Свіжий номер

6(506)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Любомир Гузар

Любомир Гузар про журналістів

Журналісти-католики не є апологетами і не мусять боронити Церкву в кожному аспекті. Вони є апологетами правди, мають служити правді. Журналісти-католики мають бути добрими про‑ фесіоналами. Це означає не лише добре написати чи зробити гарний репортаж, але старатися вчити церковну і всесвітню історію. Немає нічого нового під сонцем, і те, що ми переживаємо зараз в Україні, вже було, і історія це зафіксувала. Якщо журналісти хочуть представляти певну ситуацію – як, де, коли, чому щось сталося і що це означає – то мусять бути обізнані глибше, а для цього необхідно над собою працювати: вивчати мистецтво, літературу, особливо класичну. Тоді написані твори досі актуальні, адже людська природа не міняється, і щоб її розуміти, треба знати, що вже було. Крім технічних навиків, журналістові треба мати ширину і глибину знання. Пам’ятаючи, який вплив на життя суспільства має преса, журналісти повинні не лише представляти правду, але й бути мудрими, а це здатність бачити широко, так, як це бачить Бог. Щоб пізнати проблеми в широкому контексті, треба мати мудрість, яку ми набуваємо, вивчаючи минуле, мистецтво, літературу – усі здобутки людського духа. Усі події, що відбуваються довкола, треба бачити очима мудрої людини, розуміти контекст, і представити його читачам і глядачам в такий спосіб, щоб вони задумувалися. Не варто ділити людей на інтелігенцію і «селюхів», треба шанувати читача – писати для всіх людей, і хай кожен сприймає як хоче. Треба вміти говорити правду – це не лише розум чи здібність – це християнська чеснота. Мета не в тому, щоб просто сказати правду, а важливо застановити і поправити. Сказати, що хтось дурний і тим образити – це не штука, а сказати, щоб дурний захотів стати мудрим – це штука. Журналісти повинні не лише повідомити, а й пояснити, допомогти. Тут має бути второпність – це чеснота, яка допомагає нам досягнути мети в найкращий можливий спосіб. Ваша мета – допомогти людям, а як це робити, то це треба вирішити. Те, що ви вирішили об’єднатися – дуже добре. Ви творите громаду, а це практична громадянська клітина, і ви можете багато зробити, працюючи спільно. Сьогодні зібрані люди одного покрою – журналісти – але треба старатися відчути спільність з усіма людьми – з тими, про кого і для кого пишете, на підставі віри, знання, людяності і мудрості. Адже цій громаді ви служите. Я зараз говорю до кількох десятків, а ви сягаєте тисяч людей – треба пам’ятати про людей і бути солідарними з ними. Не бути осторонь, а бути духовно і практично з ними. Це творить громадянське суспільство, до якого ми стремимо.

Блаженніший Любомир

Блаженніший Любомир: поради на майбутнє

Моя перша порада – дуже важливо для нашої Церкви сьогодні є вдержати внутрішню єдність нашої Церкви. Як я вже згадав перед тим, ми є в Україні, ми є в Західній Європі, екзархати, ми є митрополії в Північній Америці, ми є в Південній Америці , ми є в Австралії. І там є Митрополії, єпархії, екзархати. Ми є розсіяні по цілому світу, але щоби бути собою, щоби могти служити якнайкраще своїм людям, щоби могти допомагати, може, і комусь другому, над цим треба застановлятися. І застановлятися, як зберегти свою єдність, як зберегти свою ідентичність, щоби коли я поїду в Бразилію, чи поїду до Канади, щоби там не почувався як чужинець, але беручи під увагу, що та ситуація, яка там є канадська, а там є бразилійська, а тут є українська, щоби всюди ми, кожний з нас, почувався вдома в Церкві і бачив тих людей, що в Церкві, тих жінок і мужчин, як своїх сестер і братів. Мені здається, це є надзвичайно важлива річ. Вірніше одна з речей.

Друга з речей, щоби ми зберегли бути Церквою. Це надзвичайно важливо,щоби не піддаватися тим спокусам , шукати впливів, шукати чисельності зовнішніх таких прикрас, але щоби ми були Церквою. Наше КРЕДО, наш клич сьогодні є святість об’єднаної Церкви. Це є головний клич. Крім того, хочу Вам сказати, бо це є важне, і тому, як я згадав вже перед тим, маю таке довір’я до Синоду. Синод – то всі наші єпископи. Ми працюємо тепер як Синод, вже від двох років. Стараємося уточнити візію нашої Церкви за 10-20-30 років, якою ми би хотіли бачити нашу Церкву за 10-20-30-ть років – Церквою, але якою? А друга річ, над чим ми застановляємося як Синод, які засоби, які пріоритети, щоби цю візію здійснити. Але найважливіше є – бути Церквою!

З прес-конференції в Українському домі 10 лютого 2011 року

Проголошення вірним

Української Греко-Католицької Церкви 2010 року Божого
Роком християнського покликання
з особливим наголосом на покликанні
до богопосвяченого життя

Всесвітлішому та всечеснішому духовенству,
преподобним братам і сестрам у чернечому житті,
дорогим братам і сестрам у Христі – мирянам Української Греко-Католицької Церкви
Дорогі у Христі!

Синод єпископів Української Греко-Католицької Церкви на своєму останньому засіданні, яке відбулося у грудні 2009 року, постановив присвятити 2010 рік темі християнського покликання з особливим наголосом на покликанні до богопосвяченого життя. Це стало логічним продовженням тем попередніх років. Зокрема, 2008 рік був присвячений розглядові християнського покликання взагалі. Ми пояснювали вірним нашої Церкви, що кожна людина одержує від Господа покликання, певне завдання, яке має здійснити у своєму житті. Особливим чином це стосується людей, які втілені в Ісуса Христа, у святу Церкву через святе таїнство Хрещення. Відтак, у 2009 році, який щойно закінчився, ми звернули особливу увагу на одну частину вірних нашої Церкви – священиків. Їхнє покликання полягає у тому, щоб служити Божому людові, святій Церкві. Священнослужителі – це група осіб, яку можна легко описати за допомогою статистичних даних і докладно ви‑ вчити різні аспекти її життя.

Упродовж 2010 року хочемо звернути особливу увагу на інших членів святої Церкви, тих, кого називаємо монахами й монахинями, ченцями й черницями чи, взагалі, богопосвяченими особами. Це люди, які приймають особливий стан, складаючи обіти чи одержуючи схиму або добровільно гуртуючись для спільних зусиль присвятити себе Богові. Власне ця риса посвячення Богові є характеристикою тих членів святої Церкви, до яких хочемо особливо звернутися і про яких хочемо якнайбільше розповісти всім нашим вірним. Тут слід зазначити, що до цієї частини Церкви можуть належати й миряни.

Наступного року заплановано звернути увагу на покликання мирян, які становлять переважну більшість Церкви, так би мовити, є властивим церковним тілом. Для цих людей характерні також особливі покликання, на які треба звернути увагу, і маємо намір це зробити. Як завдаток такого майбутнього плану вже готується послання про мирян і їхнє місце у Вселенській Церкві.

Як вже було згадано, у нашій мові є багато назв людей, які особливим чином посвятилися служінню Богові. Це, наприклад, монахи й монахині, ченці й черниці, іноки та інокині тощо. Останніми роками загальновживаною стала назва «богопосвячені особи». Відразу треба звернути увагу, що ця сучасна назва не є точною. Бо її можна застосувати не тільки до людей, що є монахами або ченцями, а й до поодиноких осіб, які бажають в особливий спосіб посвятити себе Богові. Можливо, більш зрозумілим для загалу було б називати їх «люди, які живуть за законом». Адже вони через якийсь публічний акт – схиму, обіт чи обітницю, складені перед компетентною церковною владою, – зобов’язуються укладати своє життя згідно з певним правилом, потвердженим і благословенним святою Церквою. Ці богопосвячені особи живуть у монастирях, чинах, згромадженнях, світських інститутах, товариствах мирян, згуртованих на зразок чернечого життя. Вони становлять групу людей, яку візуально можна розпізнати, часто навіть за їх особливим одягом.

Принагідно хочу нагадати, що у 2011 році відбудеться у Бразилії Патріарший Собор Української Греко-Католицької Церкви, присвячений богопосвяченому законному життю. У ньому візьмуть участь єпископи та представники духовенства, богопосвячених осіб і мирян. Отже, вся Церква через своїх делегатів застановлятиметься над проблемами, пов’язаними з цією групою людей. Ми сподіваємося, що цей Собор пожвавить життя наших богопосвячених членів Церкви. А своєрідною підготовкою до цього заходу буде слугувати цей 2010 рік, під час якого ми усі повинні краще зрозуміти суть їхнього стану та місце у святій Церкві.

Богопосвячених людей, які живуть за законом, можна розпізнати не тільки за їхнім одягом, а й за способом життя, навіть якщо вони гуртуються у світських інститутах. Хоча багато з них, як всі інші члени людської спільноти, крім ієромонахів, працюють у лікарнях, школах, дитячих садках чи будинках для людей похилого віку й повинні виконувати свої обов’язки професійно та сумлінно, однак для них характерні дві прикмети, які відрізняють їх від загалу працівників. Перша ознака – у їхньому житті велике місце посідає молитва, спільнотна та особиста, якій вони при‑ свячують багато уваги й значну частину свого часу. А друга – богопосвячені люди живуть і працюють не поодиноко, а у спільнотах. Слід наголосити, що ця друга прикмета є дуже важлива, бо вона не тільки сприяє ефективнішій діяльності, а насамперед є засобом формування людського характеру. Ніщо так не удосконалює, не ушляхетнює особу, як співжиття з іншими людьми, бо кожній людині належить дати певне місце і прийняти її такою, якою вона є. Це велика школа духовного поступу.

Здавалося б, такий спосіб життя суттєво не відрізняється від родинного життя, бо добра родина й спільно молиться, і живе у спільноті. Насправді, хоча є багато аспектів родинного життя, які включені в життя монастирів і чернечих домів, проте між ними є велика різниця. Люди, які бажають посвятити себе Богові, які відчувають покликання бути членами монастиря, чину чи згромадження, приймають три євангельські ради: досмертну чистоту, добровільну убогість та досконалий послух – їх звичайно не знаходимо у подружньому чи родинному житті. По-перше, богопосвячені особи відмовляються від подружжя, не тому що воно недобре чи грішне, а тому що бажають цілковито посвятитися Богові, не приймаючи загального, природного способу спілкування між людьми. По-друге, вони зрікаються посілості і надмірного використання земних благ, стараючись вести скромний спосіб життя, вживаючи тільки те, що справді потрібне для існування і для здійснення свого специфічного заняття. Третьої прикмети не видно, так би мовити, неозброєним оком, але це дуже важливий аспект у житті богопосвяченої людини – вона відрікається від власної волі, вирішуючи жити згідно із правилом, а також піддаватися чинній волі іншої людини, свого настоятеля чи наставника. Цей аспект, можливо, найважче реалізувати, бо вільна воля – це інтимна і основна частина нашої людської природи. Намагаючись краще зрозуміти, хто є ці богопосвячені люди, які живуть і працюють серед нас, треба зважати на такі різні прикмети їхнього стану.

Упродовж року, який розпочинається, ми старатимемося не тільки пояснювати загалу наших вірних, що таке життя у монашому чи чернечому стані, а й заохочувати всіх богопосвячених осіб більш інтенсивно працювати і виконувати своє покликання. Бо це покликання є великим даром для них і для всієї нашої Церкви.

Разом з тим ми, всі вірні нашої Церкви, повинні особливо подякувати Богові за те, що Він кличе з нашої спільноти чоловіків і жінок до такого богопосвяченого законного життя. Праця цих людей є дуже важливою для нашого народу, але ще більше важливою є їхня молитва, якою вони освячують свою працю. А працюючи, богопосвячені особи освячують свою спільноту, бо їхня робота є не тільки виконанням професійних обов’язків, а й виявом любові до ближнього. Це є та характерна риса, за яку ми повинні бути дуже вдячними тим членам нашої церковної спільноти.

Цього року важливо також звернути увагу на важливість Господнього запрошення чоловіків і жінок, вірних нашої Церкви, до богопосвяченого законного життя. Інколи ми цим легковажимо, не звертаємо уваги на таке покликання. Однак ще гірше, коли ми йому протидіємо. Це найчастіше трапляється з боку батьків чи інших членів родини, які протестують проти того, щоб хлопець чи дівчина вступили до богопосвяченої спільноти. Тому хочемо заохотити всю нашу спільноту підтримувати та розвивати ці покликання. Водночас запрошуємо душпастирів, щоб часто проповідували про красу богопосвяченого життя, щоб кожен, хто відчуває таке покликання, міг його здійснити, розраховуючи на підтримку інших членів церковної спільноти.

Підсумовуючи вищесказане, хочемо наголосити, що нашою метою упродовж цього року є за допомогою різних заходів і програм поглибити розуміння вірних нашої Церкви щодо суті монашого життя, а також заохотити тих, хто вже пішов шляхом богопосвяченого життя, з більшою ревністю ним жити. Щоб ці заходи і загалом цей рік були для нашої Церкви справді благословенними, розпоряджаємося, щоб під час Святої Літургії, у сугубій ектенії, додавати прохання: «Ще молимося за спільноти богопосвяченого життя: монастирі, чини, згромадження, світські інститути та за їхнє святе покликання». Без молитви цей рік не буде успішним. Тому, тільки-но почуєте це прохання, відповідай‑ те на нього з глибини серця, щоб була для всіх нас велика із цього користь. Нехай милостивий Господь благословить нас своїми покликаннями, а ми, зі свого боку, вшануймо ці Божі дари і дякуймо Богові, випрошуймо у Нього, щоб ця сторінка із нашого церковного життя була якнайкраще записана у цьому 2010 році.

Благословення Господнє на вас!

Від імені Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви + ЛЮБОМИР

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 1 січня 2010 року

«Поручаймо Господеві наші потреби»

Привітання Блаженнішого Любомира на Різдво ГНІХ 2009 року

Високопреосвященним і Преосвященним владикам,
Всесвітлішим і Високопреподобним отцям,

Преподобним ченцям і черницям,

Дорогим у Христі сестрам і братам мирянам
Мир і Боже благословення!

Дорогі у Христі, через кілька днів ми будемо святкувати Різдво Господа нашого Ісуса Христа, надзвичайно важливу подію для кожного і кожної з нас, для наших родин, для громад, для народу, для Церкви і для всього людства. Ця подія настільки важлива, що ми навіть ділимо історію людства на роки до народження Ісуса Христа та після Його народження. І робимо це не принагідно чи випадково, а на підставі глибокого усвідомлення, що світ до Його приходу на землю сильно відрізнявся від світу, який настав після Його приходу. Так само і з життям кожного і кожної з нас. Коли ми втілюємося в Ісуса Христа через святе таїнство Хрещення, пізнаємо Його і зустрінемося з Ним, наше життя набуває іншого, нового, кращого вигляду. Пізнати, зрозуміти, відчути ту близькість Бога до нас та можливість нашої близькості до Господа – це річ, яка цілковито змінює наше уявлення про людське життя, наше відчуття самих себе, власного життя і життя людства загалом.

Вітаючи вас із святим празником, який от-от настане, сердечно бажаю кожному із вас, як і собі самому, щоб у ці святі дні ми могли наблизитися до Господа Бога, від крити своє серце до Його любові, прийняти Його, зрозуміти, що Він перший полюбив нас і що зміст нашого життя – відповісти на Його любов своєю любов’ю, любов’ю до Нього та до всіх своїх ближніх.

Цю любов Бога і любов ближніх ми можемо дуже гарно здійснювати в ситуації, яка склалася останніми роками. Уже вчетверте багато громадян України покидають рідну землю і їдуть за кордон шукати кращого життя. Згадую про це, дорогі у Христі, бо ця Неділя святих отців, остання перед Різдвом, у нашій Церкві є Днем емігранта. За задумом священного Синоду єпископів нашої Церкви, цього дня ми маємо звернути свою увагу на тих, хто поїхав з рідної землі, але ще не вирішив, чи повертатися додому, чи осісти у країні свого теперішнього перебування.

Питання еміграції є актуальним не тільки для самих емігрантів, а й для всього нашого народу і передусім для нашої Церкви. Воно стосується кожного з нас, бо навіть сьогодні третина вірних нашої Церкви – це або емігранти, або діти чи внуки емігрантів, давніх вихідців з України. Та, крім того, з нагоди празника Різдва, слід згадати, що й сам Ісус Христос був у такій ситуації, що ще малою дитиною мусив покинути країну свого народження і емігрувати разом із Марією і Йосипом.

У зв’язку з цим хочу наголосити ось на чому. Всі ми – ті, що в Україні, I ті, що недавно виїхали, і ті, що вже довго живуть на поселеннях, розвинувши наші церковні й суспільні структури, є одним народом і однією Церквою. І я прошу сьогодні усіх вас, дорогі у Христі, щоб ви молилися одне за одного, або радше, щоб кожен молився за всіх. І стараймося любити одне одного, тобто бажати одне одному добра, намагатися розуміти інших, поручати Господеві наші потреби, і в міру своїх можливостей одне одному допомагати.

Дорогі у Христі, зі святим празником Різдва Христового сердечно вітаю усіх вас і щиро бажаю многих Божих благодатей.

Христос рождається!

+ ЛЮБОМИР