Один дух молитви: досвід євхаристії у візантійській і харизматичній традиціях

Там Я посеред них

(Мт.18, 20)

Порівнюючи віровчення та богослужбову практику різних християнських конфесій, ми часто нагадуємо людей, які сперечаються про зовнішні відмінності, не помічаючи глибокої внутрішньої єдності віри й молитви. Історія залишила нам у спадок чимало конфліктів між християнами, що насправді не стосувалися суті віровчення. Більшість цих суперечок виникала не через відмінність у вірі в Ісуса Христа – Спасителя людини від гріха і духовної смерті, а через різницю в культурі, звичаях і формах вираження цієї віри.

Ці відмінності були породжені багатьма факторами – культурними та релігійними особливостями людей, які приймали християнську віру, їхнім темпераментом, давніми звичаями народів, до яких вони належали, іноді навіть кліматом і сільськогосподарськими культурами, які вирощували в місцях їхнього проживання.

Метою цієї публікації є порівняння євхаристійної молитви в християнських церквах, що на перший погляд здаються далекими одна від одної. Євхаристійне богослужіння візантійського обряду розглядається поруч зі служінням Хлібопереломлення в харизматичних протестантських спільнотах.

Передусім варто зазначити, що однією з характерних рис богослужіння в харизматичних церквах є вільна молитва: пастор або ведучий служіння не користується наперед складеними текстами, а виголошує молитву спонтанно, «від себе». Для цього дослідження були дослівно зафіксовані та піддані мінімальній технічній правці слова євхаристійних молитов із семи різних служінь Хлібопереломлення, звершених трьома пасторами церкви International Gospel Center у Запоріжжі.

У підсумку з’явилося достатньо фактичного матеріалу для порівняння зі структурою та змістом найпоширенішої традиційної євхаристійної молитви візантійської традиції – анафори святого Йоана Золотоустого.

У традиційних церквах цілісну, єдину євхаристійну молитву прийнято умовно поділяти на смислові частини. Причому в різних літургійних традиціях Сходу і Заходу ці частини можуть бути подані в різній послідовності. Зазвичай виділяють п’ять частин:

1. Спершу звучить prefatio (префаціо) – вступна подяка і прославлення Бога за створення світу та спасіння людини.
2. Далі йде sanctus (санктус) – ангельський гімн «Свят, Свят, Свят…», який є хвалебною відповіддю всієї спільноти.
3. Третім елементом є anamnesis et institutio (анамнезис та інституціо) – спомин Тайної вечері з повторенням слів Ісуса Христа над хлібом і вином.
4. Відтак epiclesis (епіклезиз) – молитва про зішестя Святого Духа, щоб освятити Дари і причасників.
5. І нарешті intercessio (інтерцесіо) – спільне заступництво за Церкву, світ і всіх людей.

Власне євхаристійна молитва починається зі вступних виголосів, що закликають до початку подяки. «Вгору піднесім серця. Благодарім Господа» – у Літургії Йоана Золотоустого. В харизматичних церквах пастор просто закликає служителів вийти й узяти приготовані для роздачі хліб і вино.

Славослов’я і подяка

Перша частина молитви, prefatio,охоплює початкове славослов’я і подяку. Водночас перша частина євхаристійної молитви містить висловлення подяки Богові за спасіння, за всі Його благодіяння і за можливість служити Йому. Ось так у анафорі Йоана Золотоустого:

«Достойно і праведно Тебе оспівувати … Ти з небуття до буття нас привів і, коли ми відпали, Ти знову нас підняв і не перестав творити все, поки нас на небо не привів, і майбутнє царство Твоє дарував. За все це благодаримо Тебе, і єдинородного Твого Сина, і Духа Твого Святого, за всі Твої добродійства, вчинені нам, які ми знаємо і яких не знаємо – явні і неявні. Благодаримо Тебе і за цю службу, яку Ти з рук наших зволив прийняти, хоч і стоять перед Тобою тисячі архангелів і десятки тисяч ангелів, херувими і серафими, шестикрилі, багатоокі, що високо ширяють, крилаті».

А позаяк у харизматичних спільнотах вступна молитва подяки виголошується вільно, без фіксованого тексту, наведу для порівняння чотири приклади з різних служінь, у яких мав нагоду брати участь.

1. «Ми звіщаємо Твою смерть, Господи, що сталася на хресті… Це жертва, яка була принесена за все людство… Господи, ми проголошуємо, що Ти воскрес для нашого виправдання… ми звіщаємо, що Ти помер за кожного з нас, помер за мене на хресті, бо полюбив, але воскрес для мого виправдання».
2. «Небесний Отче, дякуємо за Твого Сина, Ісуса Христа. Дякуємо за жертву, принесену на хресті. Дякуємо, Господи, що ми є учасниками цієї трапези, яку Ти надприродно нам пропонуєш у Хлібопереломленні: переламувати цей хліб, який є тіло Твоє. Пити це вино, яке є кров Твоя. Ми віддаємо Тобі честь і славу за Твого Сина».
3. «Дякуємо Тобі, за те, що ми беремо участь сьогодні у Вечері. Беремо участь як Божі діти, люди вибрані, ті, що покликані Тобою на основі Христової любові, – Твої. Дякуємо Тобі і приймаємо цю Вечерю з подякою в ім’я Ісуса Христа, звіщаючи смерть Твою і воскресіння Твоє. Амінь…»
4. «Дорогий Небесний Отче, дякуємо Тобі за Твого Сина. І за ту довершену любов, яку Ти явив і продовжуєш являти народові, який Тебе не знав і не чув, але який пізнав Тебе і хоче слухати кожен рядок Твого Святого Писання».

Що у візантійській, що в харизматичній традиції молитви бачимо славослов’я і подяку Богові Отцю за спасіння в Христі та за можливість участі у священній трапезі. В обох традиціях звучить усвідомлення Божої величі та вдячність за Його діяння, але з різними акцентами:

1. У візантійській Літургії подяка має вселенський, космічний вимір – це вдячність за історію спасіння всього людства, яку Церква проголошує, долучаючись до прослави ангелів.
2. У харизматичній молитві подяка має безпосередній спільнотний характер, конкретніше зосереджена саме на подяці за Хлібопереломлення та дії Бога в цій спільноті.

Тож обидві традиції виражають ту саму євхаристійну суть – подяку Отцю за Сина, але в різних богословських перспективах: вселенській у Літургії Йоана Золотоустого і спільнотній, досвідній у харизматичному богослужінні.

Ангельський гімн

Наступна частина євхаристійної молитви – sanctus, ангельський гімн з книги Ісаї (Іс. 6, 3), присутній у більшості літургій Сходу і Заходу.

У харизматичній молитві ця частина відсутня і є пізнішим розвитком з акцентом на вселенську Літургію, яку звершує уся Церква разом з ангелами, і відсутня в Хлібопереломленні, де є зануреність у контекст подяки за Тайну вечерю в контексті цієї спільноти.

Спомин Тайної вечері

Центральна частина євхаристійної молитви – це спомин Тайної вечері, коли згадуються події останньої вечері Ісуса з учнями (anamnesis), а священник промовляє «установчі» Ісусові слова над хлібом і вином: «Це – тіло Моє…», «Це – кров Моя…» (Institution).

У Літургії Йоана Золотоустого спомин звучить так: «У ніч, коли Його видано, а радше Він сам Себе видав за життя світу, прийняв хліб у святі, і пречисті, і непорочні руки, воздавши подяку і благословивши, освятив, переломив, дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів. Амінь. Так само й чашу після вечері, мовлячи: Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів. Амінь».

Спомин Тайної вечері посідає центральне місце в євхаристійних молитвах харизматичних церков. Молитва Хлібопереломлення зазвичай починається з читанням уривка зі Святого Письма, який описує події останньої вечері Ісуса з учнями та містить Його слова над хлібом і вином. Найчастіше читають уривки з Євангелія від Луки (22, 17–20), Євангелія від Йоана (6, 53–56) або з Першого послання до Коринтян (10, 16–17; 11, 23–30).

Після читання служитель переходить до вільної молитви, у якій своїми словами пригадує ту саму подію. Ось чотири зразки:

1. Ми дякуємо за цей хліб, Тіло, що ламається за нас. Ми приймаємо його і благословляємо в ім’я Ісуса Христа, і віримо, що приймаємо і силу, і мудрість Твою, бо Ти смиренним даєш благодать. Чинимо це для виконання Твого слова, яке жило і діяло нам на благо. Ми також дякуємо за Кров Твою, що пролилася за нас на відпущення гріхів, і благословляємо. Це вино є Кров, Кров Нового Завіту. І Ти сказав: Я буду пити з вами це вино в Царстві…
2. Дякуємо Тобі за Тіло Твоє, що ламається за нас. Воно було переламане, щоб ми, побачивши Твоє смирення перед Отцем Небесним, а не перед обставинами, отримали вінець того життя, яким являєшся Ти, Господи. І ми, приймаючи цей хліб, Тіло Твоє, приймаємо від Тебе життя довершене, сповнене подій і Божої слави. Ми також дякуємо Тобі за це вино, Кров Твою Нового Завіту, пролиту на відпущення наших гріхів. Кров Твоя, Господи, була пролита на хресті, щоб ми могли омитися Нею…
3. Отче Небесний, дякуємо Тобі за Твого Сина, за цей хліб, який ми переламуємо, і бачимо, що це Тіло Христа. Як Ти переламав Себе, Ісусе, так і ми переламуємося перед Тобою, Господи, знаючи, що нам даровано звеличити Твою славу, Сину Божий, у нашому житті. Ми любимо Тебе і прагнемо, щоб наш шлях був так само прославлений, як і Твій. Ми також дякуємо за це вино, бо це Кров, що проливається на відпущення гріхів, Кров Твоя, Ісусе Христе. І сьогодні ми будемо приймати Твою Кров. Ми єдині з Тобою, Ти в нас, а ми в Тобі. Ми прагнемо, щоб життя наше було присвячене Тобі, як Ти присвятив його Отцеві».
4. Господи, ми благословляємо в ім’я Ісуса Христа цей хліб – це Тіло Твоє, що ламається за нас. Благословляємо це вино – це Кров Твоя, пролита за нас на відпущення гріхів. І нині це святиня для кожного з нас…

Спомин Тайної вечері завершується возношенням Святих дарів.

У Літургії Йоана Золотоустого зі словами: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо, за всіх і за все».

У цій частині євхаристійної молитви в харизматичній церкві пастор звершує низку подібних символічних жестів і дій. Говорячи про Тіло Христове, він возносить і переламує хліб. Говорячи про Кров, возносить чашу з вином, промовляючи при цьому: «Славу Тобі возносимо, Небесний Отче, за Твого Сина. За Кров, що проливається на відпущення гріхів. Молимося, щоб Ти побачив у нас потомство тривале й очікував нас. Бо це Церква Божа, у якій Ти царюєш. Алилуя. Амінь».

Закликання Святого Духа

Ще однією важливою частиною євхаристійної молитви є epiclesis – закликання Святого Духа. Ця частина присутня як у Євхаристії традиційних церков, так і в харизматичному Хлібопереломленні, але сформульована не так схоже, як інші частини молитви. Можливо, причина цього – історичні догматичні суперечки про роль Святого Духа у Євхаристії.

У православній Літургії закликання Духа і освячення Святих дарів підкреслене: «Ще приносимо Тобі цю словесну й безкровну службу, і просимо, і молимо, і благаємо: Зішли Духа Твого Святого на нас і на ці предлежачі дари. І сотвори оцей хліб чесним тілом Христа Твого. Амінь. А те, що в цій чаші – чесною Кров’ю Христа Твого. Амінь. Перетворивши Духом Твоїм Святим. Амінь, Амінь, Амінь».

У харизматичній молитві Хлібопереломлення тема Святого Духа, Його дії та Його плодів присутня протягом усього служіння: «Ти Святим Духом написав цей лист у наших серцях. І нас пізнають. Ми тепер – лист Христовий. Лист Твого навчання, Господи, яке Ти даєш нам щедрою рукою Своєю. Ти збагачував нас всяким духовним благословенням. Сьогодні ми знаємо, до кого приходимо, кого славимо, ким живемо, кого прославляємо щодня, кому молимося і кого сьогодні приймаємо… Благослови, Отче, і нехай Церква сьогодні наповниться цією добротою Божою, надприродною любов’ю, Твоєю присутністю під час прийняття цієї їжі, яку Ти даєш обраному, досконалому народові Божому, який визнає Тебе в любові щодня і славить те, що Ти звершив. І дякуємо за те, про що, можливо, вже забули, а Святий Дух нагадує нам відкрито».

Закликання Святого Духа у православній Літургії завершується описом дарів Духа для причасників: «Щоб [Тіло і Кров] були причасникам на тверезість душі, на відпущення гріхів, на спільноту зі Святим Духом, на повноту Царства Небесного, на сміливість перед Тобою, не на суд і не в осудження».

А ось як про це говорять у євхаристичних молитвах харизматичної церкви:

«Усі дари, які ми отримали для того, щоб виконувати справу, заради якої ми обрані, сьогодні послані Тобою. Ми хочемо, щоб у нас був Твій характер: милосердний, співчутливий, мудрий, розумний і люблячий. Люблячий Бога, люблячий Церкву і люблячий ближнього свого…
Благослови, Отче, в ім’я Ісуса Христа це Тіло Христа, щоб ми разом із церквою, з ближніми, приймали його і отримували життя, сміливість, любов, кротість, стриманість, радість – усе те, що Ти дав нам, Господи. Нехай це буде плодом Твоєї надприродної діяльності в нас, в ім’я Ісуса Христа».

Прохання за Церкву

І нарешті завершальна частина євхаристійної молитви intercessio – прохання за Церкву.

У Літургії Йоана Золотоустого: «За святу, соборну й апостольську Церкву, за тих, що перебувають у чистоті й чесному житті, за Богом бережений народ наш, правління і все військо. Дай їм, Господи, мирне Царство, щоб і ми в тиші їхнього тихого й сумирного життя пожили в усякому благочесті й чистоті».

У традиційних церквах до цього додається довгий перелік єрархів, святих, живих і померлих членів Церкви, навіть поіменно згадують усіх, про кого моляться присутні.

У харизматичній молитві: «Перед Тобою Твоя Церква, обрана Тобою, помазана Тобою, радісні перед Тобою діти Бога Живого… Ми причасні до цього. І ми вдячні, Господи, що Твій вибір колись впав на нас, і Ти нас благословив. І я прошу, Господи, за Твою Церкву, щоб кожен був гідним учасником цього причастя в ім’я Ісуса. Амінь».

На одному з богослужінь Хлібопереломлення пастор сказав такі слова: «І ми звершуємо це причастя. Воно називається причастям, тобто ми стаємо причасними до Тіла і Крові Ісуса Христа. Хліб – це Його Тіло. Ми його їмо і самі стаємо Тілом. Адже Його Тіло – це Його Церква. Ми – Церква. Порізно ми як окремі гілочки, як хворост, що лежить на землі. Люди, які поза Церквою, вони як хворост у лісі. А коли ми разом, ми – Його Тіло, і Він в нас. Коли ми п’ємо вино, символізуюче Його Кров. Його Кров тече в нас. І Святий Дух перебуває в нас».

Ці слова дивовижно резонують із євхаристійною молитвою, що дійшла до нас в одній із найдавніших християнських книг: «Дякуємо Тобі, Отче наш, за життя і ведення, які Ти явив нам через Ісуса, Отрока Твого. Тобі слава навіки! Як цей переламаний хліб був розсіяний (в зернах) на пагорбах і з’єднаний воєдино, так нехай буде з’єднана Твоя Церква від кінців землі в Твоє Царство, бо Тобі належить слава і сила через Ісуса Христа навіки».

Висновки

Очевидно, що євхаристійна молитва традиційних церков і молитва, яку виголошують під час Хлібопереломлення в харизматичних громадах, мають набагато більше спільного, ніж можна було очікувати. Попри різницю в літургійних формах і богословських акцентах, вони виявляють разючу подібність – іноді майже ідентичну – як у внутрішній структурі, так і в головних темах: подяка Богові за спасіння, спомин Тайної вечері, закликання Святого Духа та молитва за Церкву.

У традиційних церквах ці молитви мають сталу форму, укладену й передану в письмовій традиції, що зберігається протягом століть. У харизматичних спільнотах, навпаки, вони народжуються спонтанно: служитель молиться вільно, не спираючись на підготовлений текст. І все ж, попри цю свободу, структура і зміст таких молитов часто відтворюють ті самі богословські інтуїції, що лежать в основі древніх євхаристійних канонів.

Така подібність не може бути випадковою. Вона вказує на те, що в самій природі християнської молитви існує глибинна єдність, яка виходить за межі конфесійних і культурних відмінностей. Молитва, навіть у своїх різних формах, виражає одну й ту саму віру – віру в Христа, Який дарує Себе у хлібі та вині, у Своїй смерті та воскресінні.Цю внутрішню єдність ще в V столітті сформулював Папа Келестин І у відомому вислові «Legem credendi statuit lex orandi» («Закон віри визначається законом молитви»). Іншими словами, спосіб, у який Церква молиться, відображає те, у що вона вірить. Тож, можливо, харизматичні пастори та літургійні священники кожен у своїй традиції виголошують майже однакову молитву, тому що обох надихає один і той самий Дух – Дух Христовий, який єднає Церкву поза межами її зовнішніх відмінностей.

Ігор Савва, пресвітер ПЦУ, м. Запоріжжя

Поділитися: