидні позитиви, що дає незалежна система оцінювання знань, можемо все ж констатувати, що в Україні ми все ще перебуваємо на самому-самісінькому початку переосмислення суті університетської освіти, її цілей і мети. Адже вища освіта й далі серед загалу трактується як засіб володіти, керувати іншими, здобувати посаду, як чинник, що дозволяє при мінімальних трудових затратах отримувати максимальний прибуток. Розуміння вищої освіти як засобу, що дає кращу нагоду служити ближньому, перебуває все ще в зародковому стані. Жодна з політичних партій в Україні у своїх передвиборчих програмах навіть не формулює це як завдання. Сьогодні перед усіма українськими університетами (зрештою, не тільки українськими, а також і більшістю університетів Західної Європи та Північної Америки) стоїть одне глобальне питання: як, не затративши університет як місце фахового вишколу, придбати його ще й як середовище формації особистості?
Як шукають відповідь на це питання університети Канади, читайте в наступному матеріалі.
Леонід Ковтюк
