Упродовж 17–22 липня 2011 р. в Ніредьгазі (Угорщина) відбувся черговий ХХVI колоквіум Європейських парафій на тему: «Моя парафія — місце надії». Подібні форуми духовенства і мирян відбуваються вже 50 років, але цього року вперше колоквіум проходив у країні Східної Європи. Знаковою особливістю було й те, що організаторами вперше були представники Греко-Католицької Церкви Угорщини, подружжя Андрос і Марія Кісс.
Маленьке містечко Ніредьгаза колись належало до Мукачівської Єпархії і зберегло знаки приналежності — чудотворна ікона Матері Божої «Маріяпоч», популярність у храмах ікон Покрови, кириличні написи на іконостасах.
Делегатами колоквіуму були представники християнських Церков 14 країн Східної і Західної Європи. Репрезентантами України були 6 осіб, представників мирян з Фонду св. Володимира, Товариства «Академічна Обнова», Агенції Релігійної Інформації, молоді і священика Львівської Архиєпархії. Участь делегації України відбулася завдяки сприянню владики Ігоря Возьняка та фінансовій підтримці добродійки Доріс Кістерс і Фундації Реновабіс з Німеччини.
Більшість доповідей і свідчень торкалися міжвоєнного часу та періоду репресій у Східній Європі, збереження віри і надії в умовах тоталітарних систем. Доповідачі о. др. Лука Брессан і о. професор Губерт Віндіш окреслили стан церков Західної Європи, запитуючи, чи, дійсно, «парафія є місцем надії?», «чи парафія може бути місцем надії?». Відбувся сумний перелік країн, що втрачають релігію, було зроблено аналіз дефектів Церкви, окреслено поняття «парафія» як «чужинець» у цьому світі. «Ми є чужинці в тому світі», — каже св. Петро в одному із листів — «будьте готові давати відповідь і свідчити про надію, яка тебе наповняє».
Статистика свідчить про реальність якісного і кількісного зменшення християнства в Німеччині, Швейцарії, Чехії, Фінляндії, Нідерландах, Ірландії. Християнська Європа запитує: «Де ми знайдемо надію?». Християнська Європа шукає живих свідчень віри, обертаючи обличчя до Сходу. «Як вони, незважаючи на кілька поколінь комуністичного терору, зберегли віру?», «Що давало їм надію?» Присутність Греко-Католицьких Церков Угорщини, Словаччини, Румунії і України, їх урочисті співані Літургії різними мовами, їх свідчення творили спільний досвід присутності Бога в служінні, проповідуванні і співпережитті.
П’ятиденна напружена програма колоквіуму складалася з доповідей, дискусій у групах та круглих столів, живих свідчень та знайомств з життям парафій, а також давала місце і для особистих контактів. 150 делегатів колоквіуму творило одну родину, яка була занурена в турботу, «як побачити Світло істинне, як знайти віру істинну», як у всьому відчути роль Святого Духа, без якого Христос був би тільки історією, як зробити парафію умістилищем вогню, а християн — носіями вогню.
Отець Альфонс Борас, один із експертів, окреслив богословський вимір: «Коли Бог нам говорить, себе об’являє, відкриває себе, щоб нав’язати з нами відносини» — це назвав він «християнська надія». Але велика надія стає проблематичною без фундаменту з історичного минулого і погляду в майбутнє. Тому парафія — місце для всіх, де вчаться себе слухати і чути, де всі беруть участь у Божих справах, де є молитва відкритого серця, яка приводить до надії і впевненості у майбутньому.
Покидаючи колоквіум в Угорщині, ми, делегати з України, відчули, що Східні Католицькі Церкви починають мати своє вагоме місце у християнських рухах Вселенської Церкви, відчули потребу зі сторони Західних Церков ділення вірою зі Сходом, потребу спільного пошуку нової мови для свідчення про Христа в сучасному світі.
Європейський колоквіум «Моя парафія — місце надії» став лабораторією, в якій відбувалася експертиза стану Церкви в світі, опрацювання зібраних даних для використання досвіду при формуванні погляду в майбутнє для підготовки місійності Церкви.
