«Боротьба»: це насамперед участь християн у відстоюванні справедливості, часом пліч-о-пліч з іншими політичними та соціальними силами, які не мають жодного стосунку до християнства, ба іноді навіть вороже налаштовані до нього. Це також постійна боротьба, яку ми повинні провадити самі з собою та з нашою пасивністю, проти опору до змін, нашого заціпеніння перед «знаками часу».
Учора
Справедливість! Вона є провідним етичним елементом Святого Письма і впродовж років породжувала різні пророчі точки зору в Європі й не лише. Драмою ХІХ-го і першої половини ХХ-го століття у Європі стала млявість Церков та християн, які хоча й працювали над справами милосердя, однак були надто інертними в усвідомленні соціальних наслідків промислової революції. Вони вчасно не зауважили — або залишили без відповіді — величезні проблеми експлуатації працівників та злиденні умови, які промисловий капіталізм створив для робочого класу на десятки років. Необхідно зізнатись: впродовж десятиліть Церква та християни недостатньо аналізували зміни, що відбувались і не надто активно долучались до боротьби за справедливість. Церква Франції через свою пасивність втратила робітничий клас. Потрібно було чекати Rerum Novarum, щоб християни усвідомили, до чого зобов’язує справедливість та солідарність у ситуації, в якій вони опинились.
У 1940-1950 роках французьку Церкву сколихне вихід у світ книги «Франція: країна місії?», котра запропонує перший соціологічний підхід до явища. …Цей шок буде причиною справжнього сплеску та залучення багатьох до боротьби за справедливість, проти встановленого порядку. Дехто з християн навіть вступить до лав комуністичної партії, не усвідомлюючи справжньої її природи, Вона їм видавалась авангардом робітників. Було сум’яття у виборі між «світлим майбутнім», яке обіцяла ця партія та приходом Божого Царства.
Великий вплив мало послання Лева ХІІІ. Одним із наслідків стало заснування Соціальних тижнів у Європі. Цей вплив також бачимо у створенні християнських профспілок, що ставали дедалі рішучішими, у розвитку руху взаємного страхування (Ельзас та Лотарингія). Набуває ваги та розмаху й католицька преса, що переймається соціальним поступом. Врешті, відчувається вплив мислителів та інтелігенції, як от Марітена чи Еманюеля Муньє. У такому контексті християнсько-демократична політична політична течія з’явилась у різних формах в більшості країн Західної Європи і вкоренилась там після боротьби з нацистами у повоєнних урядах. Вона брала участь у виробленні та впровадженні «соціальної ринкової економіки».
Таким чином виник так званий режим «Держави-покровительки», що знайшов найяскравіше відображення у скандинавських країнах, але мав також успіх у країнах Європи. У Європі є чіткий відбиток соціальної християнської думки з її протестом проти націоналізму, з пошуком шляхів побудови світу на принципах міжнародного співробітництва та турботою про розвиток найбідніших країн. У Франції завдяки Соціальним тижням реформи християнського спрямування були проведені на початку ХХ століття.
З 1914 р. Тижні пропагували наступні реформи: страхування від безробіття, страхування від хвороб в цілому світі, справедлива зарплатня на прожиток, податок, співвідносний з доходами, зменшення годин праці, мінімальна зарплата для починаючих працівників… До цього потрібно додати перші сімейні виплати, перші соціальні забезпечення, попередники Соціальної Безпеки, кооперативні виробництва, численні ініціативи щодо житла.
Заслуга християн у цих реформах очевидна. Вони з особливою увагою ставились до питань справедливості в сучасному суспільстві та співпрацювали з представниками робітничого світу. Зауважмо, що роки соціальної боротьби та завоювань для європейських християн були також часом поглиблення, дозрівання їхньої активності у вирішенні соціальних питань. До цього ж їх закликав Другий Ватиканський Собор.
У своєму відомому листі до кардинала Руа (1971 р.) Павло VI писав про те, що Церква не може мати єдиної позиції у способах вирішення соціальних питань. На його думку, саме християни повинні «об’єктивно аналізувати ситуацію у кожній з їхніх країн, розглядати її у світлі Євангелія і діяти».
Сьогодні
У 70-х роках порушується встановлена після Другої світової війни рівновага між зростанням багатства та постійним покращенням механізмів соціального захисту. Стається це внаслідок зростання безробіття і є причиною кризи держави-покровительки.
Настав довгий кризовий період, під час якого з різним успіхом потрібно було боротись за зниження рівня безробіття та ефективніше застосовувати важелі соціального захисту. Водночас потрібно було протистояти новим формам бідності, небезпека яких проявилась у так званій кризі передмість у Франції (осінь 2005 р.).
Багато спостерігачів стверджували, що поступово ламається зв’язок соціальної взаємної відповідальності. Але у деяких аспектах цього зв’язку взагалі не існувало! Зокрема, ми мало усвідомлювали безнадію молодих людей переважно із сімей іммігрантів, які прибули до Франції в роки процвітання. Ми й далі не усвідомлюємо, що вони становлять частину країни, у якій прагнуть поваги, прагнуть бути вислуханими, мати шанс на нормальне майбутнє, проте для них усе закрите — іноді лише через ім’я, яке вони носять, або квартал, у якому мешкають.
Як поводитись із цією молоддю, до якої існуючі соціальні структури залишаються байдужими? Це, на жаль, відповідає нашому тривалому небажанню зрозуміти, нашому колективному аутизмові.
Отож нам потрібно спробувати побудувати чи відновити суспільство, в якому було б місце для надії, у якому молодь бачила б своє майбутнє. Тут йдеться про те, щоб сприяти створенню в суспільстві «умов для народження громадянських свобод». Тому ми повинні сприяти становленню нового покоління чоловіків та жінок, котрі бачили б у політичній кар’єрі не засіб осягнення особистого успіху, а нагоду долучитись до створення справедливого, солідарного та братерського суспільства. Ми усвідомлюємо, що праця над індивідуальною підтримкою, те, що ми називаємо супроводженням, та праця над становленням соціального зв’язку повинні проводитись одночасно. Йдеться також про нове вкорінення солідарності на місцевому рівні, де є проблеми. Щоб це ставалося, не можемо собі дозволити економити на вишколі опікунів та добровольців.
Врешті-решт, оскільки йдеться про майбутнє, ми не можемо закривати очі на сучасну кризу демократії та на марність політичних дискусій, на їхню нездатність стати перед лицем пришвидшених глобалізацією змін. Отож ми повинні сприяти становленню нового покоління чоловіків та жінок, котрі бачили б в політичній кар’єрі не засіб осягнення особистого успіху, а нагоду долучитись до створення справедливого, солідарного та братерського суспільства.
У цьому контексті боротьба набуває нових вимірів. Деякі можна проілюструвати результатами дослідження, проведеного у Франції Соціальними тижнями напередодні останніх президентських виборів з метою представити кандидатам на посаду президента «дванадцять пропозицій для справедливішої Франції». Результати досліджень підкреслюють боротьбу, до якої залучено багато християн. Серед сформульованих у минулому, але все ще не вирішених проблем, я виділю три пропозиції:
- Встановлення статусу працівника, у якому було б враховано, що кожен робітник може бути змушеним за життя змінювати фах декілька разів. Отже, йдеться про встановлення балансу між надзвичайно динамічним ринком праці та безпекою працівника, зокрема за рахунок додаткових засобів, які були б надані особі для освоєння нової професії.
- Реформування статусу підприємства так, щоб була забезпечена перевага праці над капіталом. Відповідне законодавство слід спрямувати таким чином, щоб уникнути надлишкової оплати керівникам.
- Збільшення частки від прибутків на користь найменш забезпечених.
Інші види боротьби, позначені кризою держави-покровительки:
Гідний прийом іммігрантів. Ця проблема може бути вирішена лише завдяки виробленню всеєвропейського підходу до її розв’язання.
