>
Коли по Львову ходиш десь побіля
до Святоюрської велич-горі,
пройдеш повз сад – там яблуні і зілля,
то зупинися тут на хвильку, стань, завмри.
При вході в храм – Собор Святого Юра,
поміж стежок, доріжок і алей,
брукованої площі й столітніх мурів
є постать з написом: «Митрополит Андрей».
Постій, вклонися й зможеш уявити, –
згорьовані віряни йшли і йшли.
Прилеглі вулиці були залиті
навкруг людськими, немов безкраї, коли.
Плила попереду потоку домовина,
й український у ній лежав Мойсей.
Тужив народ, бо втратив свого сина –
провідника, що стяг попереду несе.
Був Князем церкви знаний він довкола,
зробив багато дуже для вірян:
плекав митців, «Просвіту», й «Рідну школу» –
єлеопомазання до народних ран.
Були часи для нації важкими,
тому й творив для неї оберіг.
Щоб пережить вона могла всі зими,
то він старався і зробив усе, що міг.
Воздвиг на плечі українську церкву,
достойно ніс її усе життя.
Було нелегко, чув, як плечі терпнуть,
та непохитно, твердо йшов, мети досяг.
Хоч міг піддатися у юності спокусам –
багатства і розваг надмір було,
та поклик Бога він почув і мусив
вірян вести смиренно під його крило.
І нині, в час важкий, коли навала
московських орд загрозу нам несе,
будь кожен як Андрей, пора настала,
бо Україна є для нас – понад усе!
Глухівський Лев Йосипович
доктор технічних наук, професор
заступник голови ГО «Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих»
Був народним депутатом у 2, 3 і 4 скликаннях ВРУ.
