У цьому році моя парафія св. Архістратига Михаїла в Монреалі, Канада, святкуватиме своє 100-ліття. Її основоположником був наш великий Митрополит Андрей (Шептицький), який, користаючи з можливости поїхати до Монреалю на Євхаристійний Конґрес у 1910 році, хотів розглянути обставини, в яких перебували переселенці з України.
Яке це мусило бути велике піднесення, коли до горстки простеньких еміґрантів приїхав князь їхньої Церкви, який прекрасно володів французькою мовою, панівною тоді не лише на Євхаристійному Конґресі, а й у міжнародній дипломатії!
За дорученням Митрополита, вже в липні 1911 р. приїхав перший постійний душпастир, о. д-р Кирило Єрмій, який почав організовувати в Монреалі першу українську греко-католицьку парафію — матірну церкву св. Арх. Михаїла, з якої відтак постали всі інші парафії і організації в місті та його околицях. Метрикальні книги заведено від 2 вересня 1911 р. Роком пізніше закуплено п’ять ділянок землі, на якій стоїть теперішня церква, приходство і церковна зали. Будувати церкви ухвалено 1916 р. на загальному вічі парафіян, про яке записано, що «около дві тисячі народу взяли участь».
Урочисте посвячення приміщення відбулося на Великдень 1917 р. На жаль, імпозантний план церкви разом з приходством здійснено лише частково. Збудовано приходство і підвал церкви, який повинен бути парафіяльною залою, але через гостру потребу служив як Божий храм аж до 1953 р., коли завершено будову церкви, тільки вже в скромнішому вигляді, ніж було заплановано. Перешкодою була Перша світова війна з її повоєнними наслідками, відтак фінансові кризи 20-х і 30-х років та Друга світова війна.
До Монреалю я приїхала 10-літньою дівчинкою 1949 року. Яка ж була моя радість, коли після кількох літ повоєнного поневіряння по країнах Західної Європи, де не було української Церкви, я врешті ввійшла до рідного храму, переповненого вірними-українцями! Який там чудовий хор співав! Як мило було побачити стільки українців, зібраних в одному місці!
Зараз після Богослужіння нами, дітьми, заопікувалися Сестри Служебниці. Вони почали з нами катехизацію і навчання співу до Служби Божої, яку щонеділі відпраляли спеціально для дітей. У травні щовечора були молебні до Матері Божої, а в червні — до Серця Христового. До парафіяльної зали було завжди цікаво зайти на всякого роду концерти, театральні вистави, відчити чи просто на вечірки, щоб забавитися. В парафіяльній залі відбувалися також пластові сходини для дітей і молоді, навчання народних танців, проби хору, спортивні вправи, курси ручних робіт та інше. Ми зростали в рідному середовищі під опікою наших добрих батьків, учителів, вихователів і священиків.
Протягом ста років нашу громаду відвідували визначні постаті української Церкви і народу. Крім Митрополита Андрея Шептицького, приїхав до нас 1956 року «Архіпастир скитальців», Преосвященний Іван (Бучко). Коли вибухнула Друга світова війна, він був поза Україною, у Римі. Отож, коли в часі війни, через окупантів — нацистів і більшовиків — багато українців мусили покинути рідні землі та опинилися на чужині, то в Преосвященному Бучкові знайшли справжнього опікуна. Це він виборював в урядах Західної Европи право для нас там жити і працювати.
Милим гостем у 1960-х роках був Преосвященний Гавриїл (Букатко) з Югославії. Він приїхав із комуністичної країни подякувати нам за поміч, яку ми подали нашим в Югославії, братам-поселенцям коли там стався землетрус. Неймовірним було те, що ми, бездержавний нарід, розсіяний по світі, могли надати матеріальну поміч своїм братам у потребі. Була це для них велика моральна підтримка.
Але найбільшим тріумфом і піднесенням були Архієрейські відвідини Блаженного Йосипа (Сліпого) після його звільнення 1963 р. зі сибірської каторги. Він об’їхав цілий світ, і всюди вітали його, як державного мужа. Він поставив нас на карту народів світу тоді, коли почала закрадатися до нас на поселеннях зневіра в кращу долю українського народу і його Церкви.
Варто, особливо тепер, ще згадати тріумфальні відвідини гетьманського сина Данила Скоропадського, якого гостила наша парафія св. Михаїла восени 1937 року. Його слова, що їх він промовив до нас тоді, актуальні ще до сьогодні: «…Не можемо ми, бездержавний нарід, мислити про нашу національну перемогу, коли ціла визвольна робота наша не буде побудована на міцних моральних, етичних, тобто релігійних, підвалинах, особливо перед обличчям такої розкладеної сили, як большевизм. Таку основу може дати, бо вже дає від 2000 літ, тільки християнський світогляд…»; «…роздрібнені на партії, ми України ані не визволимо, ані не збудуємо,…визволять і збудують об’єднані патріоти українські, …коли зуміють підпорядкувати справи малі й дрібні одній справі великій і найважнішій — Державі!…» (Володимир Босий. Монтреал під знаком України. В-во «Український Робітник», Торонто 1938)
На жовтень 2011 р., коли наша парафія св. Арх. Михаїла офіційно відзначатиме свій 100-літній ювілей урочистого Архієрейською Літургією і святковим бенкетом, планується видання у трьох мовах пропам’ятної книги «Історія матірної парафії св. Арх. Михаїла в Монреалі». З неї можна буде докладно довідатися про перебіг подій та активність людей, які впродож 100 років долучалися до розбудови не лише релігійного, а й культурно-освітного життя української громади в Монреалі та провінції Квебек, Канада.
Подала Богданна з Гаврилюків Мончак
Монреаль, березень 2011 р
