Едуард Бердник

Уперше з 1988 року в УГКЦ виходить офіційно виправлене видання Служебника. Про те, якою була більш ніж 10-річна праця, спрямована на появу цього видання, говоримо з Максимом Тимом, працівником Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, членом офіційної перекладацької групи при літургійній комісії.

– Пане Максиме, обговорімо нове видання, новий переклад Служебника Української Греко-Католицької Церкви. Почнімо з питання, коли ви взагалі почули, що Церква потребує нових перекладів літургійних текстів, коли це все почалося для вас особисто?

– Дійсно, цю історію про Служебник, про переклади треба починати здалеку. В мої семінарійні роки вже говорилося про те, що ми потребуємо нових літургійних перекладів. Пригадую, як отець Петро Ґаладза зауважив, що західними мовами перекладені більше візантійських літургійних текстів, аніж українською, що нам мало б бути за це соромно. 

Новий виток цієї історії для мене розпочався в 2005 році, коли я почав працювати в Патріаршій літургійній комісії за головування владики Степана Менька. І ось із 2005 року почали говорити про те, що наявний Служебник має низку недоліків, що, крім того, взагалі немає перекладу багатьох важливих літургійних текстів. На кожному щорічному Синоді єпископів порушували питання літургійних перекладів.

Водночас почали укладати методологію того, як робити літургійні переклади. Зійшлися на тому, що першим у списку перекладів мав би бути Псалтир, адже уривки з псалмів зустрічаються практично в усіх наших літургійних книгах. За відсутності уніфікованого перекладу псалтиря буксують усі інші ініціативи. Водночас владики планували запустити процес удосконалення наявного тексту Служебника. Початково проєктували просто виправити текст, усунути разючі помилки. І цією справою владика Степан доручив зайнятися мені. Я виділив основні неточності в тексті та запропонував зміни. Їх було близько двадцяти. Опісля ж із різних причин, мені до кінця не відомих, вирішили підійти до такого проєкту ґрунтовніше, залучивши ширше коло фахівців. У 2013 році від керівництва Церкви надійшла вимога, щоби перекладацька група при літургійній комісії розпочала працю над новим перекладом Літургії Йоана Золотоустого.

– Ви згадали про офіційну перекладацьку групу. Хто саме і чому до неї ввійшов?

– Офіційною ця група стала згодом. Спочатку була робота і певні результати. Ще в 2007 році на основі відчуття потреби в перекладі літургійної гимнографії природно утворилася команда однодумців, котрі бажали якісного перекладу літургійних текстів для вжитку в богослужінні. Частиною цієї команди стали кілька людей. Це Андрій Шкраб’юк – витончений знавець української мови, в портфоліо якого входить кілька солідних перекладів, як-от Бруно Шульца. Крім того, він є церковним співцем і має добре відчуття поезії. Це Тарас Тимо – богослов, добрий знавець грецької мови й патристичної традиції. Його зауваги часто ставали нам у пригоді, особливо в складних місцях тексту. Це священник Василь Рудейко – дослідник літургійної традиції Церкви. Я ж переважно відповідав за те, як поєднуватиметься переклад із традиційними літургійними наспівами. І це важливо, адже більшість текстів, котрі ми перекладали, призначені для співу.

Звісно, кожен із нас мав суміжні компетенції, бо кожен із нас має базові знання з грецької та церковнослов’янської мов, а також, що особливо важливо, всі ми молимося тими текстами, які перекладаємо. Отже, склалася команда ентузіастів із необхідними компетенціями для перекладу літургійних текстів.

Ми почали перекладати передовсім гимнографію: часто ту, яка взагалі не існувала українською мовою. Відтак у 2009 році впорядкували збірник для Великого посту з Літургією Передосвячених Дарів. Зауважу, що самої літургії ми не перекладали, а взяли наявний текст перекладацької групи Патріарха Йосифа. Натомість зосередилися на перекладі гимнографічних частин на середи і п’ятниці Великого посту. Також у цей час посилено працювали над перекладом гимнографії для найінтенсивнішого періоду літургійного року: Великого і Світлого тижнів. Завершили цю працю 2012 року¹.

Водночас із 2011-го почали переклад Псалтиря, бо без нього не могли б цілісно та якісно перекладати літургійні тексти, адже, як я вже казав, цитатами з псалмів просякнуте все богослужіння.

– І згодом ця група стала офіційною при Патріаршій літургійній комісії?

– Саме так. Це сталося вже за головування в комісії владики Венедикта Алексійчука. В 2013 році ми мали розмову з Блаженнішим Святославом, представили йому свої здобутки, як також переклад частини псалмів. Через деякий час від голови літургійної комісії отримали доручення наново здійснити переклад літургії. Тому, завершивши в 2014 році переклад Псалтиря, почали працю над текстами літургії. Варто сказати, що деякий час групу очолював священник Матей Гаврилів, ЧСВВ. Досвід і зауваги отця Матея стали нам у великій пригоді.

– Що, на вашу думку, стало причиною вимоги перекладу наново? Що взагалі означало для вас оце «наново»?

– Тут треба згадати, що насправді невеликі зміни та виправлення в Служебнику від тиражу до тиражу робили постійно. Ці правки не мали жодного зв’язку з літургійною комісією чи навіть із Блаженнішим Святославом.

– А з ким же тоді ці правки були пов’язані?

– Враховуючи те, що друком займалося видавництво «Місіонер», яке також друкує новий Служебник, то принаймні хтось із видавництва міг би знати, хто вносив ці правки. Але це ніколи не обговорювалося, тому відповіді я не маю. Однак ці анонімні виправлення, як мені видається, підштовхнули Церкву очолити процес, навіть запропонувати інший підхід. Щоб були не просто принагідні правки, а новий переклад.

– Що малося на увазі під новим перекладом: виправлення помилок чи переклад «із чистого аркуша»?

– Щодо перекладу наново хочу зробити важливі уточнення. Ми, звісно ж, враховували всі досягнення попередників, зважали на те, щоб не робити різких змін, особливо в знаних напам’ять текстах. Водночас як перекладачі найперше працювали з оригінальними текстами, а тому за потреби перекладали окремі фрагменти тексту абсолютно по-новому, якщо бачили для цього серйозні підстави, враховуючи значення або стилістику тексту.

Важливо уточнити, що в 2013 році літургійна комісія розробила «Інструкцію щодо подання і затвердження літургійних текстів, їх перевидань та перекладів», яку Церква затвердила. Тому ми, перекладачі, мали канонічний фундамент для роботи перекладацької групи.

– Ще одне уточнення: мовиться про новий Служебник чи про новий переклад. Бо Служебник містить не лише тексти, а й рубрики (вказівки) щодо богослужіння тощо. Чи перекладали ви ці частини?

– На початку мовилося лише про переклад тексту Літургії Йоана Золотоустого. Водночас ми не мали найменших сумнівів, що в цьому Служебнику будуть уточнені й рубрики. Тобто перекладені наново і впорядковані, бо з ними виникало багато труднощів. Фактично з власної ініціативи² ми організували невелику робочу групу, до якої входили отці Василь Рудейко, Ростислав Будзан, Володимир Стефанишин і диякон Назарій Ярунів. Загальна ідея була розширити рубрики там, де є потреба, прибрати атавізми тощо.

Також від отця Василя було кілька пропозицій щодо виправлення технічних помилок у структурі тексту літургії. Наприклад, коли початок молитви священника поданий в одному місці, а її завершення – в другому, хоча це одна й та сама цілісна молитва. Також однією з пропозицій було надрукувати в додатку до Служебника заамвонні молитви найбільших літургійних свят. Зараз вони просто випали з церковного вжитку, однак ці молитви змістовно підсумовують для вірних сенс свята. Було б шкода втратити таку цінну частину літургійної традиції.

Однак після окремої розмови з Блаженнішим Святославом ми зрозуміли, що новий переклад не означає нового Служебника, а лише новий текст. Тому всі ці напрацювання були відкладені вбік, а чи є якісь зміни рубрик у новому Служебнику, я не знаю.

– Як тривав переклад і коли він був завершений?

– Переклад тривав приблизно три роки. Ми завершили його в 2017-му. Згідно з «Інструкцією щодо подання і затвердження літургійних текстів, їх перевидань та перекладів» ми розіслали результат нашої праці групі рецензентів. Дочекавшись відгуків, врахували їхні зауваги, а тоді звернулися до Блаженнішого Святослава. Разом із ним мали кілька тривалих робочих зустрічей, на яких докладно вичитували весь текст Літургії Йоана Золотоустого. Блаженніший висловив багато цінних думок, показав, які місця в тексті він бажає змінити, і після того, як ми ці місця уточнили й узгодили, він висловив схвалення нашого перекладу. Водночас Блаженніший сказав, що всі наші напрацювання треба пояснити й аргументовано представити Синоду єпископів УГКЦ. Ми представили на Синоді методологію перекладу і сам переклад. Коротко перекажу її зміст³:

1. Переклад слід здійснювати з мови оригіналу, враховуючи церковнослов’янську мову. Адже грецька, будучи оригіналом, дає правильне розуміння змісту. Натомість церковнослов’янська протягом тисячоліття була богослужбовою мовою нашої Церкви. І вона була створена спеціально для перекладу богослужбових текстів, а тому може підказати певні важливі рішення, словотвори.
2. Слід враховувати критичні видання оригінальних текстів. Це дуже важливий пункт, адже грецький текст не всюди однаковий, буває пошкоджений. Тому не можна просто взяти якесь офіційне джерело і перекладати виключно з нього, не враховуючи інших авторитетних видань, що допомагають краще зрозуміти зміст.
3. Слід враховувати біблійні та патристичні дослідження. Вони суттєво допомагають перекладачеві зрозуміти, звідки походить певна цитата, вислів, термін.
4. Переклад має бути з акцентом на богословську коректність. Не може бути в тому сенсі «розмитим».
5. Переклад має використовувати багатство і потенціал української мови.
6. Переклад має враховувати поетичний і музичний компоненти.
7. Крім попередніх українських перекладів, треба враховувати й переклади іншими мовами. Ми зверталися до англомовних, німецькомовних, франкомовних перекладів. Часто це нам допомагало в складних місцях тексту.

Представивши переклад і методологію, я особисто відчув, що владик переконати не вдалося (Усміхається). Що я маю на увазі? Всі визнали, що праця виконана старанно, сумлінно, однак було чимало різного роду зауваг. Ось приклад: всі згодні з тим, що варто використовувати багатство української мови, її потенціал. Але коли доходило до практики, то перешкодою ставали рідковживані в побутовій мові слова й архаїзми, хоча такі слова активно вживають у сучасній українській літературі.

Ми старалися вживати лише ті архаїзми, які підкреслюють певні нюанси і які годі замінити сучасними українськими відповідниками, адже за радянський період лексика української мови зазнала штучного звуження. Ось кілька прикладів: «блаженний», а не «щасливий», «благодарення», а не лише «подяка», «уповання», а не лише «надія». Також ми використовували архаїзми з огляду на літургійну естетику. Для прикладу, «возносити», «Тобі подобає», «приоздобити» і так далі. І, звісно ж, уникали недоречних архаїзмів, що були присутні в перекладі Патріарха Йосифа, як-от «жизнь», «уші» тощо. Загалом у мене виникло враження, що у владик очікування від нового перекладу були дещо іншими.

– Чи можете розповісти про ці очікування?

– Це до кінця ніколи не було проговорене, однак можна припустити, враховуючи контекст, якими ці очікування були. В УГКЦ існувало два переклади літургії, які мали повагу. Це офіційний переклад, що вийшов у друкарні василіян (так званий переклад владики Сулика), і переклад Патріарха Йосифа. І якщо переклад владики Сулика був максимально українізований, то переклад Патріарха Йосифа, навпаки, містив багато архаїзмів. У тих двох перекладів були прихильники. Думаю, владики хотіли збалансували ці два переклади.

– То якими були наслідки Синоду?

– Блаженніший і Синод цілком слушно вирішили, що остаточна відповідальність за текст літургії покладена не на перекладачів, не на літургійну комісію, а на єпископат і Главу Церкви. Новий виток справи почався в 2018 році, коли ухвалили рішення створити «Синодальну групу для перегляду перекладу українською мовою текстів Псалтиря та Божественної Літургії св. Івана Золотоустого». Стати частиною цього комітету зголосилися владики Тарас Сеньків і Степан Меньок, а очільником групи Блаженніший Святослав призначив владику Гліба Лончину – майбутнього голову літургійної комісії. На короткий час на якомусь із етапів був залучений і Даниїл Ґаладза.

Ми віддали всі наші тексти синодальному комітету. Щодо подальшого розвитку подій знаю лише те, що між 2018-м і 2021 роками владики розіслали проміжну версію тексту головам єпархіальних літургійних комісій, а ми побачили текст лише на кінцевому етапі в 2022 році.

– Якою, на вашу думку, була методологія цього перекладу, чи владики цю методологію представляли?

– Окремого представлення методології синодальної групи не було, але на основі особистих розмов і пояснення владики Гліба для священників, що вийшли вже цього року, а також самого Служебника я особисто можу назвати кілька принципів:

1. Радикально не змінювати текст. Особливо в тих місцях, які вже добре відомі вірним. У цьому Служебнику є найбільше змін у священничих молитвах, а не в тих частинах, які співають вірні. Ця ідея випливає з того, щоб не спричинити замішання серед людей, не змінювати тексти, які добре відомі.
2. Знайти баланс між дотеперішнім офіційним виданням і перекладом Патріарха Йосифа. Тому мова перекладу дещо злагоджена, дещо спрощена, щоб легше «лягала на вухо».
3. Догматична вивіреність і чіткість тексту.

Після завершення праці владик літургійна комісія отримала завдання застосувати ці методи до виправлення текстів Літургії Василія Великого. Та сама методологія була застосована і до змінних частин у додатку, тобто до тропарів і кондаків, але це окрема тема.

– Що стосується Літургії Передосвячених Дарів – вона є в новому Архиєратиконі, але її нема в новому Служебнику. Чи мали ви з нею справу?

– Ми не були жодним чином залучені в ці процеси. Для мене було здивуванням, що в Архиєратиконі ця літургія є, а в священничому служебнику її немає. Там подібні виправлення, але я нічого не можу сказати достеменно.

– Яким чином була врахована ваша перекладацька праця в роботі синодальної комісії?

– Перекладацька праця нашої групи, безперечно, була врахована. Владики використали наші тексти в певному сенсі як дорадчий матеріал для своєї праці. Звісно ж, робили це вибірково, з огляду на власні потреби і бачення.

– Наведіть, будь ласка, приклади, де ваша праця була врахована і де не врахована.

– Нашу думку враховували переважно там, де мовилося про догматичні уточнення. Візьмімо, для прикладу, Символ Віри. Раніше було так, що Син є Єдиносущний із Отцем, «що через Нього все сталося». Тут можна було б зрозуміти, що мовиться про якісь події, які сталися, і сталися вони через Отця. Насправді ж мовиться про становлення, створення світу. Тому в новому перекладі це враховане, вжите: «що через нього все постало».

Та все ж таки навіть у цьому контексті враховане було не все. В тому самому Символі Віри так і залишилися слова «вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих». Ані в грецькій, ані в слов’янській немає слова «вдруге» – тільки слово «знову». Крім того, мовиться про активну дію Господа, який знову приходить, гряде судити живих і мертвих. Це відбувається тут і тепер, а не колись. Однак цього не врахували⁴. Так само залишили «Найперше пом’яни, Господи, святішого Вселенського архиєрея…», хоча в нас була версія значно ближча до оригінального тексту: «Серед перших пом’яни, Господи, святішого…»

Коли ж текст був дещо неоднозначний і його можна було прочитати по-різному, частіше додержували старої версії. Прикладом цього є акламація священника перед «Отче наш». У сучасному тексті УГКЦ є так: «І сподоби нас, Владико, зі сміливістю, неосудно сміти призивати Тебе, небесного Бога Отця, і мовити». Кінцівку оригінального грецького тексту можна прочитати по-різному. Ми в згоді з великою кількістю сучасних іншомовних перекладів пропонували: «І сподоби нас… сміти називати Тебе, небесного Бога – Отцем, і мовити». Це зміщує акценти. Звісно, ідея «призивання Бога» важлива в літургії, але тут це є саме вступ до молитви «Отче наш».

Список можна було б продовжити, та зауважу лише, що були подекуди враховані й наші суто стилістичні правки, а подекуди – наш переклад псалмів і біблійних пісень. Це, найімовірніше, стосується окремих слів і виразів з літургійного Псалтиря, що включає й біблійні пісні. Для прикладу, замість «Права Твоя рука, Господи, «знищила» ворогів» буде « Права Твоя рука, Господи, «сокрушила» ворогів». І такі приклади, повторюю, можна наводити дуже довго.

– Повертаючись до перекладу Псалтиря, можна сказати, що спочатку була ідея його нового цілісного перекладу, на який «спиратиметься» оновлений Служебник. Чи є так у новому виданні?

– Ідея потреби нового перекладу Псалтиря відійшла на другий план. Ті псалмічні цитати, що є в новому Служебнику, не існують в такому вигляді у жодному з виданих українською мовою Псалтирів. Це принагідні переклади, зроблені для Служебника. Деякі вислови псалмів із нового Служебника збігаються з нашим перекладом Псалтиря.

– То як би ви коротко охарактеризували нове видання Служебника, його значення?

– Це перша офіційна і ґрунтовна коректура тексту літургії з 1988 року. Можу це лише вітати. І здійснила цю коректуру синодальна група єпископів УГКЦ. Важливо наголосити, що це результат колективної праці Глави Церкви, синодальної групи, єпископів, перекладацької групи, рецензентів, єпархіальних літургійних комісій. Унаслідок цієї праці, на мою думку, вдалося досягти золотої середини між двома попередніми перекладами. Також додані певні уточнення, кращі перекладацькі рішення, яких до того в перекладах УГКЦ не було. І це, безумовно, тішить.

Розмовляв Едуард Бердник