Леся Українка за межами поетичного образу: побут, їжа, мандри

1913 року в грузинському гірському селищі Сурамі померла наша видатна поетеса, яка ввійшла до знаменитої тріади найвищого літературного рівня: Шевченко – Франко – Леся Українка.

Грузія, куди отримав призначення її чоловік Климент Квітка, тоді була бідною та відсталою країною, куди ніхто не їздив на відпочинок, як-от тепер. Та й справи в подружжя на той час ішли кепсько. Їхній шлюб був типовим мезальянсом: Лариса Косач походила з багатого роду (батько був високопоставленим державним чиновником, котрий володів численною нерухомістю на Волині, Полтавщині, Чернігівщині та в Києві), а Климент Квітка – бідний сільський приймак. Хоч і був здібний, знав багато мов, у очах матері Лесі – письменниці Олени Пчілки – виглядав цілковитим невдахою, тож вона рішуче виступала проти їхнього шлюбу¹.

В останні роки життя, щоб мати змогу лікуватися й виживати, Леся розпродувала свої речі: сукні, меблі, хатнє начиння. Їхнє майно описували кредитори. Проте матері вперто не жалілась і не просила грошей, адже вийшла заміж наперекір і взяла відповідальність за своє рішення.

В Сурамі, вже будучи зовсім кволою (хоча мала лише 42 роки), Леся не могла приймати їжу – до всього їй було байдуже. Єдиним, від чого не могла відмовитися, було ожинове морозиво, котре готувала для неї рідна сестра Ізидора. Вони спеціально разом із матір’ю везли в Грузію громіздку мороженицю, щоби потішити Лесю її улюбленими ласощами та принести миті радості.

Ожина, стигла чорна ожина, якої було вдосталь у горах Сурамі, можливо, нагадувала їй рідну садибу на Волині, де Леся мала свій особистий будинок із кількома кімнатами², в якому могла писати вірші, мріяти, приймати гостей, малювати, осмислювати сюжети своїх творів. Маю на увазі село Колодяжне біля Ковеля – один із багатьох затишних маєтків, якими володіла сім’я Косачів.

Ягоди та конфітури – традиційні ласощі Косачів

Ароматні й цілющі лісові ягоди – ось те, що точно було на родинному столі в Колодяжному протягом всього сезону. В тих небагатьох фрагментах кулінарної тематики, які по крихтах вдалося зібрати з Лесиного листування, згадані: волоські горіхи, ліщина, сушені вишні, малина, а ще суниці та чорниці – безцінні дари волинських пралісів. Таке смаковите наповнення мав англійський кекс, який залишився в родинних переписах Косачів. Знаємо, що Леся вміла сама його готувати, як і малинове варення, яке дуже полюбляла.

Якось із Кавказу вона привезла до родинного обійстя на Волині декілька кущів кизилу, які прекрасно прижились і почали рясно плодоносити. За традицією жінки та дівчата з дворянських сімей обов’язково готували конфітури, чого в народній кухні не було. Тож смачна, рубінової барви конфітура з кизилу не переводилась у сімейних традиціях чаювання дому Косачів.

Чи вміла готувати Леся Українка

Батьки Лесі – Петро Косач та Олена Драгоманова (літературний псевдонім Пчілка) – провадили в Колодяжному велике господарство. Володіли чималими земельними наділами, які здавали в оренду, налагодили виробництво сиру, мали великий сад. Петро Косач отримував величезну на той час зарплатню³ і мав банківські активи. Все це приносило значний дохід родині, тож їхні діти могли розраховувати на якісне харчування, чудову приватну освіту, уроки гри на фортепіано та малювання⁴. Одне слово, на культурно-інтелектуальне дозвілля, не переймаючись питанням фінансів та фізичної праці.

Отже, якщо поставити питання, чи була Леся Українка господинею, то виглядає так, що ні, не була, беручи до уваги наступне:

1. Вона була донькою дійсного статського радника⁵. Про це ніколи не розповідали в радянських шкільних підручниках, адже всі, що боролися за щастя трудящих, мали бути бідними. В їхній хаті була прислуга (служниця на ім’я Феня) та кухарка, і Леся не мала обов’язку займатися домашнім господарством.

2. Від 10-річного віку важке захворювання Лесі, яке почалося із застуди ніг на Водохреще, розвинулося в туберкульоз кісток та суглобів, а відтак – у сухоти й тяжкі ниркові захворювання, що не дозволяло їй повноцінно працювати.

3. Леся була цілковито зануреною у світ книжок, мрій, ідей, фантазій та роздумів. А ще вона металася на різних шляхах, заплутувалася в розмаїтих філософіях та ідеологіях, шукала соціальної справедливості та бунтувала проти Бога. Відповідно кулінарія і домашнє господарство її не цікавили або ж цікавили незначною мірою. Вона майже не торкалася цієї теми в листах.

Лесині подорожі Європою

У ХІХ столітті, зрештою, як і тепер, подорожі світом були на піку моди. Тому хочу торкнутися теми не лише кулінарної, а й мандрівної. Подорожі – це і про пізнання, і про розширення світогляду, і про національні кухні, а ще про природу, історію, традиції і так далі. Подорожі – це досвід і зростання, також це стрес і ризик, бо ви ніколи не повернетеся з мандрів такими, якими були.

У ХХІ столітті нам пощастило, бо за декілька годин можна потягом чи літаком дістатися навіть іншого континенту. Натомість ще 100 років тому мандрівки були коштовними, тривалими й стресовими. Подорожі в далекі країни могли собі дозволити лише багаті люди.

Приміром, імператриця Сіссі (Єлизавета Баварська, дружина імператора Франца Йосифа I, королева Галичини і Лодомерії) дуже любила подорожувати. Проте найдалі, куди вона змогла дістатися, був острів Мадейра в Атлантичному океані (володіння Португалії). Це був край Європи, кінець географії та верхівка мандрів.

Наприкінці XIX століття подорожі Європою стали можливими завдяки розвитку залізничних сполучень між містами та країнами. Та все ж  їхати було довго: на подорож із Києва до однієї з країн Центральної Європи треба було витратити кілька діб. Але за тодішніми мірками це вважалося напрочуд швидко.

Отже, погляньмо на географію Лесиних подорожей поза Україною, розділеною між імперіями Габсбургів і Романових. Леся та її родина проживали в Російські імперії. Упродовж життя поетеса намагалася змінити підданство, та, на жаль, безуспішно.

Скрізь, куди подорожувала Леся Українка, її супроводжувала мама, Олена Пчілка, а пізніше – чоловік, Климент Квітка⁶. Хоч більшість поїздок Лесі Українки до Європи пов’язані з операціями та дорогим лікуванням, це була можливість пізнати культуру та історію країни, в якій довелося побувати. Леся знаходила в цьому велику розраду, зазначаючи в своїх листах, що дуже любить подорожувати, навіть називала себе boule vagabonde (фр. мандрівний клубочок). Вона говорила, що могла б стати мандрівною дослідницею і мріяла про навколосвітню подорож.

Лесині подорожі почались із лікування на курортах. Спочатку вона майже безрезультатно намагалася вилікувати туберкульоз у Києві, Одесі та Криму. Потім консультувалась із лікарями в Польщі та їздила на литовський курорт Друскінінкай, але це не принесло бажаного ефекту. Тому, порадившись, сім’я вдалася до дуже поважного й дорогого лікування в Центральній Європі, яка вразила Лесю можливостями та культурними аспектами. Там їй таки вдалося стабілізувати стан.

Протягом свого короткого життя Леся Українка змогла відвідати Польщу (зокрема Варшаву і Творки у Мазовецькому воєводстві), Чехію (Прагу), Естонію, Румунію (Кімполунг)⁷.

Поїздкою, яка її дуже вразила (одна з перших), була подорож до Австрії, що відбулася 1891 року. Тоді 20-річна Леся разом із мамою перетнула кордон Австро-Угорщини. Причому до кордону Російської імперії вони їхали звичайнісінькими кінними підводами, а потім одразу пересіли на розкішнний потяг, що прямував до Львова.

Підавстрійський Львів Леся оглядала з великим захопленням. Це місто стане для неї частим пунктом транзиту в поїздках до Європи. Тут друкуватимуть твори Лесі, які не пройшли цензури в Російській імперії. Також Львів був містом, у якому вона хотіла замешкати разом із чоловіком.

Дорогою з Відня в 1891 році Леся разом із матір’ю зупинялася у Львові в готелях «Європейський» та «Жорж», а також у помешканні Івана Франка, який тоді проживав на вул. Зиблікевича, 10. Зі Львова мати з дочкою потягом вирушили до розкішного Відня.

Леся у Відні – столиці Австро-Угорської імперії

У столичному Відні завдяки своєму впливовому дядькові-політику Михайлові Драгоманову (на той час професору Софійського університету в Болгарії), а також студентам-медикам Віденського університету (учасникам українського студентського товариства «Січ») Лесі вдалося записатися на прийом у клініку світового рівня⁸ до найславетнішого австрійського хірурга Теодора Більрота⁹.

Доктор Більрот протягом тижня обстежував пацієнтку, але не поспішав її оперувати, щоб не піддавати ризику виснажений хворобою організм. Натомість сконструював спеціальний апарат для зміцнення ноги i призначив найновіші методи лікування, що виявилися успішними.

Зі свого побуту у Відні Леся напише: «Прикро мені, що прийдеться нидіти по тих клініках, се варто пекла! – але вже нема що робити. Зате потішаюся тим, що Європу зобачу…»¹⁰

У Відні Косачі поселилися в одному з найкращих готелів середмістя –Hammerand, та згодом, оскільки планували затриматися на кілька місяців, винайняли приватне помешкання на Josefstadt, Florianigasse, 7.

Враженнями про австрійську столицю Леся захоплено ділилася в листуванні з братом: «Ми живемо в старій, дуже гарній частині міста, недалеко від нас починається Burg (цісарські будови i парк), там же Burgtheater, недалеко Rathaus, Parlament – чудові будинки в різних стилях, багато на них орнаментів i скульптури, так що якось аж чудно дивитися… Що не дім, то все каріатиди, атланти, маски, гeнiї i Бог зна що!»¹¹.

Завдяки українським студентам із товариства «Січ» побут Лесі Українки у Відні не був одноманітним і не полягав лише в лікуванні. Студенти-«січовики» орендували для неї фортепіано, щоб могла насолоджуватися грою. Відтоді помешкання поетеси перетворилося на своєрідний мистецький салон. Леся виконувала cвoї улюблені твори (найбільше любила Бетховена). А ще у Відні вони з матір’ю відвідали музеї, виставки, навіть оперний театр, де слухали опери Ваґнера та Верді.

Про Відень вона пише в листах у захоплених тонах, дивуючись з розкоші міста: «Та вже такого розкішного міста, як Відень, може, і в світі нема. А громадські будови, концертові зали, театри!.. Скільки скульптури, малярства, орнаментики всякої – страх! Скільки не пиши, всього й не опишеш…»¹².

А ось і крихти кулінарних вражень, які я знайшла в листах та спогадах поетеси про перебування в Австрії. У Відні Леся любила за обідом разом із мамою випити пива, воно їй дуже смакувало. В своїх нотатках жалілася на вранішню холодну каву в одному з готелів. Проте тут варто зазначити, що Леся любила довго спати, бо свої твори писала переважно вночі. Мабуть, тому й вранішня кава вистигала.

Вечорами віденські українці-«січовики» супроводжували Лесю до студентської кав’ярні Шембера, де можна було випити кави з віденськими тістечками й почитати європейську пресу. Студенти допомагали Косачам оглянути весь Відень, супроводжували в бібліотеки, музеї, були перекладачами, бо на той час німецьку мову Леся знала ще не цілком добре.

18 березня 1891 року Косачі повернулися з Відня до Львова, а потім до Луцька. Після того приїжджали до Відня ще двічі: в жовтні 1902 року і в травні 1903-го.

Цікаво читати про віденський побут у листах Лесі до брата Михайла. Вона пише, що двічі на тиждень ходить у кафе і приглядається до всього з цікавістю¹³.

«Прокидаємось близько десятої години… Німка (господиня) стукає і дивується: “Ah, die Damen sind noch nicht auf?!” (Ох, пані ще не встали), а потім на потіху провіщає: “Die Kaffe ist schon ganz kalt” (Кава вже охолола). Мама п’є каву трошечки теплу, а я, поки вмиюся і приведу себе в належний стан, випиваю свою, подібну до кофейного крему. Потім приходить знов німка, озброєна стиркою, щіткою і починає Ordnung machen… Далі мама йде на місто по вино, апельсини (нігде, певне, нема таких дешевих і добрих апельсин, як тут)… чи то по білети на який театр; я зостаюся вдома, читаю, граю на фортепіано або пишу листи.»¹⁴

Перебування в Болгарії

Майже рік Леся Українка жила в Болгарії. У 1884 році вона відвідала свого дядька Михайла Драгоманова в Софії, де проживала в будинку на вул. Івана Денкоглу, 40.

Михайло Драгоманов у тому часі був професором Софійського університету Святого Климента Охридського, навіть мав запрошення стати ректором, проте відмовився. Дядьком Леся дуже захоплювалась і на нього взорувалась. Драгоманов свої твори підписував «Українець», тож Леся й собі обрала цей псевдонім, ще будучи 13-літньою дівчинкою.

Столична Софія поетесі не сподобалася. Вона вважала її подібною до губернських міст¹⁵ Російської імперії. Натомість їй припав до душі болгарський Пловдив.

У Болгарії навколо імені Лесі Українки виник скандал через її феміністичні погляди. Одного разу вона разом із кузинкою пішла до театру без чоловічого супроводу. В тому часі це була неприпустима поведінка, що порушувала норми, і це спричинило неприємний суспільний резонанс. Але той рік, прожитий у дядька в столичній Софії, Леся вважала одним із найкращих у своєму житті. 

Подорож до Берліна

У січні 1899 року 27-річна Леся Українка разом із мамою їде до Берліна, знову ж таки на лікування. Там вона зупиняється в будинку лікарні на Johannesstrasse, 11 (зараз там гостел). Берлін стає для неї новим відкриттям. Враження від Відня враз потьмяніли (писала пізніше, що Відень їй так само чужий, як Петербург), і вона описує тепер уже звуки Берліна, німецьку працьовитість, технічні новинки. Її вражають автостради, залізничні колії, прокладені на мостах вище дахів будинків, гарні магазини, кафе та ресторани:

«Вена проти Берліна зовсім не здалась би великою. Тут, власне, три міста: підземне, наземне і надземне… Найбільше вражає не так той рух, що видно вдень, як той, що чутно вночі… починається поправка і прочистка водопроводів і елеваторів… наче якісь карлики, духи підземні, провадять таємну роботу»¹⁶.

В Берліні Лесю лікує всесвітньо відомий хірург Ернст фон Бергманн, номінант на Нобелівську премію. Він оперує їй суглоб правої ноги. У цьому місті Леся ходить, як би тепер сказали, на шопінг. Вона хоч і не була модницею, але за стилем одягу стежила і мала смак. Цікавим є той факт, що в Берліні поетеса накупила стільки нових книжок, що не змогла забрати їх зі собою!

У Швейцарії

У 1902 році Леся мандрує Швейцарією: Цюрихом, Женевою і Берном. І знову не як туристка, а як пацієнтка. У Швейцарії їй зробили операцію на колінному суглобі. Відновлювати здоров’я допомагала також свіжість повітря гірських Альп і чудова природа. Загалом, лікуючись від туберкульозу, Леся Українка перенесла аж 13 операцій, зроблених найкращими європейськими хірургами.

Зацікавлення християнськими пам’ятками Європи

Подорожі Лесі Українки Європою безперечно справили значний вплив на формування її світоглядних позицій. Стара Європа з її сакральною архітектурою – храмами та християнськими пам’ятками, зокрема собором Святого Стефана у Відні та іншими спорудами, що величаво підносяться готичними шпилями, залишила незабутнє враження. Варто наголосити, що вся європейська культура впродовж століть ґрунтувалася на християнстві та його цінностях аж до модерної доби.

Розглядаючи питання релігійності Лесі Українки, варто зауважити, що вона, будучи соціалісткою (співзасновницею Української соціал-демократичної партії), не могла повною мірою сприйняти християнство.

Водночас відомо, що Леся Українка і вся її родина були занурені в українську культурну спадщину й дотримувалися усталених традицій на Різдво, Великдень та інші свята. І хоча мовиться про плекання саме народних традицій, зокрема страв Святвечора, коляд чи гаївок, усе це відбувалося в контексті християнських свят.

Після подорожей Європою можна спостерігати зростання інтересу Лесі Українки до тематики ранньохристиянської історії. Уже в 1905–1906 роках вона розпочинає роботу над драматичними поемами «У катакомбах» та «Руфін і Прісцілла», опрацьовуючи матеріали з історії раннього християнства. В цій справі літераторка навіть звернулася до свого давнього друга Агатангела Кримського – видатного лінгвіста, щоб той надав матеріали й джерела. Проте, на жаль, у цих творах Леся все ж не змогла позбутися шаблонів свого соціалістичного світогляду.

Загалом можна стверджувати, що європейські подорожі посприяли розширенню світогляду Лесі. Попри те що поетеса була напрочуд обдарована, вона прожила все життя в Російській імперії з соціалістичними та марксистськими оманами й довірилася утопічній теорії, яка заполонила людські уми в ХІХ – на початку ХХ століття. В Європі ж Леся Українка побачила дещо інше: велич християнської культури у її неперевершених творіннях.

Вплив Європи на світогляд поетеси

У подорожах Леся Українка пише свої твори, в яких все більше зачинає проявлятися вплив європейської культури, а також колорит тих міст, які вона оглядає. Поетеса цікавиться культурними аспектами життя різних країн, відвідує театри, музеї та виставки, літературні салони. Тож її творчість набуває питомих європейських рис, і Леся підносить українську літературу до світового рівня.

У своїх закордонних мандрівках вона могла вільно спілкуватися, бо володіла сімома мовами, серед інших грецькою і латиною¹⁷. А її чоловік, Климент Квітка, знав аж 13 мов! Леся щиро раділа, коли бачила, що молодь починає вивчати іноземні мови, щоби читати світову пресу, а не лише російську. В листі до Михайла Драгоманова вона пише:

«Тепер поміж нашою молодою громадкою почалось таке “западничество”, що багато хто береться до французької, німецької, англійської та італьянської мови, аби могти читати чужу літературу. Се мене дуже тішить, а то ще недавно мені приходилося з тими самими людьми, що тепер учать чужі мови, змагатися за те, чи варто учитися чужій мові при такій чудовій літературі, як російська…»¹⁸.

Подорожі Європою змінили поетесу, але й викликали жаль. У 1891 році вона пише дядькові Михайлу Драгоманову:

«Мені незвичайним був самий факт, що люди можуть зійтись, де хочуть, говорити, як хочуть, змагатися про справи своєї країни… У нас цього ніде не побачиш, навіть у такій формі, як в Галичині. […] Перше враження – ніби я приїхала в інший, кращий, вільніший світ. Мені ще тяжче буде у своєму краї. Сором, що ми такі невільні, що спимо в кайданах… Я прокинулась, і тяжко мені, і жаль, і болить…»¹⁹.

Як по-сучасному звучать ці слова, хоча минуло вже понад сто років…

Наталя Сеньківська

1. Письменниця Олена Пчілка була проти шлюбу Лесі з Климентом Квіткою, – «із жебраком, який зазіхав тільки на гроші Косачів». Проте Леся, яка мала дуже впертий характер, влаштувала домашнім тритижневий мовчазний бойкот, і родині довелося змиритися з вибором доньки.
2. Цей будинок був зведений у 1890 році. Його називали «Білий Лесин будинок», або літературне шале-флігель. У ньому поетеса написала свої перші вірші та оповідання. Він став культурним осередком, де збиралася тогочасна українська інтелігенція.
3. У 1899 році Петро Косач отримував близько 2 500 карбованців на місяць, ‒ величезні кошти на той час.
4. У Лесі були приватні вчителі грецької і латинської мов, а мама навчила її вільно спілкуватися французькою. Цю мову Леся знала краще, ніж російську. Також дівчина брала уроки гри на фортепіано в Ольги О’Коннор, дружини Миколи Лисенка. А ще Леся деякий час брала уроки живопису в знаменитій київській рисувальній школі Олександра Мурашка.
5. Дійсний статський радник – цивільний чин IV класу в табелі про ранги в Російській імперії. Титулувався «Ваша вельможність» (рос. «Ваше превосходительство»). Титул надавав привілей спадкового дворянства. Особи, які мали цей ранг, обіймали високі посади: директор департаменту, губернатор, градоначальник. Станом на 1903 рік в Російській імперії цей чин мали лише 3 113 осіб.
6. З Климентом Квіткою вона їздила до Єгипту, а також у Грузію, куди він отримав призначення на роботу дрібним судовим чиновником.
7. До Румунії легко було дістатися з Чернівців, куди вона частенько приїжджала до Ольги Кобилянської.
8. Тепер це відомий європейський хірургічний центр під назвою «Рудольфінергауз».
9. Християн Альберт Теодор Більрот (26 квітня 1829 – 6 лютого 1894) – славетний німецький (австрійський) хірург, один із засновників сучасної абдомінальної хірургії. Також відомий як талановитий музикант і близький друг Йоганеса Брамса.
10. Лист до Михайла Драгоманова від 18 грудня 1890 року. Цитовано за: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт., т. 10. Київ 1978, с. 62–66.
11. Лист до брата, Михайла Косача, березень 1891 року. Цитовано за: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт., т. 10, с. 75
12. Лист до брата, Михайла Косача, від 25 лютого 1891 року. Цитовано за: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт., т. 10, с. 68–76.
13. Лист до Михайла Косача від 25 березня 1891 року. Цитовано за: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт., т. 10, с. 68–76.
14. Лист до Михайла Косача від 25 березня 1891 року. Цитовано за: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт., т. 10, с. 68–76.
15. Ще не так давно Болгарія, обравши соціалістичний напрям, більше нагадувала одну з радянських республік. Позаочі її так і називали «16 республікою СРСР».
16. Лист до сестри Ольги від 29 січня – 1 лютого 1899 року. Цитовано за: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт., т. 10, с. 86–89.
17. Леся Українка вперше в історії переклала твори Генріха Гейне українською мовою. Також вона перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона та Шекспіра.
18. Лист до Михайла Драгоманова з Відня від 17 березня 1891 року. Цитовано за: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт., т. 10, с. 82–86.
19. Лист до Михайла Драгоманова з Відня від 17 березня 1891 року. Цитовано за: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт., т. 10, с. 82–86.

Поділитися: