У статті «Обнова чи омана» («Патріярхат» ч. 3, 2008) передано в скороченні частину доповіді Патріаршого Мітрата, д-ра Івана Гриньоха, яку він виголосив 10 листопада 1973 року в Новому Йорку. Радше не пов’язано з доповіддю, в одному реченні згадано подію, преважливу в історії Української Католицької Церкви — урочисте проголошення Патріярхату. Я цитую: «Отець д-р Іван Гриньох вперше проголосив титул «патріярх» під час Літургії в церкві Святої Софії в Римі». «Проголошення» — це формальна дія, яка дійсно мала місце, але не в соборі св. Софії, а в базиліці св. Петра. Я мав щастя бути не дальше десяти метрів від престола, коли це сталось, і вважаю моїм обов’язком передати це, що бачив і чув, грядучим поколінням.
З уваги на важливість встановлення Патріярхату Української Католицької Церкви не тільки для українців-католиків, а й для нашого народу в цілому, дозволяю собі розповісти про цю подію, починаючи від загальновідомого факту. Ісповідник Віри, митрополит Йосиф у своїй промові на II-му Ватиканському Соборі видвинув домагання признати автокефалію Української Католицької Церкви через встановлення Патріярхату. Отці Церкви відповіли оплесками, що за традицією Вселенської Церкви означало апробату. На жаль, в пособоровому періоді провід Римської Церкви «призабув» про рішення Отців Церкви, що привело до боротьби Святішого Отця Йосифа Сліпого з Ватиканом. Його домагання на синодальних нарадах Патріярх Римської Церкви Павло VI чути не хотів. Натомість «чув» він споминання Ісповідника Віри Йосифа «патріярхом» на св. Літургіях у двох українських церквах Риму — соборі св. Софії й церкві Жировицької Матері Божої. Це спонукало його звернутись у 1975 році листом до Святішого Отця Йосифа Сліпого з апелем «не ранити Христового серця», приймаючи титул «патріярха». Мабуть, причиною листа була Архиєрейська Служба Божа українських владик у базилиці св. Петра, призначена на неділю, 25 травня 1975 Святого Року. Саме на цій Архиєрейській Святій Літургії патріярший мітрат д-р Іван Гриньох «зранив Христове Серце» й святочно спомянув «отця Йосифа, Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси». Завдяки мікрофону, який клірик приставив на довгому дручку до губ патріяршого мітрата Івана, акт проголошення потужно пролунав по всій базиліці. Тоді клірик приставив мікрофон до уст Митрополита Максима Германюка, першого за рангою по Святішім Патріярсі Йосифові, для повторення акту встановлення Патріярхії Української Католицької Церкви. На жаль, для Митр. Германюка, поза тим доброго українця, лояльність до Ватикану все стояла на першому місці. Негуючим рухом голови він відмовився співдіяти й цим провалив намір святочного про- голошення Патріярхату кожним із п’ятнадцяти владик, які співслужили зі Святішим Патріярхом. Рухом руки Святіший Патріярх наказав клірикові відійти. Так ще раз в історії нашого народу анархізм одиниці не дав завершити велике діло. Наступного ранку митр. Германюк почув від обурених мирян оцінку свого вчинку.
Вшанування Святого Року членами Української Католицької Церкви закінчили вечором у понеділок концертом у залі Павла VI. Присутніми на концерті було чотирнадцять кардиналів Римської Церкви. Концерт відкрив Владика Іван Прашко словами «Мій Найдорожчий Патріярше». За це Преосвящений Іван наступного дня був покликаний до Ватикану «на килим».
Р.S. Собор св. Софії, встановлений Святішим Патріярхом Йосифом у Римі, був названий у статті помилково «церквою». Цей храм, який є зменшеною копією київського собору св. Софії, є символом єдності Української Церкви-Дочері в Розсіянні з Українською Церквою- Матір’ю в Батьківщині й тому теж названий собором.
Степан Ільницький (Торонто, Канада)
